ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 826/6705/16
адміністративне провадження № К/9901/46512/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року (головуючий суддя Аліменко В.О., судді: Безименна Н.В., Карпушова О.В.) у справі №826/6705/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоконд Україна" до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Біоконд Україна" (надалі - позивач, підприємство, товариство, платник податків) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11 листопада 2015 року №0006782207 та №0006792207.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підприємство правомірно сформувало податковий кредит з податку на додану вартість у перевіряємому періоді по взаємовідносинам із Товариствами з обмеженою відповідальністю "Скай Холдинг ЛТД" та "Центрокомбуд" відповідно до вимог Податкового кодексу України, що виключає прийняття рішення контролюючим органом про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість. Стверджує про неправомірність включення податковим органом у доход підприємства перераховані кошти від контрагентів за поставлений товар, які підлягають оподаткуванню та збільшив суму податку на прибуток товариства. Зазначає про відсутність підстав у податкового органу стверджувати про безтоварність правочинів, укладених між підприємством та його контрагентами.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що позивач мав фінансово-господарські відносини з особами, діяльність яких містить ознаки фіктивного підприємства, що свідчить про відсутність реального здійснення господарських операцій.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року апеляційну скаргу задоволено, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 11 листопада 2015 року №0006782207 та №0006792207.
Рішення суду апеляційної інстанції вмотивовано тим, що надані позивачем первинні документи та пояснення в сукупності підтверджують реальний характер здійснення господарської діяльності підприємством у перевіряємий період з контрагентами позивача та підтверджують наявність у позивача права на формування податкового кредиту та витрат за даними відносинами.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції фактичним обставинам справи, які, на думку податкового органу, полягають у неврахуванні судом нереальності здійснення господарських операцій, наявності ознаків фіктивності і кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагентів позивача, які підписували первинні документи. Зазначає про відсутність відповідних первинних документів.
Верховний Суд, переглянувши рішення апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведена документальна позапланова виїзна перевірка товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року та податку на додану вартість за період з 01 січня 2014 року по 31 серпня 2015 року при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Скай Холдинг ЛТД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центрокомбуд" по операціях з купівлі та продажу товарів (робіт, послуг), за результатами якої складено акт перевірки від 30 жовтня 2015 року №37/26-58-22-07-11/38612715 (надалі - акт перевірки).
На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 11 листопада 2015 року №0006782207, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем в сумі 419612 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 104 903 грн; №0006792207, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в сумі 273140 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 68 285 грн.
Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, підприємство оскаржило їх в адміністративному порядку, за результатами якого рішеннями Головного управління ДФС у м. Києві від 15 січня 2016 року №465/10/261510-06-35 та Державної фіскальної служби України від 17 березня 2016 року №5810/6/99-99/10-01-04-25 скарги підприємства залишені без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення - без змін.
Перевіркою встановлено порушення підприємством вимог пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в загальному розмірі 273 140 грн; пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальному розмірі 419 612 грн.
Актом перевірки встановлено завищення витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування з податку на прибуток по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Центрокомбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скай Холдинг ЛТД" за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року в розмірі 1 517 446 грн та податкового кредиту на загальну суму 419 612 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 134 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду.
Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
За змістом пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ Податкового кодексу України. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов`язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.
Відповідно до пункту 138.4 цієї статті витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Згідно з підпунктом 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну); до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.
З аналізу наведених норм вбачається, що до складу валових витрат можуть бути віднесені будь-які витрати, здійснені (нараховані) як компенсація за отримані платником товари (послуги), пов`язані з його господарською діяльністю.
За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Положеннями пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у чому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
За приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.