ПОСТАНОВА
Іменем України
11 лютого 2021 року
Київ
справа №580/805/19
адміністративне провадження №К/9901/24916/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 травня 2019 року (суддя Руденко А.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2019 року (головуючий суддя Епель О.В., судді: Карпушова О.В., Степанюк А.Г.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" до Головного управління Державної фіскальної служби в Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень,
В С Т А Н О В И В:
В березні 2019 року Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Черкаській області (далі - Управління, відповідач) про визнання протиправними та скасування рішень про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0004345313 від 13 лютого 2019 року, №0003785513 від 14 лютого 2019 року та №0004485313 від 14 лютого 2019 року.
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що нарахування відповідачем пені та штрафних санкцій здійснено після відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства і введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, при цьому відповідно до положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року №2343-XII (далі - Закон №2343) застосування санкцій під час дії мораторію заборонено безвідносно до часу вчинення порушення.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 24 травня 2019 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2019 року, позов задоволено.
Ухвалюючи такі рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно з положеннями №2343, які діяли на час введення мораторію, штраф та пеня за неналежне виконання зобов`язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не застосовуються. При цьому суди попередніх інстанцій посилались на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11 вересня 2018 року у справі №823/2240/17.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог зазначав, що на момент виникнення спірних правовідносин Закон №2343 діяв в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22 грудня 2011 року №4212-VI (далі - Закон №4212), стаття 19 якого встановлює заборону щодо нарахування неустойки (штрафу, пені) й застосування інших фінансових санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань лише щодо вимог, на які поширюється мораторій; оскільки ж строк виконання зобов`язань зі сплати єдиного внеску у позивача настав після порушення справи про банкрутство і на них мораторій не поширюється, штрафні санкції та пеня за їх невиконання контролюючим органом застосовані (нараховані) правомірно.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд вказує на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14 травня 2004 року у справі №01/1494 щодо позивача порушено провадження у справі про банкрутство та введено мораторій на задоволення майнових вимог кредиторів за виключенням виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю громадян, авторської винагороди.
13 лютого 2019 року відповідачем прийнято рішення №0004345313 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 26 693,48 грн. за період з 21 жовтня 2017 року по 07 лютого 2019 року та нараховано пеню у сумі 2504,00 грн., всього на суму 29 197,59 грн.
Також 14 лютого 2019 року Управлінням прийнято рішення №0003785513 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 42 709,92 грн. за період з 22 січня 2019 року по 05 лютого 2019 року і нараховано пеню у сумі 3165,02 грн., всього на суму 45 874,94 грн., а також рішення №0004485313 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким до Товариства застосовано штраф у розмірі 274 591,16 грн. за період з 21 вересня 2018 року по 07лютого 2019 року та нараховано пеню у сумі 47 440,39 грн., всього на суму 322 031,55 грн.
Не погоджуючись з рішеннями Управління про застосування штрафних санкцій та нарахування пені, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.
Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2464) визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування здійснюється в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464 передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
За змістом частини 4 статті 8 Закону №2464 порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Відповідно до частин 5, 8 статті 9 Закону №2464 сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь). Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, які не мають банківського рахунку, сплачують внесок шляхом готівкових розрахунків через банки чи відділення зв`язку (частина 7 статті 9 Закону №2464).
У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частини 11, 12 статті 9 Закону №2464).