Постанова
Іменем України
4 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 725/2476/20
провадження № 51-5126 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - Кравченка С.І.,
суддів: Білик Н.В., Остапука В.І.,
при секретарі Ігнатенку Ю.В.,
за участю прокурора Матолич М.Р.,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12020260020000081 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у с. Гнідин, Бориспільського району, Київської області, проживає по АДРЕСА_1, раніше судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Чернівецького апеляційного суду від 22 вересня 2020 року щодо нього.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців від 8 липня 2020 року ОСОБА_1 засудженого за ч. 3 ст.185 КК України на 3 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки, та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту залишений без зміни до набрання вироком законної сили.
Вирішено питання про процесуальні витрати та речові докази у провадженні.
Вироком Чернівецького апеляційного суду від 22 вересня 2020 року вирок Першотравневого районного суду м. Чернівців від 8 липня 2020 року в частині призначення покарання ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі.
Ухвалено взяти обвинуваченого ОСОБА_1 під варту в залі суду негайно.
Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з дня його затримання, тобто, з 22 вересня 2020 року.
У решті вирок Першотравневого районного суду м. Чернівців від 8 липня 2020 року залишено без зміни.
За вироком суду, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні таємного викрадення чужого майна (крадіжці), поєднаного із проникненням у житло, вчиненому повторно, за наступних обставин.
ОСОБА_1 24 січня 2020 року, приблизно о 00 год. 30 хв., умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, шляхом розбиття скла вікна, проник до приміщення квартири АДРЕСА_2, та таємно викрав майно потерпілого ОСОБА_2 на загальну суму 11 187, 50 гривень. В подальшому з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим завдав потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений вважає вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання у вигляді реального позбавлення волі невмотивованим та зазначає, що наявні підстави для застосування до нього положень ст. 75 КК України. Вказує на те, що судом не враховано в повній мірі характеризуючих його особу даних, і не погоджується з тим, що він вчинив злочин повторно, неодноразово судимий, перебуває в розшуку, та те, що йому раніше було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України. Зазначає про порушення права на захист при розгляді справи без участі захисника в судовому засіданні апеляційного суду 22 вересня 2020 року, яке відбулось також і без участі потерпілого. Стверджує, що потерпілий не має до нього будь-яких претензій матеріального характеру та просить суворо не карати.
У надісланих до суду доповненнях до касаційної скарги засуджений не погоджується із встановленими у вироку фактичними обставинам справи. Зазначає, що частково шкоду потерпілому відшкодував та при можливості відшкодує в повному обсязі.
До суду касаційної інстанції надійшли письмові пояснення потерпілого ОСОБА_2, в яких він вважає ухвалений судом апеляційної інстанції вирок необґрунтованим, і просить задовольнити касаційну скаргу засудженого.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Матолич М.Р. заперечила проти задоволення касаційної скарги засудженого, просила вирок апеляційного суду залишити без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в доповненнях до касаційної скарги, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Як вбачається зі матеріалів справи, розгляд даного провадження судом першої інстанції проводився в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України. З`ясувавши думку сторони обвинувачення та інших учасників кримінального провадження щодо тих доказів, які потрібно дослідити та порядок їх дослідження, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися.
При цьому з`ясував, що обвинувачений ОСОБА_1 та інші учасники судового провадження правильно розуміють зміст всіх обставин, які підлягали доказуванню і переконався у добровільності їх позиції.
Місцевий суд, за обставин, детально викладених у вироку, кваліфікував дії ОСОБА_1 як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане із проникненням у житло, вчинене повторно, та засудив його за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі, звільнивши від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки.
Не оспорюючи висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 185 КК України, прокурор оскаржив вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання у зв`язку з необґрунтованим застосуванням ст. 75 КК України та звільнення останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням.