ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 810/2374/16
адміністративне провадження № К/9901/33358/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Данилевич Н.А.,
суддів: Кашпур О.В., Шевцової Н.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року (головуючий - суддя Виноградова О.І., судді: Дудін С.О., Василенко Г.Ю.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року (головуючий суддя - Мацедонська В.Е., судді - Кучма А.Ю., Мельничук В.П.) у справі
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України, третя особа: військова частина-польова пошта В2492 Збройних Сил України
про припинення (розірвання) контракту про проходження військової служби,
в с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
28 липня 2016 р. до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), третя особа: військова частина - польова пошта В2492 Збройних Сил України про (з урахуванням додаткової позовної заяви):
- визнання протиправними дій відповідача в особі третьої особи щодо відмови позивачу у припиненні (розірванні) контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, укладеного 5 січня 2016 р.;
- зобов`яння відповідача припинити (розірвати) контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, укладений 5 січня 2016 р. між позивачем та відповідачем в особі т.в.о. командира третьої особи Рудинського В.В. та звільнити позивача з військової служби на підставі п. "з" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25 березня 1992 р. № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) (а.с. 41).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 5 січня 2016 року між позивачем та відповідачем було укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу. Проте, відповідачем не було виконано умови контракту щодо належного матеріального забезпечення та виплату підйомної допомоги, оздоровчих, виплат за участь у АТО. Зазначив, що названі порушення є підставою для розірвання контракту про проходження військової служби (а.с. 36-41).
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, яка була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: військова частина-польова пошта В2492 Збройних Сил України про припинення (розірвання) контракту про проходження військової служби було відмовлено.
Відмовляючи в позовних вимогах, суди виходили з того, що закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду. Крім того, суди зазначили, що не можуть взяти до уваги посилання позивача на те, що контракт про проходження служби на посадах осіб рядового складу з ним було укладено протиправно, з підстав того, що позивач має військове звання молодшого лейтенанта, оскільки при підписанні контракту 5 січня 2016 позивачем не було пред`явлено названий військовий квиток, натомість, контракт був підписаний з ним як з громадянином України на підставі паспорту громадянина України. З урахуванням викладеного, суди дійшли висновку, що станом на 2 червня 2016 р. у відповідача були відсутні підстави для розірвання контракту з позивачем на підставі його рапорту від 24 травня 2016 р. ст. 26 Закону № 2232-ХІІ. Суди вказали, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача припинити (розірвати) контракт та звільнити позивача з військової служби є похідними від позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у припиненні (розірванні) контракту, а тому також не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
15 лютого 2017 року позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що з 22 серпня 2015 року в Україні закінчився особливий період та на час подання рапорту про розірвання контракту такий правовий режим, як особливий період, не діяв.
Відповідачем до Суду були надані заперечення на касаційну скаргу, в яких посилаючись на правильність прийняття рішення судами, просив залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Вказував, що ним було дотримано вимоги щодо матеріального забезпечення позивача. Зазначив, що на даний момент відсутні підстави для звільнення позивача зі служби, оскільки відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про оборону України" з моменту оголошення Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 р. № 303/2014 в Україні настав особливий період, у який звільнення з військової служби забороняється.
Третьою особою до Суду були надані заперечення на касаційну скаргу, в яких посилаючись на правильність прийняття рішення судами, просив залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Військова частина вказувала, що для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію. Враховуючи, що позивач був прийнятий на військову службу за контрактом до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, тому підстави для розірвання контракту відсутні
Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2021 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Між Міністерством оборони України в особі т.в.о. командира військової частини - польова пошта В2492 Військово-Морських Сил Збройних Сил України капітана 2 рангу Рудинського В.В. та громадянином України ОСОБА_1 05 січня 2016 року укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, за умовами якого громадянин України ОСОБА_1 ознайомився із законами та іншими нормативно-правовими актами України, які регулюють порядок проходження військової служби, і добровільно бере на себе зобов`язання, зокрема, проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку контракту відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби, та цим Контрактом (п.1 контракту).
Відповідно до п.2 контракту Міністерство оборони України зобов`язується відповідно до законодавства забезпечити належні умови для проходження військової служби громадянином України ОСОБА_1, зокрема: належне матеріальне забезпечення під час проходження військової служби; виплату підйомної допомоги на нього та кожного члена його сім`ї, який переїжджає разом із ним на нове місце проходження військової служби; виплату грошового забезпечення з урахуванням надбавок за вислугу років, знання та використання іноземної мови, відповідну кваліфікацію, спортивні і почесні звання та інших надбавок, доплат, винагород, премій; жиле приміщення йому та членам його сім`ї або виплату грошової компенсації за піднайом (найом) ним житлового приміщення; інші соціальні виплати йому та членам його сім`ї, визначені законами та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно пунктів 3, 4 вказаного контракту цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію. Сторони зобов`язуються не пізніш як за три місяця до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами.
Пунктом 7 контракту встановлено, що у разі порушень умов, визначених контрактом, сторони несуть відповідальність згідно із законом.
Умови контракту можуть бути змінені або доповнені тільки за згодою сторін у письмовій формі (п.9 контракту).
24 травня 2016 року позивач звернувся до командира військової частини - польова пошта В2492 із рапортом, в якому зазначив, що умови, викладені в п.2 контракту від 05 січня 2016 року, Міністерством оборони не виконуються, тому, керуючись п.7 контракту за ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", просив розірвати даний контракт та здійснити виплату грошового забезпечення, надбавок, винагород, премій тощо з 05 січня 2016 року по даний час.
Командиром військової частини - польова пошта В2492 капітаном 1 рангу Шевченком Е.Г. надано позивачу відповідь від 02 червня 2016 року №1349/1, якою повідомлено ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для звільнення його з військової служби у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту командуванням, що унеможливлює задоволення рапорту позивача.
Листом Військової прокуратури Південного гарнізону від 22 червня 2016 за №05/1-21-11 було дано відповідь ОСОБА_3 на колективне звернення щодо неналежного матеріального та інших видів забезпечення військовослужбовців комендантської роти третьої особи.
У даному листі зазначалося, що перевіркою встановлено факти неналежного проживання військовослужбовців упродовж тривалого часу у непристосованих приміщеннях третьої особи в м. Очаків, незабезпечення в них відповідного санітарно-епідеміологічного стану, неналежного речового забезпечення (а.с. 201).
Крім того, судом було встановлено, що:
- 27 травня 2016 р. позивачу було донараховано підйомну допомогу, що підтверджується роздавальною відомістю від 26 травня 2016 р. № 106 (а.с. 148-149);
- грошове забезпечення виплачувалося позивачу у встановленому порядку, що підтверджується довідкою про грошове забезпечення та копіями роздавальних та банківських відомостей (а.с. 162-194);
- позивач був забезпечений належним речовим майном, що підтверджується довідкою від 3 жовтня 2016 р. та копіями відомостей (а.с. 152-154).
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
В силу вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Згідно ч.1 ст.4 вказаного Закону Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Частиною 1 ст.19 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" встановлено, що військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.
Строки військової служби визначаються у ст.23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", відповідно до ч.2 якої для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб рядового складу - 3 роки; для осіб сержантського і старшинського складу - від 3 до 5 років; для курсантів вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів - час навчання у вищому військовому навчальному закладі або військовому навчальному підрозділі вищого навчального закладу; для осіб офіцерського складу: для громадян, яким первинне військове звання присвоєно після проходження повного курсу військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу або в порядку атестування осіб до присвоєння первинних військових звань офіцерського складу запасу, - від 2 до 5 років; для інших громадян - від 1 до 5 років.
Згідно ч.3 наведеної статті (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.
Наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, абз.1 п.2.12 якої встановлено, що контракт про проходження служби припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби з підстав, визначених пунктом 35 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.