Постанова
Іменем України
4 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 585/2034/19
провадження № 51-4578км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Огурецького В.П.,
суддів Макаровець А.М., Маринича В.К.,
при секретарі Батку Є.І.,
за участю прокурора Кузнецова С.М.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника-адвоката Сенчі О.О. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілих - адвоката Маляра М.В. на вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 23 жовтня 2019 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 6 липня 2020 року
у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019200100000206, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Бобрик Роменського району Сумської області, жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого у цьому ж місті ( АДРЕСА_1, такого, що не має судимості,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області від 23 жовтня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, а на підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 76 КК.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 49 924 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди; на користь потерпілого ОСОБА_3 - 90 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, а також 5500 грн витрат на правову допомогу.
Згідно з вироком ОСОБА_1 1 квітня 2019 року близько 19:30, керуючи автомобілем ОСОБА_4 . ЗІЛ-131 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), рухаючись по вул. Центральній у с. Рогинці Роменського району Сумської області, усупереч вимогам пункту 12.3 Правил дорожнього руху, виявивши перешкоду для руху, не вжив заходів до зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, не справився з керуванням і допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3, який, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, перейшов проїзну частину дороги зліва направо щодо напрямку руху автомобіля ЗІЛ, а потім різко розвернувся і почав переходити проїзну частину у зворотному напрямку. У результаті отриманих травм ОСОБА_3 помер на місці події.
Ухвалою Сумського апеляційного суду від 6 липня 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узгоджені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник потерпілих - адвокат Маляр М.В. просить скасувати вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 23 жовтня 2019 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 6 липня 2020 року і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує, що призначене ОСОБА_1 покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, а застосування до останнього правил ст. 75 КК суперечить загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання не є достатнім і необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів. Стверджує, що суд належним чином не мотивував свого рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, при цьому не врахував ступеня тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину, даних про особу засудженого, його попередньої соціальної поведінки і лише часткового відшкодування шкоди потерпілим, а також думки потерпілих щодо призначення покарання винуватому. Вважає, що щире каяття ОСОБА_1 у вчиненому, часткове відшкодування шкоди, вибачення в суді перед потерпілими, які суд визнав обставинами, що пом`якшують покарання засудженого, носять виключно формальний характер і не можуть бути підставою для його звільнення від відбування покарання з випробуванням. Крім того, звертає увагу на те, що суд першої інстанції безпідставно вказав у вироку на часткову вину самого потерпілого ОСОБА_3 у виникненні ДТП та її наслідків, при цьому не навів відповідних мотивів. Вказує, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) належним чином не перевірив доводів, які містилися в його апеляційній скарзі, про те, що районний суд не виконав вимог статей 65, 66 КК, призначив засудженому надмірно м`яке покарання, від відбування якого безпідставно звільнив з випробуванням, і при цьому не застосував до винуватого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, а також безпідставно визнав часткову вину самого потерпілого в ДТП і її наслідках. Наголошує, що апеляційний суд, залишаючи його апеляційну скаргу без задоволення, не дав мотивованої відповіді на її доводи.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу представника потерпілих. У судовому засіданні він просив залишити судові рішення щодо нього без зміни.
Захисник-адвокат Сенча О.О. (у режимі відеоконференції) також заперечував проти задоволення касаційної скарги представника потерпілих і просив залишити вирок та ухвалу щодо ОСОБА_1 без зміни.
Прокурор Кузнецов С.М. просив касаційну скаргу представника потерпілих задовольнити частково, скасувати ухвалу Сумського апеляційного суду від 6 липня 2020 року щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
У касаційній скарзі представник потерпілих не заперечує доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК. Водночас указує, що суд першої інстанції не дотримався вимог статей 50 і 65 КК при призначенні покарання винуватому, а також безпідставно застосував до засудженого правила ст. 75 КК, а апеляційний суд, розглядаючи його апеляційну скаргу, усупереч вимогам ст. 419 КПК не відповів на її доводи.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті.
Згідно з положенням ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Статтею 65 КК передбачено, що суди при призначенні покарання мають враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути належним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів. При цьому, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він на підставі ст. 75 КК може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.