Постанова
Іменем України
02 лютого 2021року
м. Київ
справа № 366/1365/17
провадження № 51-5752км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Кишакевича Л. Ю.,
суддів Слинька С.С., Щепоткіної В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Костюченка К.О.,
прокурора Кузнецова С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Київської області на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Мар`янівка Лозівського району Харківської області, українця, громадянина України, неодруженого, зареєстрованого в АДРЕСА_1, мешканця м. Київ, раніше не судимого,
- визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 121 КК, та виправдано у зв`язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Іванківського районного суду Київської області від 13 липня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 121 КК, та виправдано у зв`язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він, 20 серпня 2016, приблизно о 02 годині 00 хвилин, перебуваючи біля кафе-бару "Наталі", що в смт. Іванків, по вул. Розважівській, 105 Б Київської області, під час сварки, завдав один удар кулаком у голову ОСОБА_2, чим спричинив останньому відкриту черепно-мозкову травму з забоєм головного мозку і переломом скроневої кістки справа з переходом на основу черепа, перелому вилично-орбітального комплексу справа, перелому передньої та латеральної стінок правої верхньощелепної пазухи з розвитком правобічного посттравматичного гаймориту, а також забійної рани потиличної ділянки голови, що відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя в момент заподіяння.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року вирок Іванківського районного суду Київської області від 13 липня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду, призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зокрема, прокурор вважає, що судами не надано оцінку ряду доказів з точки зору належності та допустимості, не зазначено мотивів, з яких суд відкидає одні докази та бере до уваги інші, що свідчить про істотні порушення положень ст. 370 КПК. Апеляційним судом, всупереч положень ст. 419 КПК, не наведено мотивів, з яких не взято до уваги доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши учасників провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи викладені у касаційній скарзі, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, як про це ставиться питання у касаційній скарзі прокурора, і при перегляді судових рішень виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
У відповідності до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК.
У своїй касаційній скарзі прокурор вказує на безпідставне виправдання ОСОБА_1, втім колегія суддів вважає такі доводи неспроможними.
Так, пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту.
Згідно зі ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до положень ст. 92 КПК у кримінальному провадженні обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
За змістом ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення). Згідно з вимогами ч. 2 ст. 91 КПК доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Очевидно, що предмет доказування в конкретному кримінальному провадженні, тобто сукупність передбачених кримінальним процесуальним законом обставин, встановлення яких необхідно для вирішення кримінального провадження, залежить від того, у вчиненні якого саме кримінального правопорушення обвинувачується особа, оскільки кримінальні правопорушення різняться за об`єктом, об`єктивною та суб`єктивною сторонами, суб`єктом. Пред`являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за статтею (частиною статті) Кримінального кодексу, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення - вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Ключовими принципами статті 6 Конвенції є - верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.