Постанова
Іменем України
04 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 177/1814/17
провадження № 51-2879 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Короля В.В., Макаровець А.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника в режимі відеоконференції Рагозіної О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Рагозіної О.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2020 року у кримінальному провадженні № 12017040450000517 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 9 місяців.
Запобіжний захід ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишено у виді особистого зобов`язання. Строк відбування покарання ОСОБА_1 постановлено обчислювати з моменту його затримання в порядку виконання вироку.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 в строк покарання строк перебування його під вартою з 03 листопада 2017 року по 21 березня 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 23 червня 2017 року близько 23:30, перебуваючи на території садового товариства "Мрія-Будівельник", що в с. Мар`янівка Криворізького району Дніпропетровської області, діючи умисно, повторно, таємно проник через паркан на територію дачної ділянки АДРЕСА_1 , де з підвіконня будинку викрав майно потерпілого ОСОБА_2, чим завдав майнової шкоди останньому на загальну суму 3 150 грн.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2020 року апеляційні скарги захисника Рагозіної О.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 та прокурора Суровцева І.С. залишено без задоволення, а вирок Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2019 року - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Рагозіна О.В. просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог зазначає про неповноту та однобічність досудового розслідування та судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам кримінального провадження, допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Зазначає, що під час досудового розслідування на ОСОБА_1 здійснювався психологічний тиск, а тому він себе обмовив та зізнався у вчиненні інкримінованого йому злочину, у тому числі й під час проведення слідчого експерименту. Вказує, що слідчий експеримент не може бути визнаний допустимим доказом, оскільки був проведений без відеофіксації та за відсутності захисника, чим порушено право засудженого на захист. Вважає, що місцевий суд порушив вимоги безпосередності дослідження доказів, оскільки в основу вироку поклав показання, які ОСОБА_1 надав під час слідчого експерименту, та не взяв до уваги його правдивих показань, які він надав під час судового розгляду. Наголошує, що місцевий суд проігнорував те, що територія, з якої було викрадено мобільний телефон у потерпілого, належним чином не огороджена, а тому дії ОСОБА_1 не можна кваліфікувати за ч. 3 ст. 185 КК України. Зазначає, що місцевий суд безпідставно не застосував до ОСОБА_1 положення ч. 5 ст. 72 КК України у редакції Закону № 838-VIII (день за два), враховуючи, що остаточне покарання ОСОБА_1 призначено на підставі ч. 1 ст. 71 КК України та приєднано покарання за вироком від 17 травня 2017 року. У свою чергу апеляційний суд зазначених порушень не усунув, не надав належної правової оцінки доводам апеляційної скарги захисника, чим порушив вимоги процесуального закону.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника Рагозіної О.В. не надходило.
У судовому засіданні захисник Рагозіна О.В. та засуджений ОСОБА_1 підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити. Прокурор Гошовська Ю.М. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила судові рішення залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі захисник, окрім іншого, вказує на невідповідність висновків суду, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам кримінального провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Як визначено ч. 2 ст. 438 КПК України, при вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.
Системний аналіз вказаних норм права у їх взаємозв`язку вказує на те, що можливості в касаційного суду змінити або скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження чинним процесуальним законом не передбачено.
Таким чином доводи касаційної скарги захисника про невідповідність висновків судів, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам кримінального провадження не можуть бути предметом касаційного розгляду з огляду на вимоги ч. 1 ст. 433 КПК України, а отже в касаційному порядку не перевіряються.
У касаційній скарзі захисник вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням норм процесуального законодавства.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Як убачається з вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
Такі висновки суд зробив на підставі показань потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Місцевим судом як доказ винуватості ОСОБА_1 досліджено, співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у протоколі огляду місця події від 24 червня 2017 року та фототаблиці до нього, протоколі слідчого експерименту від 28 вересня 2017 року за участю ОСОБА_1, протоколі про результати проведення пошуку місцезнаходження радіоелектронного засобу від 16 серпня 2017 року, протоколі огляду предметів від 11 серпня 2017 року, висновку судово-товарознавчої експертизи № 3068 від 18 вересня 2017 року.
У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
Висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами та правильно визнав достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього.
На підставі сукупності зазначених доказів місцевий суд кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням, вчинене повторно.
Під час касаційного розгляду встановлено, що письмові докази, показання засудженого, потерпілого й свідків були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в оскаржуваних судових рішеннях.
Тобто, в ході перевірки матеріалів кримінального провадження колегією суддів не встановлено порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, як і не встановлено підстав для визнання таких доказів недопустимими.
Як на підставу для скасування судових рішень захисник посилається на однобічність та неповноту досудового розслідування.
Такі доводи касаційної скарги захисника колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вирішення питання щодо винуватості або невинуватості особи у вчиненні інкримінованих їй дій є функцією суду, яку він здійснює, керуючись положеннями ст. 22 КПК України, а тому обсяг проведених під час досудового розслідування слідчих (розшукових) дій, враховуючи вимоги процесуального закону, жодним чином не можуть впливати на законність та обґрунтованість судового рішення.
Крім того, з огляду на вимоги ст. 433 КПК України неспроможними є доводи захисника про неповноту й однобічність судового розгляду, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати достатність обсягу судового розгляду для постановлення остаточного рішення, не вправі здійснювати переоцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами та доказовою базою, які встановлені судами попередніх інстанцій, та зобов`язаний лише перевіряти правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
У касаційній скарзі захисник вказує, що в матеріалах кримінального провадження немає відомостей про те, чи повністю огороджена територія, з якої було викрадено мобільний телефон у потерпілого, а тому дії ОСОБА_1 не можна кваліфікувати за ч. 3 ст. 185 КК України.
З такими доводами касаційної скарги захисника колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у свій постанові від 19 листопада 2018 року у справі № 205/5830/16-к (провадження № 51-2436кмо18) дійшла висновку, що огороджена територія, у тому числі приватного домоволодіння, може бути віднесена за своїми ознаками до поняття "сховище", виходячи з характеру огорожі (розміру, конструкції, цілісності тощо), наявності інших пристосувань та засобів (охорони, сигналізації, собак, освітлення, засувів, гачків, замків на воротах і хвіртках тощо), які об`єктивно перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб, а також інших ознак, які дозволяють ідентифікувати вказану територію як таку, що має призначення постійного або тимчасового зберігання матеріальних цінностей (тобто є сховищем).
При цьому в кожному конкретному кримінальному провадженні, де обвинувачення за ч. 3 ст. 185 КК України (ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК України) включає кваліфікуючу ознаку "проникнення у сховище", належить встановити об`єктивні обставини, які дозволяють ідентифікувати відповідне місце чи територію як "сховище". Ці обставини з огляду на положення статей 91-94 КПК України підлягають обов`язковому доказуванню, а зібрані та надані суду докази - відповідній оцінці.
При здійсненні такої правової оцінки необхідно виділяти фізичний та юридичний критерії розуміння поняття "проникнення". Зокрема, для визначення фізичного критерію підлягають встановленню: 1) факт входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища); 2) час, спосіб, місце та обставини входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища) з урахуванням режиму доступу до нього та до майна, яким бажає заволодіти особа.