Постанова
Іменем України
08 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 161/8854/19
провадження № 61-4487св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2019 року у складі судді Пушкарчук В. П. та постанову Волинського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що він з 19 січня 2013 року перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі. До реєстрації шлюбу позивач проживав однією сім`єю з відповідачкою у Криму. За час шлюбу ними, як подружжям, було придбано майно, а саме: квартира АДРЕСА_1, та приміщення для зберігання автомобіля, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
Вищезазначене нерухоме майно формально було оформлено на дружину, оскільки позивач більшість часу проводив у морі, і на той момент працював помічником капітана торговельного судна. Вказує, що увесь фінансовий тягар на здобуття нерухомого майна, його ремонт та утримання здійснює він, відповідачка не працювала та перебувала повністю на його забезпеченні.
З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив суд визнати за ним право власності: на 71,5 % частки квартири АДРЕСА_1 ; на 71,5 % частини приміщення для зберігання автомобіля, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що спірне майно - об`єкти нерухомості, а саме: квартира АДРЕСА_1 та приміщення АДРЕСА_2, набуте сторонами за час шлюбу за кошти, що належали кожному особисто.
ОСОБА_2 вказує, що до одруження з ОСОБА_1 протягом більше двох років вона працювала в Італії і вклала зароблені кошти в сумі 25 000,00 євро в купівлю спірної нерухомості. Приміщення для зберігання автомобіля придбано за рахунок отриманих від її батьків коштів в сумі 12 723,00 дол. США, які її матір зняла зі свого депозитного рахунку в сумі 12 723,26 дол. США.
На підставі викладеного просила суд, визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 Ѕ частку квартири АДРЕСА_1, приміщення АДРЕСА_2 . Первісний позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Зареєстровані на ім`я ОСОБА_2 об`єкти нерухомого майна, а саме: квартиру АДРЕСА_1, приміщення АДРЕСА_2 поділити порівно між нею та ОСОБА_1, визнавши за кожним право власності на Ѕ частки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2019 року первісний позов задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину приміщення для зберігання автомобіля, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
Зустрічний позов задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину приміщення для зберігання автомобіля, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
В решті позовних вимог відмовлено за безпідставністю.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного та зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірне нерухоме майно придбано сторонами за час шлюбу і це нерухоме майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У березні 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя задовольнити та відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
14 квітня 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) просить суд касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
01 квітня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 19 січня 2013 року.
За час шлюбу ними, як подружжям, було придбано майно, а саме: квартира АДРЕСА_1, та приміщення для зберігання автомобіля, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
Вказане нерухоме майно зареєстровано на праві власності за ОСОБА_2, про що 14 грудня 2013 року та 26 грудня 2013 року були видані відповідні свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.