Постанова
Іменем України
08 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 686/25863/19
провадження № 61-14077св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Орган опіки та піклування Хмельницької міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2020 року у складі судді Логінової С. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 липня 2020 року у складі колегії суддів: Купельського А. В., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Хмельницької міської ради, про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява мотивована тим, щоОСОБА_2 не виконує своїх батьківських обов`язків відносно дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач вказував на те, що ОСОБА_2 є агресивною людиною, відносно неї неодноразово протягом багатьох років складались адміністративні протоколи за насильство в сім`ї, а також за спричинення позивачу легких тілесних ушкоджень.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, відносно малолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Попереджено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, про необхідність виховання дітей.
Покладено на орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, то суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, урахувавши пояснення сторін у справі, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем виключних підстав, з якими закон пов`язує можливість позбавлення батьківських прав.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 23 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
У січні 2021 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 тривалий час із дітьми не проживає, участь у вихованні та догляді за дітьми не бере, не займається їх фізичним, духовним та моральним розвитком, не забезпечує дітей матеріально, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, не створює умов для отримання ними освіти.
Суд не взяв до уваги те, що ОСОБА_2 не надала суду жодного доказу, який би підтверджував факт її участі у вихованні дітей. Утримував та забезпечував дітей виключно ОСОБА_1 .
Зазначав, що поведінка ОСОБА_2 є винною, умисною, яка свідчить про свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками та носить систематичний і постійний характер.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство
і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини
від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України
27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня
2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" судам роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так