Постанова
Іменем України
04 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 202/8096/16-ц
провадження № 61-9786св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Щетілова Ольга Валеріївна,
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк",
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Щетілової (Грамс) Ольги Валеріївни на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 25 жовтня 2018 року у складі судді Зосименко С. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус Дніпропетровського МНО) Щетілової О. В. про визнання протиправним та скасування рішення нотаріуса, посилаючись на те, що він та ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу від 25 грудня 2017 року, укладених між ними та ОСОБА_5, є власниками земельної ділянки площею 0,1065 га і житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, по 1/2 частині кожний. Право власності на зазначену земельну ділянку та частину домоволодіння зареєстроване за ним у встановленому законом порядку. На підставі нотаріально посвідченого договору іпотеки від 26 грудня 2007 року, укладеного між ним та Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк"), яке змінило назву на Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), вищевказане нерухоме майно у забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами від 26 грудня 2017 року, укладеними між банком, ним та ОСОБА_3 (з кожним окремо), було передано в іпотеку банку. Іпотека зареєстрована в державному реєстрі іпотек 14 січня 2008 року за № 6392505. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 грудня 2016 року № 76236315 йому стало відомо, що на підставі рішення Київського районного суду міста Сімферополя від 11 жовтня 2013 року у справі № 123/1947/13-ц визнано за ОСОБА_2 право власності на належне йому вищевказане нерухоме майно, яке в подальшому було перепродане ОСОБА_4 19 квітня 2016 року приватний нотаріус Дніпропетровського МНО Щетілова О. В. зареєструвала за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,1065 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та відповідно припинила існуючу іпотеку, проте ні він, ні ОСОБА_3 як позичальники банку не виконали зобов`язання за кредитними договорами, які забезпечені вказаною іпотекою. Отже, на день проведення реєстраційних дій щодо його нерухомого майна, а саме 19 квітня 2016 року мало місце обтяження, яке перешкоджало вчиненню реєстрації. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпропетровського МНО Щетілової О. В. від 26 квітня 2016 року № 29416575 щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,1065 га, кадастровий номер 1210100000:03:189:0028, та домоволодіння, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 25 жовтня 2018 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Дніпропетровського МНО Щетілової (Грамс) О. В. від 26 квітня 2016 року № 29416575 щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,1065 га, кадастровий номер 1210100000:03:189:0029 та домоволодіння (літ. "Ф-1" - житловий будинок, літ. "В" - сарай, літ. "Г" - сарай, літ. "Д", "Е" - убиральні, № 1-6 споруди, 1.П, Ш.1У - замощення), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що під час прийняття документів для вчинення реєстраційних дій нотаріусом в порушення пункту 12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127) не було належним чином перевірено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо наявності обтяжень на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року апеляційну скаргу приватного нотаріуса Дніпропетровського МНО Щетілової О. В. залишено без задоволення, а рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 25 жовтня 2018 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Дії та рішення приватного нотаріуса як державного реєстратора щодо припинення обтяження та реєстрації за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно не узгоджувалися з вимогами чинного законодавства.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У травні 2019 року приватний нотаріус Дніпропетровського МНО Щетілова (Грамс) О. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 25 жовтня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що під час ухвалення оскаржуваних судових рішень суди застосували норми матеріального права в редакції, що була прийнята значно пізніше, ніж оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Неправильно застосувавши норми матеріального права, суди дійшли помилкового висновку про те, що нотаріус зобов`язаний був перевірити законність поданого для реєстрації права власності рішення суду, використовуючи при цьому відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень, оскільки в пункті 12 Порядку № 1127в редакції, чинній на момент прийняття нотаріусом відповідного рішення, такий обов`язок не був передбачений, а виник значно пізніше, ніж було вчинено оскаржувані реєстраційні дії. Пунктом 56 Порядку № 1127 в редакції, що діяла на момент вчинення реєстраційних дій, було передбачено, що для державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці або податковій заставі, також подається документ, що підтверджує наявність факту згоди іпотекодержателя або контролюючого органу на відчуження або передачу на іншому речовому праві такого майна. Дія цього пункту не поширюється на випадки державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду. Отже, в неї не було підстав для винесення рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень за результатами розгляду заяви ОСОБА_2, оскільки в разі державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду відмова не застосовується за наявності зареєстрованого обтяження речових прав на нерухоме майно.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Індустріального районного суду міста Дніпропетровська.
07 червня 2019 року справа № 202/8096/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Судами встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 25 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Румянцевим А. В., зареєстрованим в реєстрі за № 4354, позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 придбали у ОСОБА_5 по 1/2 частині кожний земельну ділянку площею 0,1065 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
На вказану земельну ділянку позивач ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності серії ЯЖ № 387637, виданий Управлінням земельних ресурсів у місті Дніпропетровську.
Згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами від 25 грудня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Румянцевим А. В., зареєстрованим в реєстрі за № 4343, позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 придбали у ОСОБА_7 по 1/2 частині домоволодіння, яке розташоване по АДРЕСА_1 .
Позивач зареєстрував своє право власності на частину домоволодіння, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Комунальним підприємством "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" 30 січня 2008 року за № 17550121.
26 грудня 2007 року між АКІБ "Укрсиббанк", яке змінило назву на ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_1, ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № 11277732/11277415/11277583/11278370/11277496, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Румянцевим А. В., зареєстрований в реєстрі за № 5852, за яким в забезпечення виконання кредитних договорів від 26 грудня 2007 року № 1127773200, № 11277415000, № 11277583000, № 11278370000, № 11277496000 іпотекодавці передали в іпотеку банку вищевказану земельну ділянку та житловий будинок. Іпотека зареєстрована в державному реєстрі 14 січня 2008 року за № 6392505.
Згідно з інформаційною довідкою від 19 грудня 2016 року № 76236315 приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Щетіловою О. В.: 19 квітня 2016 року о 20:32:08 було здійснено державну реєстрацію обтяження на підставі рішення Київського районного суду міста Сімферополя від 11 жовтня 2013 року у справі № 123/1947/13-ц та припинено заборону на нерухоме майно і цього ж дня о 20:49:33 на підставі рішення Київського районного суду міста Сімферополя від 11 жовтня 2013 року у справі № 123/1947/13-ц припинено іпотеку та о 20:56:28 здійснено державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 .
Разом з тим відповідно до інформації, яка міститься в інформаційній довідці від 27 грудня 2016 року № 77131993 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07 жовтня 2015 року за ОСОБА_1 зареєстровано та не знято арешт з усього нерухомого майна (номер запису 11513581, обтяжувач Кіровський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції), зареєстровані та не зняті записи від 26 грудня 2007 року №№ 6321917, 6322100, 6322275 про заборону відчуження нерухомого майна - земельної ділянки по АДРЕСА_1 , зареєстровано та не знято запис від 28 грудня 2012 року № 13459475 про арешт всього майна ОСОБА_1 (обтяжувач Бабушкінський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції).
Тобто на час вчинення приватним нотаріусом Дніпровського МНО Щетіловою О. В. дій з державної реєстрації переходу прав власності на спірне нерухоме майно діяла заборона відчуження цього нерухомого майна на підставі договору іпотеки № 11277732/11277415/11277583/11278370/11277496 та були наявні і не зняті записи про його арешт.
Реєстраційні дії були вчинені приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Щетіловою О. В. на підставі рішення Київського районного суду міста Сімферополя від 11 жовтня 2013 року у справі № 123/1947/13-ц, відповідно до якого за ОСОБА_2 визнано право власності на вищевказане нерухоме майно.
За результатами пошуку вказаного судового рішення у справі № 123/1947/13-ц в Єдиному державному реєстрі судових рішень встановлено його відсутність, а за вказаним номером справи значиться ухвала суду від 04 квітня 2013 року про залишення цивільного позову про визнання права в порядку спадкування без розгляду.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-ІV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-ІV).
Преамбулою Закону № 1952-IV передбачено, що цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.