ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 914/835/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,
за участю секретаря судового засідання - Гогуся В.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Центр Енергоремонт" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.11.2019 (Орищин Г.В., Галушко Н.А., Желік М.Б.) та рішення Господарського суду Львівської області від 08.07.2019 (Мазовіта А.Б.) у справі № 914/835/19
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Центр Енергоремонт" про стягнення 4 299 735,00 грн
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Центр Енергоремонт" (далі - Відповідач) про стягнення 4 299 735,00 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за умовами укладеного між сторонами договору, Відповідач мав поставити товар протягом 240 днів з моменту отримання письмової вимоги Позивача, проте Відповідач свої зобов`язання щодо поставки товару у визначений договором строк не виконав, у зв`язку з чим відповідно до пункту 7.2 договору нараховано пеню та штраф.
Короткий зміст оскаржуваного рішення, ухваленого судом першої інстанції
3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.07.2019 позов задоволено повністю.
4. Рішення суду мотивовано тим, що Відповідачем не поставлено у встановлений договором строк товар, а також не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин непереборної сили щодо невиконання умов поставки, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції
5. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.11.2019 рішення Господарського суду Львівської області від 08.07.2019 залишено без змін з тих же підстав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги Відповідача
6. Відповідач подав касаційну скаргу на постанову та рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Аргументи учасників справи
Доводи Відповідача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
7. Судами першої та апеляційної інстанцій застосовано статтю 617 ЦК України, статтю 218 ГК України, статтю 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №910/304/16, №918/289/19.
8. Судами попередніх інстанцій не дано належної оцінки листу Позивача від 05.10.2017 щодо поставки товару, який був надісланий Відповідачу з описом вкладення 06.10.2017, а саме, що в матеріалах справи відсутні докази отримання цього листа Відповідачем.
Позиція Позивача у відзиві на касаційну скаргу
9. Попередні судові інстанції на підставі належних, допустимих та достовірних доказів всебічно дослідили обставини, що входили до предмету доказування та дійшли вірного висновку, що з урахуванням нормативних строків пересилання поштових відправлень, Відповідач не пізніше 17.10.2017 отримав письмову вимогу від 05.10.2017 на поставку товару, а тому строк поставки визначено не пізніше 14.06.2018.
10. Судами враховано, що невиконання зобов`язань контрагентом Відповідача відноситься до комерційного ризику Відповідача, незалежно від причин такого невиконання та не звільняє Відповідача від встановленої чинним законодавством відповідальності за порушення зобов`язання за договором.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанції
11. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Відповідач оскаржує рішення та постанову судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.
12. Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу (пункт 4).
12.1. При цьому, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
13. У поданій касаційній скарзі Відповідач, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказав, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано статтю 617 ЦК України, статтю 218 ГК України, статтю 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №910/304/16, №918/289/19 (пункт 7 постанови).
14. Проте обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.
15. Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
16. Верховний Суд в постанові від 07.02.2018 у справі №910/304/16, на яку скаржник послався як на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, зазначив, що, оскільки сертифікатом Торгово-промислової палати України №649 від 30.09.2014 (з внесеними змінами) встановлено обставини про те, що події в м.Донецьку (приміщення, яке орендується відповідачем знаходиться на території проведення антитерористичної операції та надзвичайного режиму роботи банківської системи), які спричинили невиконання відповідачем обов`язків за договором оренди нежитлових приміщень №2-ДА є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) і Торгово-промислова палата України засвідчила настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з 01.08.2014, які продовжують діяти по теперішній час, а дату закінчення терміну дії форс-мажорних обставин на момент видачі даного сертифікату встановити неможливо, тому суд касаційної інстанції, врахувавши положення статті 617 ЦК України, статті 218 ГК України, вказав, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що юридичний висновок Київської торгово-промислової палати України №3439/05-4 від 30.09.2014 є належним та допустимим доказом у даній справі, яким підтверджуються доводи відповідача про настання надзвичайних обставин.
17. В постанові від 26.05.2020 у справі №918/289/19, висновками у якій Відповідачем також обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд погодився з висновками судів першої і апеляційної інстанцій про те, що виходячи зі статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", статей 4.1, 4.2, 4.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44 (5), а також умов договору купівлі-продажу, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України, а тому надані відповідачем докази (висновок Рівненської торгово-промислової палати №56.05/210 від 17.05.2019, копія листа №14/08-15-1 від 14.08.2018, копія картки аналізу зерна №34 від 09.08.2018, копія листа Українського гідрометцентру від 15.08.2018, копія листа №04/09-18 від 04.09.2018, копія листа №06/09-18-1 від 06.09.2018, копія листа №20/11-18-1 від 20.11.2018, сертифікат про форс-мажорні обставини №5600-19-0202 від 05.06.2019, виданий Рівненською торгово-промисловою палатою про те, що у зв`язку з несприятливими погодними умовами відбулося пошкодження посівів пшениці та, відповідно, зниження її якості, що не дає можливості виконати умови договору, не є свідченням існування обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які звільняють сторін від відповідальності за невиконання умов договору купівлі-продажу, а саме стягнення неустойки.
18. У цій же справі №914/835/19, в якій Відповідачем подано касаційну скаргу, суд апеляційної інстанції та місцевий господарський суд встановили, що в обґрунтування неможливості поставити трансформатор у строки, визначені пунктом 5.1 договору, Відповідач (Постачальник) надав Позивачу (Покупець) висновки Чернігівської регіональної торгово-промислової палати від 03.08.2018 та від 14.12.2018, в яких зазначено про відсутність у виробника трансформатора (контрагента Відповідача - боржника) можливості розпочати роботи по виготовленню продукції у зв`язку з наявністю обставин ("деякі матеріали, які необхідні для виготовлення трансформатора застаріли та зняті з виробництва; необхідний додатковий час для пошуку варіантів застосування нових матеріалів та комплектуючих, включення їх до технічних завдань та його погодження з вимогами замовника").
18.1. При цьому, суди врахували, що замовник закупівлі (Позивач) не визначив в тендерній документації конкретного виробника чи постачальника товару, а тому Відповідач, самостійно обравши виробником та постачальником трансформатора певну юридичну особу, несе всю повноту ризиків за виконання останньою своїх зобов`язань по поставці товару. Невиконання зобов`язань контрагентом Відповідача відноситься до комерційного ризику Відповідача незалежно від причин такого невиконання та не звільняє Відповідача від встановленої чинним законодавством відповідальності за порушення зобов`язань за договором.
18.2. Частиною 1 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.
Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
При цьому у пункті 1 частини 1 статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Частиною 2 статті 218 ГК України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.