ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б.
на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 916/1315/18 (провадження № 12-93гс20) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморочка плюс» (далі - ТОВ «Чорноморочка плюс») до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління Публічного акціонерного товариства «Ощадбанк» (далі - ПАТ «Ощадбанк»), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого Олександра Сергійовича та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркава» (далі - ТОВ «Укркава»), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою ПАТ «Ощадбанк» на рішення Господарського суду Одеської області від 1 листопада 2018 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14 березня 2019 року
Короткий виклад історії справи
У липні 2018 року ТОВ «Чорноморочка плюс» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до ПАТ «Ощадбанк»про визнання виконавчого напису, вчиненого 9 листопада 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 2729, таким, що не підлягає виконанню.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 1 листопада 2018 року позовні вимоги задоволено повністю: визнано виконавчий напис, вчинений 9 листопада 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О. С. та зареєстрований у реєстрі за № 2729, таким, що не підлягає виконанню.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14 березня 2019 року вказане рішення Господарського суду Одеської області у справі залишено без змін.
У березні 2019 року ПАТ «Ощадбанк» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 1 листопада 2018 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14 березня 2019 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «Ощадбанк» та призначено її до розгляду, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 грудня 2020 року справу разом із вказаною касаційною скаргою передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Мотивуючи ухвалу, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала, що положення, закріплені у статті 88 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» та підпункті 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій), є чіткими, зрозумілими та однозначними, підстав для їх обмежувального чи розширеного тлумачення немає. Аналіз наведених норм свідчить про те, що законодавець чітко, зрозуміло та однозначно встановив строки для вчинення виконавчого напису нотаріусом, які різняться залежно від суб`єктного складу учасників правовідносин. Зокрема, у відносинах між юридичними особами такий строк складає не більше одного року.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що дотримання при вчиненні спірного виконавчого напису нотаріуса встановлених чинним законодавством строків для його вчинення є обставиною, що входить до предмета дослідження та має значення для правильного вирішення спору у справі № 916/1315/18. У зв`язку із цим правильність застосування судами попередніх інстанцій зазначених норм матеріального права (статті 88 Закону України «Про нотаріат» та підпункту 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій) є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 у подібних правовідносинах за позовом ТОВ «Укркава» до ПАТ «Ощадбанк»про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, викладено правову позицію про те, що загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки незалежно від суб`єктного складу сторін правовідносин, а якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається в межах цього строку.
При цьому Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень статті 88 Закону України «Про нотаріат» безпосередньо пов`язаний з позовною давністю, встановленою Цивільним кодексом України (далі - ЦК України); фактично законом визначено, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду, а відтак різниця у правовій природі цих строків не має значення в цьому контексті.
Тобто Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові дійшла висновку про те, що встановлення для юридичної особи - кредитора порівняно з фізичною особою - кредитором меншого строку для звернення до нотаріуса щодо вчинення ним виконавчого напису стосовно майна юридичних осіб - боржників є дискримінацією юридичної особи - кредитора за ознакою її статусу.
Ураховуючи правила тлумачення норм права, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає, що положення, закріплені у статті 88 Закону України «Про нотаріат» та в підпункті 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, є чіткими, зрозумілими та однозначними, законодавець визначив строки для вчинення виконавчого напису нотаріусом, які різняться залежно від суб`єктного складу учасників правовідносин. Зокрема, у відносинах між юридичними особами такий строк складає не більше одного року.
Саме таке тлумачення цих норм права підтверджується і висновком Конституційного Суду України, викладеним у Рішенні від 1 липня 2020 року у справі № 7-р(I)/2020 за конституційною скаргою ТОВ «Укркава» щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» (далі - Рішення № 7-р(I)/2020), у якому Конституційний Суд України визнав положення частини першої статті 88 цього Закону такими, що відповідають Конституції України (є конституційними).
Однак, на думку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 88 Закону України «Про нотаріат» та підпункту 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, викладені у постанові від 2 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, ґрунтуються на довільному та розширеному тлумаченні зазначених норм, що на практиці при вчиненні виконавчих написів буде зумовлювати різне застосування зазначених норм учасниками цих правовідносин, нотаріусами, що у свою чергу призведе до подання до суду додаткових (надмірних) позовів у цих правовідносинах та додаткового необґрунтованого навантаження на судову систему, якого можна уникнути, якщо не піддавати ці норми розширеному тлумаченню.
Отже, з огляду на наявність постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 та Рішення № 7-р(І)2020 на сьогоднішній день фактично існує дві протилежні та взаємовиключні правові позиції щодо офіційного тлумачення та застосування положень частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» стосовно строку вчинення виконавчого напису нотаріусом у відносинах між юридичними особами.
Наявність таких протилежних та взаємовиключних правових висновків судових органів, рішення яких відповідно до вимог закону в рівній мірі є обов`язковими для врахування, створює неоднозначність у тлумаченні та застосуванні норми матеріального права - частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат», і така неоднозначність має бути усунена.
Крім того, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що, як убачається, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 2 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 також дійшла висновку про те, що строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, передбачений статтею 88 Закону України «Про нотаріат», безпосередньо пов`язаний з позовною давністю, встановленою ЦК України, та є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду, різниця у правовій природі цих строків не має значення.
Тож фактично Велика Палата Верховного Суду ототожнила строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису зі строком позовної давності. Хоч правова природа строку для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису та строку позовної давності є схожою, однак передбачений статтею 88 Закону України «Про нотаріат» строк давності вчинення виконавчого напису не можна ототожнювати з позовною давністю, оскільки відповідна дія (вчинення виконавчого напису нотаріуса) виступає як окремий (позасудовий) спосіб захисту цивільних прав, до якого не може бути застосований інститут судового захисту порушених прав та інтересів.
Ураховуючи наведене вище та виходячи з висновків Конституційного Суду України, викладених у Рішенні № 7-р(І)2020, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в раніше ухваленій постанові від 2 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, зокрема стосовно строку звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 12 січня 2021 року справу № 916/1315/18 за позовом ТОВ «Чорноморочка плюс» до ПАТ «Ощадбанк», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого О. С. та ТОВ «Укркава», про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою ПАТ «Ощадбанк» на рішення Господарського суду Одеської області від 1 листопада 2018 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14 березня 2019 року - повернула відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 12 січня 2021 року зазначила, що зміст вищевказаної частини четвертої статті 302 ГПК України вказує на те, що має існувати необхідність відступу, що виникає з певних визначених об`єктивних причин, які причини повинні бути чітко визначені та аргументовані. До того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року застосовано статтю 88 Закону України «Про нотаріат» у редакції, чинній до 8 серпня 2020 року, та констатовано, що частина перша цієї статті містить різні строки для звернення до нотаріуса: три роки - у відносинах за участю громадян і один рік - для відносин за участю підприємств, установ і організацій; водночас у пункті 34 згаданої постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила: «Строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень статті 88 Закону України «Про нотаріат»безпосередньо пов`язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України. Фактично законом визначено, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду. Таким чином, різниця у правовій природі цих строків не має значення у цьому контексті».
Таким чином, висновок Великої Палати Верховного Суду щодо строку для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, передбаченого статтею 88 Закону України «Про нотаріат», ґрунтувався на наявних розбіжностях та суперечностях між приписами частини першої цієї статті та існуючим правопорядком, тож у висновку наголошено на застосуванні цієї норми у цілісному взаємозв`язку та згідно з іншим законодавчим регулюванням відповідної сфери правовідносин.
У подальшому до статті 88 Закону України «Про нотаріат» Законом України від 14 липня 2020 року № 775-IX «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» щодо усунення законодавчих колізій та прогалин» були внесені відповідні зміни щодо єдиного строку для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису незалежно від суб`єктного складу сторін правовідносин, а за змістом пояснювальної записки до законопроекту необхідність змін до Закону України «Про нотаріат» обґрунтовано саме неналежною якістюцього Закону, викликаною його невідповідністю ЦК України в окремих частинах, а також внутрішніми суперечностями і неврегульованістю окремих питань, які вже вирішені на практиці.
Тож за таких обставин доводи, наведені в ухвалі колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, про існування необхідності відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду щодо єдиного строку звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису незалежно від суб`єктного складу сторін правовідносин не спростовують існування розбіжності між дією частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» у редакції, чинній до 8 серпня 2020 року, та чинними актами цивільного законодавства, залишають поза увагою спрямованість змін у законодавчому регулюванні відповідної сфери правовідносин загалом.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 307/1580/17 щодо застосування положень частини другої статті 88 Закону України «Про нотаріат», зокрема про те, що ця норма не обмежує трирічним строком нарахування заборгованості, на стягнення якої вчиняється виконавчий напис, за умови встановлення сторонами відповідно до статті 259 ЦК України збільшеної позовної давності для відповідної вимоги, оскільки вважає, що зазначений строк не можна змінити домовленістю сторін (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року).
За змістом пункту 32 постанови від 2 липня 2019 року Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 307/1580/17, виснувала, що й за умови встановлення сторонами відповідно до статті 259 ЦК України збільшеної позовної давності для відповідної вимоги інший строк давності для вчинення виконавчого напису нотаріуса повинен бути прямо передбачений саме законом і не може бути змінений домовленістю сторін (на відміну від позовної давності).
Отже, на думку більшості суддів, наведені в ухвалі мотиви відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду від застосування статті 88 Закону України «Про нотаріат» з підстав фактичного ототожнення у постанові строку для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису з позовною давністю, як і щодо застосування Великою Палатою Верховного Суду статті 88 Закону України «Про нотаріат», не ґрунтуються н