Постанова
Іменем України
21 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 295/17881/19
Провадження № 51-5223 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - Кравченка С.І.,
суддів: Білик Н.В., Ємця О.П.,
при секретарі Ігнатенку Ю.В.,
за участю прокурора Кулаківського К.О.,
засудженого в режимі
відеоконференції ОСОБА_1,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12019060020004662 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у смт. Синельниково Дніпропетровської області, особи без громадянства, без місця постійної реєстрації, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 129 КК України,
за касаційними скаргами захисника Ліневича М.Т. в інтересах засудженого ОСОБА_1 та прокурора на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 28 липня 2020 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 8 квітня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі.
Цим же вироком, ОСОБА_1 визнано невинуватим у предʼявленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 129 КК України та виправдано.
Строк відбуття покарання ухвалено рахувати з часу набрання вироком законної сили. Зараховано у строк відбуття покарання час попереднього увʼязнення відповідно до вимог ст. 72 КК України з 3 листопада 2019 року по день набрання вироком законної сили.
Запобіжний захід - тримання під вартою - залишено до вступу вироку в законну силу, але не більше ніж на 60 днів (по 7 червня 2020 року включно).
Вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати у проваджені.
За обставин, установлених судом та викладених у вироку, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, 3 листопада 2019 року, приблизно о 10 год. 50 хв., керуючись корисливим мотивом, пересвідчившись, що за його діями ніхто не спостерігає та вони залишаються таємними, шляхом підбору ключа незаконно проник до приміщення будинку АДРЕСА_1, де виявив чоловічу барсетку, в якій знаходились грошові кошти в сумі 7200 гривень та відеокамеру вартістю 1500 гривень. Підготувавши вказане майно потерпілого ОСОБА_2 для викрадення, ОСОБА_1 виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, однак злочин не було закінчено з причин, що не залежали від його волі, оскільки такі протиправні дії були викриті та припинені потерпілим.
Тобто, ОСОБА_1 вчинив закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), поєднаному з проникненням у житло.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався також у вчиненні умисних дій, що виразились у погрозі вбивством, коли були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, за ч. 1 ст. 129 КК України, за наступних обставин.
3 листопада 2019 року, приблизно об 11 год., біля домоволодіння № 6 по вул. Тарнавського в м. Житомирі ОСОБА_1, усвідомлюючи суспільну небезпечність та кримінальну караність своїх дій, з метою уникнення затримання потерпілим ОСОБА_2, висловив у словесній формі погрозу вбивством потерпілого, що супроводжувалась демонстрацією предмету схожого на ніж, та була сприйнята останнім як реальна. Після вчинення даних дій відносно потерпілого, ОСОБА_1 залишив місце вчинення злочину.
Виправдовуючи ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України, місцевий суд вказав, що вина обвинуваченого недоведена достатніми та належними доказами у справі.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 28 липня 2020 року вищевказаний вирок змінено.
Визнано недопустимими доказами у кримінальному провадженні - фототаблиці (зображення 1-19, домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 ) як додаток до протоколів огляду місця події від 3 листопада 2019 року та фототаблицю (зображення 1-4) як додаток до протоколу слідчого експерименту за участю потерпілого від 11 листопада 2019 року.
В порядку ч. 2 ст. 404 КПК України постановлено вважати ОСОБА_1 виправданим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у звʼязку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпаністю можливостей їх отримання.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник Ліневич М.Т. вказує на незаконність ухвали апеляційного суду, просить її скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд. Вважає, що судом апеляційної інстанції в частині визнання недопустимими доказами у кримінальному провадженні лише фототаблиць як додатків до протоколів огляду місця події від 3 листопада 2019 року та слідчого експерименту від 11 листопада 2019 року, а не самих процесуальних документів, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, що апеляційним судом не дотримано вимог статей 94, 370, 404, 405, 412, 419 КПК України.
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду у звʼязку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного виправдання місцевим судом ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України, не надав їм належної оцінки. Також вказує на те, що апеляційний суд, задовольняючи частково апеляційну скаргу захисника, безпідставно визнав недопустимими доказами фототаблиці як додатки до протоколів огляду місця події від 3 листопада 2019 року та слідчого експерименту від 11 листопада 2019 року. Стверджує, що ухвала апеляційного суду містить істотні суперечності в частині визначення підстав для виправдання обвинуваченого та в частині визначення кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, оскільки в ухвалі апеляційної інстанції, які і у вироку суду першої інстанції, зазначено, що має місце незакінчений та закінчений склад злочину. На переконання прокурора, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 просив ухвалити законне та справедливе рішення.
Прокурор підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі прокурора, та, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги захисника, заперечив проти її задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно зі ст. 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (стаття 84 КПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК України суд повинен оцінювати докази на основі всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (стаття 85 КПК України).
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (стаття 86 КПК України).
Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (частина 1 статті 87 КПК України).
Визнаватися допустимими і використовуватися як доказ в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
Кримінальний процесуальний закон не дає вичерпного переліку підстав, за наявності яких докази мають визнаватися недопустимими, натомість надає право суду вирішувати питання їх допустимості чи недопустимості у порядку, передбаченому статтею 89 КПК України.
Частиною першою статті 87 КПК України передбачено, що ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.