Постанова
Іменем України
28 січня 2021 року
м. Київ
справа № 715/1472/18
провадження № 61-8073св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах Адміністрації Державної прикордонної служби України та Чернівецького прикордонного загону,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника військового прокурора Західного регіону України на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 27 грудня 2018 року у складі судді Цуренка В. А. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 14 березня 2019 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О., Половінкіної Н. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та Чернівецького прикордонного загону звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, про визнання недійсними державного акта на право власності на земельну ділянку та договору оренди земельної ділянки.
Позов обгрунтований тим, що земельна ділянка площею 0,7 га, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, знаходиться на території Синьовецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області (кадастровий номер 7321085700:02:006:0047). Відповідно до державного акта на право власності від 08 листопада 2005 року серії ЯА № 620383 земельна ділянка належить ОСОБА_1, цільове призначенням земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Згідно з публічною кадастровою картою земельна ділянка знаходиться на перетині лінії державного кордону України та її частина перебуває на території держави Румунії.
17 травня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір оренди цієї земельної ділянки строком на 49 років з метою вирощування товарної сільськогосподарської продукції.
Спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони відповідно до законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги, які не можуть передаватись громадянам у приватну власність.
Частина спірної земельної ділянки незаконно перебуває у власності ОСОБА_1, а також у користуванні третіх осіб.
12 червня 2018 року військовою прокуратурою Чернівецького гарнізону зареєстровано кримінальне провадження за №42018260220000062 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 425 КК України.
Просив суд визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 08 листопада 2005 року серії ЯА № 620383, виданого ОСОБА_1, визнати недійсним укладений 17 травня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки площею 0,7 га (кадастровий номер 7321085700:02:006:0047).
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 27 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 14 березня 2019 року, в позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони та входить до складу прикордонної смуги, що перебуває під охороною Чернівецького прикордонного загону.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2019 року заступник військового прокурора Західного регіону України звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення першої та апеляційної інстанцій, просив їх скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не встановили, яку частину прикордонної смуги займає спірна земельна ділянка, не врахували, що спірна земельна ділянка знаходиться на перетині лінії державного кордону України та держави Румунії.
12 червня 2018 року військовою прокуратурою Чернівецького гарнізону зареєстровано кримінальне провадження за № 42018260220000062 за фактом незаконного вилучення земель оборони за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 425 КК України (триває досудове розслідування).
Спірна земельна ділянка отримана за рахунок земель оборони, які не можуть передаватися громадянам у приватну власність.
Суди не встановили та не зазначили у судових рішеннях, що місцезнаходження спірної земельної ділянки, а саме перебування її між державним кордоном України та лінією інженерно-технічних споруд.
Аргументи інших учасників справи
У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з відзивом на касаційну скаргу, просив залишити її без задоволення, а судові рішення без змін.
Зазначив про обгрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Позивач не довів обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Відомості публічної кадастрової карти не підтверджують факти, які стверджує позивач.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18 травня 2018 року № 124364060, земельна ділянка за кадастровим номером 7321085700:02:006:0047 належить на праві власності ОСОБА_1, орендарем цієї земельної ділянки є ОСОБА_2, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку та договором оренди земельної ділянки від 17 травня 2015 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.
У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у квітні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (стаття 203 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (частина перша статті 2 Закону України "Про використання земель оборони" (далі - Закон № 1345-IV)).