ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Гриціва М. І., Прокопенка О. Б. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/661/20 (провадження № 12-55гс20)
у господарській справі за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Перше кредитне товариство» (далі - КС «Перше кредитне товариство») про спонукання до виконання мирової угоди
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2020 року
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з указаним позовом, у якому просив суд зобов`язати відповідача виконати умови мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року у справі № 7/17-2087-2011, про що видати наказ.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31 травня 2011 року ухвалою Господарського суду Одеської області порушено провадження у справі № 7/17-2087-2011 про банкрутство КС «Перше кредитне товариство» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
05 березня 2013 року ухвалою Господарського суду Одеської області (справа № 7/17-2087-2011) затверджений реєстр кредиторів КС «Перше кредитне товариство», відповідно до якого вимоги позивача віднесені до четвертої черги кредиторів.
05 квітня 2016 року ухвалою Господарського суду Одеської області (справа № 7/17-2087-2011) затверджено мирову угоду, припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою від 31 травня 2011 року, та припинено провадження у справі про банкрутство КС «Перше кредитне товариство».
Відповідно до умов мирової угоди та графіка погашення заборгованості КС «Перше кредитне товариство» зобов`язується погасити кредиторам, зокрема ОСОБА_1 , заборгованість у сумі 3 тис. 910 грн 62 коп. частинами, а саме: 782 грн 12 коп. - строк погашення - ІІ квартал 2017 року - І квартал 2018 року; 1 тис. 173 грн 19 коп. - строк погашення - ІІ квартал 2018 року - І квартал 2019 року; 1 тис. 758 грн 78 коп. - строк погашення - ІІ квартал 2019 року - ІV квартал 2019 року; 195 грн 53 коп. - строк погашення - І квартал 2020 року.
Однак відповідач узятих на себе зобов`язань за мировою угодою не виконав, коштів у сумі 3 тис. 910 грн 62 коп. не сплатив, що стало підставою для звернення до суду з указаним позовом.
17 березня 2020 року ухвалою Господарського суду Одеської області, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2020 року, у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до КС «Перше кредитне товариство» відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки позов не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Судові рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом як фізична особа, позивач не є підприємцем, тому з огляду на відсутність у господарських судах відкритого провадження у справі про банкрутство відповідача та невіднесення цього спору статтею 20 ГПК України до юрисдикції господарського суду позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а має розглядатися у порядку цивільного судочинства.
У червні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду касаційну скаргу на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2020 року, у якій просив судові рішення скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу обґрунтовано неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема порушенням принципу верховенства права, адже посилання на частину першу статті 20 ГПК України як єдине і безальтернативне джерело права не є достатнім; неврахуванням судами висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду стосовно розгляду справ за позовами про спонукання до виконання мирової угоди; невідповідністю висновків суду, що позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
ОСОБА_1 зазначив, що Господарським судом Одеської області за правилами господарського судочинства вже було розглянуто справу № 916/312/19 за позовом іншого кредитора КС «Перше кредитне товариство» - ОСОБА_2 про спонукання КС «Перше кредитне товариство» виконати умови цієї ж мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року у справі № 7/17-2087-2011, у частині погашення заборгованості в сумі 94 тис. 810 грн 30 коп. перед ОСОБА_2 . За результатом розгляду справи по суті Господарським судом Одеської області ухвалено рішення від 02 травня 2019 року про часткове задоволення позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилався на правові висновки, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 30 вересня 2009 року у справі № 2/101/09, про те, що оскільки ухвала суду про затвердження мирової угоди не відповідає вимогам статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», то така ухвала не має статусу виконавчого документа, а відтак позивач обґрунтовано звернувся з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.
15 січня 2021 року на електронну пошту Верховного Суду від КС «Перше кредитне товариство» надійшли письмові пояснення, в яких спілка просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2020 року - без змін.
Зазначала, що доводам позивача стосовно виконання державним виконавцем ухвали Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року у справі №7/17-2087-2011 про затвердження мирової угоди у справі про банкрутство КС «Перше кредитне товариство» уже було надано оцінку судом під час розгляду скарги позивача на дії державного виконавця в межах справи № 7/17-2087-2011. Зокрема, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30 липня 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 15 січня 2020 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця відмовлено.
Посилання позивача на аналогічну, на думку кредитної спілки, справу № 916/312/19 за позовом іншого кредитора КС «Перше кредитне товариство» про спонукання відповідача виконати умови тієї самої мирової угоди є безпідставними, оскільки вказана справа була розглянута Господарським судом Одеської області до набрання чинності Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ). З цих самих підстав є необґрунтованими посилання позивача на постанову пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України».
ОСОБА_1 у касаційній скарзі замовчує існування справи № 522/5176/20 за його позовом до КС «Перше кредитне товариство» про спонукання до виконання умов тієї ж самої мирової угоди. На сьогодні розгляд Приморським районним судом м. Одеси цієї цивільної справи триває. Відповідач вважає, що саме цей суд є судом, встановленим законом, до юрисдикції якого віднесено розгляд цієї справи. Посилання позивача на механізм виконання мирової угоди та норми Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) не змінюють підвідомчості спору, оскільки процесуальне законодавство дозволяє розглядати подібні справи залежно від конкретних обставин у межах як господарського, так і цивільного судочинства.
19 червня 2020 року Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду ухвалою відкрив касаційне провадження та призначив справу до розгляду.
15 липня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду передано цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення судами правил предметної та суб`єктної юрисдикції.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначала, що ОСОБА_1 вже звертався з аналогічним позовом про спонукання до виконання мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року у справі № 7/17-2087-2011, у порядку цивільного судочинства до Приморського районного суду м. Одеси.
03 квітня 2020 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси (справа № 522/5176/20) у відкритті провадження у справі за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до КС «Перше кредитне товариство» про спонукання до виконання мирової угоди відмовлено з тієї підстави, що справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, 09 червня 2020 року постановою Одеського апеляційного суду ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2020 року (справа № 522/5176/20) скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
08 вересня 2020 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу прийнято та призначено до розгляду.
19 січня 2021 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2020 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року - без змін.
Велика Палата Верховного Суду зазначала, що, на відміну від звичайного договору, мирова угода укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення. Мирова угода, укладена у справах позовного провадження, не є договором у цивільному/господарському-правовому розумінні, оскільки порядок її укладення та затвердження регламентовано положеннями ГПК України, проте вона має на меті припинення спору на умовах, погоджених сторонами та затверджених судом. Наведений правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 904/8731/17 та від 21 травня 2019 року у справі № 916/2889/13, відступати від якого Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав.
Вказувала, що у справах про банкрутство, провадження в яких здійснювалося до набрання чинності КУзПБ від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII, інститут мирової угоди був передбачений як різновид судової процедури щодо боржника у справі про його банкрутство.
Велика Палата Верховного Суду вважала, що мирова угода у процедурі банкрутства є правочином, який змінює строки виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами, які виникли з раніше укладених ними правочинів або з інших підстав. Унаслідок укладення мирової угоди у процедурі банкрутства виникнення нових або додаткових зобов`язань не відбувається, проте змінюється строк виконання зобов`язань за раніше укладеними правочинами між боржником та його кредиторами або їх розмір.
19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 4212-VI), яким Закон України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) викладено в новій редакції.
У пункті 1-1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII (у редакції Закону № 4212-VI) визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких відкрито після набрання чинності цим Законом. Оскільки провадження у справі про банкрутство КС «Перше кредитне товариство» було відкрито 31 травня 2011 року, застосуванню до правовідносин за участю цього боржника підлягають положення Закону № 2343-XII.
У силу норм Закону № 2343-XII мирова угода у справі про банкрутство є самостійною судовою процедурою щодо боржника у справі про його банкрутство, то й умови та порядок укладання такої мирової угоди регулюються нормами Закону, які є спеціальними.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спеціальними нормами Закону № 2343-XII, які регламентують відносини кредиторів та боржника у справі про банкрутство останнього, було передбачено право кредитора захистити свої права у випадку невиконання боржником мирової угоди як шляхом її розірвання за рішенням суду, так і шляхом пред`явлення своїх вимог до боржника.
Тому зробила висновок, що, на відміну від ухвали суду про затвердження мирової угоди у позовному провадженні, ухвала про затвердження мирової угоди у процедурі банкрутства не є виконавчим документом та не підлягає примусовому виконанню виконавчою службою. Невиконання боржником своїх договірних зобов`язань у строки, зазначені у мировій угоді, затвердженій у процедурі банкрутства, може мати наслідком звернення кредитора до суду з вимогами до боржника про стягнення заборгованості в розмірі, передбаченому мировою угодою, в позовному або наказному провадженні, встановленому процесуальним законодавством.
Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне звернути увагу на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові безпідставно посилався на положення Закону № 4212-VI, тоді як до правовідносин, що виникли в межах справи № 7/17-2087-2011 про банкрутство КС «Перше кредитне товариство», застосуванню підлягали норми Закону № 2343-XII.
Зазначала, що до моменту звернення ОСОБА_1 до господарського суду з позовною заявою про спонукання до виконання мирової угоди, а саме 21 жовтня 2019 року, набрав чинності КУзПБ від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII, пунктом 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» якого визнано таким, що втратив чинність, зокрема Закон № 2343-XII з наступними змінами.
Тому Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що, на відміну від Закону № 2343-XII, що передбачав можливість укладення мирової угоди у справі про банкрутство, у КУзПБ такої судової процедури банкрутства, як мирова угода, та порядку її укладення не встановлено. Як наслідок, у випадку невиконання мирової угоди, укладеної у справі про банкрутство, КУзПБ не передбачено і процедури звернення до господарського суду із заявою про визнання недійсною такої мирової угоди або її розірвання.
Відтак Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позовна заява ОСОБА_1 про спонукання до виконання мирової угоди не може бути розглянута в межах будь-якої справи про банкрутство КС «Перше кредитне товариство» з огляду на відсутність останньої.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спір між фізичною особою ОСОБА_1 та КС «Перше кредитне товариство» виник внаслідок невиконання останнім цивільного зобов`язання зі сплати заборгованості (повернення депозиту) у строки, розстрочені в мировій угоді, затвердженій ухвалою Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року у справі № 7/17-2087-2011.
Тому Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що такий спір має бути вирішений судом у порядку цивільного судочинства за вимогою фізичної особи про стягнення з боржника заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання останнім зобов`язання з повернення коштів за депозитним договором у строки, передбачені мировою угодою, а не про спонукання до виконання мирової угоди. Цей спір виник не в господарських правовідносинах, позивач не є підприємцем, а отже, за висновками Великої Палати Верховного Суду, за предметною та суб`єктною юрисдикцією цей спір не підлягає вирішенню в господарських судах.
З такими висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося та відповідно до статті 34 ГПК України висловлюємо окрему думку.
Суди попередніх інстанцій установили, що 31 травня 2011 року ухвалою Господарського суду Одеської області порушено провадження у справі № 7/17-2087-2011 про банкрутство КС «Перше кредитне товариство» за заявою ОСОБА_3 , введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
05 квітня 2016 року ухвалою Господарського суду Одеської області (справа № 7/17-2087-2011) затверджено мирову угоду між комітетом кредиторів КС «Перше кредитне товариство» та боржником, провадження у цій справі про банкрутство КС «Перше кредитне товариство» було припинено.
Ця ухвала винесена в межах справи про банкрутство згідно з приписами чинного на той час Закону № 2343-XII.
За умовами мирової угоди та відповідно до графіка погашення заборгованості КС «Перше кредитне товариство» зобов`язується погасити кредиторам, зокрема ОСОБА_1 , заборгованість в сумі 3 тис. 910 грн 62 коп. частинами, а саме: 782 грн 12 коп. - строк погашення - ІІ квартал 2017 року - І квартал 2018 року; 1 тис. 173 грн 19 коп. - строк погашення - ІІ квартал 2018 року - І квартал 2019 року; 1 тис. 758 грн 78 коп. - строк погашення - ІІ квартал 2019 року - ІV квартал 2019 року; 195 грн 53 коп. - строк погашення - І квартал 2020 року.
Однак відповідач узятих на себе зобов`язань за мировою угодою не виконав, коштів у сумі 3 тис. 910 грн 62 коп. не сплатив, що стало підставою для звернення до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.
При розгляді вказаної справи вирішувалося питання щодо її юрисдикційності та порядку вирішення спору
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі-Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.
Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria) Комісія висловила думку, що термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з […] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]». У деяких випадках він визнавав, що найвищий судовий орган, уповноважений тлумачити закон, міг ухвалювати рішення, яке не було чітко визначене законом. Таке застосування закону, однак, мало винятковий характер, і зазначений суд надав чіткі й вірогідні підстави для такого виняткового відступу від застосування своїх визначених повноважень (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2003 року у справі «Хуліо Боу Жиберт та Ель Хогар і ля Мода проти Іспанії») (Julio BouGibert andEl HogarY La ModaJ. A. X. A. v. Span).
За частинами першою, другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство.
Аналогічні положення передбачалися і у статті 12 ГПК України на час розгляду справи про банкрутство та постановлення ухвали про затвердження мирової угоди.
21 жовтня 2019 року набрав чинності КУзПБ від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII, пунктом 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» якого визнано таким, що втратив чинність Закон № 2343-XII з наступними змінами. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Пунктом 4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» КУзПБ встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону № 2343-XII. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» КУзПБ цей Кодекс набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Кодексом.
У пункті 2 цього розділу зазначено, що з дня введення в дію цього Кодексу визнати таким, що втратив чинність Закон № 2343-XII.
У статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Згідно зі статтею 7 цього Кодексу спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Тобто на час звернення ОСОБА_1 з позовом діяло правило, за яким усі питання у справах про банкрутство належали до компетенції господарського суду.
Одним зі способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов`язків сторін щодо предмета позову (частини перша і третя статті 78 ГПК України у редакції, чинній на час затвердження мирової угоди у справі про банкрутство).
Право сторін на укладення мирової угоди передбачено полож