ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/37/19
Провадження № 11-30заі20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача - адвоката Міськевич Анни Володимирівни, подану в інтересах ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2019 року (судді Кравчук В. М., Єзеров А. А., Гімон М. М., Коваленко Н. В., Стародуб О. П.) в адміністративній справі № 9901/37/19 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі також - ВККС, Комісія) про визнання протиправним і нечинним рішень та зобов`язання прийняти рішення, і
ВСТАНОВИЛА:
1. 18 січня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- визнати протиправним та нечинним рішення ВККС від 07 червня 2018 року № 127/зп-18 у частині затвердження результату іспиту ОСОБА_1 за виконання практичного завдання - 57 балів;
- визнати протиправним та нечинним рішення Комісії у пленарному складі від 05 листопада 2018 року № 1926/ко-18, яким відмовлено судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 у перегляді рішення ВККС від 07 червня 2018 року № 127/зп-18 щодо результатів виконаного практичного завдання у межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді;
визнати протиправним та нечинним рішення ВККС від 21 грудня 2018 року № 1986/ко-18.
- зобов`язати Комісію у пленарному складі переглянути рішення ВККС від 07 червня 2018 року № 127/зп-18 щодо результатів виконаного учасником іспиту ОСОБА_1 практичного завдання відповідно до абзацу четвертого частини другої статті 85 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII).
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що рішення Комісії в частині затвердження результату іспиту ОСОБА_1 не містить параметрів оцінювання (встановлення) рівня практичних навичок та умінь у правозастосуванні, які стали підставою для встановлення невідповідності практичного завдання показникам методики оцінювання його результатів, визначених пунктом 3 глави 2 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (далі - Положення).
Підставою для звільнення судді з посади є виявлення за результатами оцінювання невідповідності судді займаній посаді, яке має відбуватися за конкретно визначеними критеріями: або компетентності, або професійної етики, або доброчесності. Ненаведення у рішенні мотивів його ухвалення не дає можливості визначити, за яким з критеріїв позивачка визнана такою, що не здатна здійснювати правосуддя у відповідному суді.
2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 19 грудня 2019 року в задоволенні позовних вимог відмовив повністю.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що законом, який був чинним на час проходження ОСОБА_1 процедури кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді та складання іспиту, не було передбачено можливість перегляду рішення, прийнятого палатою чи колегією щодо результатів виконаного учасником іспиту практичного завдання, а тому в Комісії не було правових підстав для здійснення такого перегляду.
Вимоги позивачки стосовно зобов`язання ВККС у пленарному складі переглянути ще раз рішення від 07 червня 2018 року № 127/зп-18 є безпідставними, оскільки Комісія такий розгляд здійснила 05 листопада 2018 року. Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та нечинним рішення від 05 листопада 2018 року № 1926/ко-18 та зобов`язання відповідача у пленарному складі переглянути рішення від 07 червня 2018 року № 127/зп-18.
Незгода ОСОБА_1 з виставленими балами за виконане нею в рамках конкурсу практичне завдання не може свідчити про протиправність дій та рішень відповідача під час оцінювання її роботи. Відповідно до пункту 1 глави 6 розділу II Положення встановлення відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності.
У підсумку суд дійшов висновку, що члени ВККС оцінюють виконане суддею анонімне практичне завдання шляхом його перевірки за внутрішнім переконанням на відповідність цього завдання показникам методики, що само по собі не свідчить про протиправність, дискримінацію чи свавілля.
3. ОСОБА_1 не погодилася із зазначеним рішенням та подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2019 року та прийняте нове рішення про задоволення позовних вимог.
На обґрунтування своєї позиції покликається на те, що суд першої інстанції всупереч гарантованих положеннями статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) не здійснив судовий контроль за дискреційними актами суб`єкта владних повноважень, не дослідив їх на предмет об`єктивності та обґрунтованості висновків.
Покликається також на те, що суд хибно визначив предмет спірних відносин, оскільки позивачка не оскаржувала критеріїв кваліфікаційного оцінювання практичного завдання, виконаного суддею в межах процедури проходження кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді. Натомість ненаведення мотивів прийнятих рішень Комісії не дає змоги встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов таких висновків, та не дає можливості надати їм правову оцінку і встановити законність, обґрунтованість та пропорційність рішень.
Вважає, що посилання ВККС лише на засоби встановлення відповідності судді займаній посаді та кількість виставлених за результатами кваліфікаційного оцінювання балів не дозволяє встановити дійсних підстав, з яких виходила ВККС під час ухвалення рішення, мотивів їх прийняття, що є підставою для скасування оскаржуваних актів.
Перегляд рішень, прийнятих колегією чи пленарним складом ВККС щодо результатів виконаного учасником іспиту практичного завдання, є правом виключно самого учасника іспиту. Тому висновок суду про надання такого права Комісії є помилковим, та свідчить про неправильне застосування положень часини другої статті 85 Закону № 1402-VIII.
Оскільки законодавство не передбачає повноважень Комісії приймати рішення про відмову в перегляді рішення, прийнятого колегією щодо результатів виконаного учасником іспиту практичного завдання, то рішення ВККС від 05 листопада 2018 року № 1926/ко-18 є протиправним.
Зазначає про інші істотні порушення вимог процесуального закону, зокрема, про: ухвалення неповноважним складом ВККС рішення від 21 грудня 2018 року № 1986/ко-18; порушення права на перегляд рішення, прийнятого колегією щодо результатів виконаного учасником іспиту практичного завдання; суб`єктивність, упередженість та необґрунтованість виставлення балів окремими членами колегії ВККС.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 22 січня 2020 року відкрила апеляційне провадження у цій справі та ухвалою від 18 лютого 2020 року призначила справу до розгляду в судовому засіданні.
4. У судове засідання сторони не з`явились. Представник позивачки - адвокат Міськевич А. В. подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю догляду та лікування дитини після оперативного втручання. На підтвердження додала до заяви копію виписки з медичної амбулаторної карти дитини, яка хворіла.
До цього часу справа за апеляційною скаргою судді ОСОБА_1 упродовж тривалого періоду не знаходила свого вирішення. Справа призначалася до розгляду неодноразово. До початку першого судового засідання, призначеного на 29 квітня 2020 року, позивачка ОСОБА_1 просила відкласти розгляд справи через установлення постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" карантину та обмежувальних заходів, пов`язаних з поширенням коронавірусної хвороби. Такі ж причини стали підставою для відкладення судових засідань, призначених на 24 червня, 09 вересня, 20 жовтня 2020 року.
Через хворобу позивачки та її представника розгляд справи не відбувся 18 листопада 2020 року. Про дату, час та місце наступного судового засідання учасники справи були повідомлені заздалегідь.
Відповідно до частини першої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Повертаючись до останнього клопотання адвоката Міськевич А. В. про відкладення розгляду справи через необхідність догляду за її дитиною (2011 року народження), що знаходиться на амбулаторному лікуванні (після знаходження на стаціонарі лікувального закладу з 18 по 21 січня 2021 року), треба визнати, що за певних обставин названа в заяві причина може бути віднесена до поважних для відкладення розгляду справи.
Між тим у рамках цього судового провадження зазначена причина не може бути визнана такою для чергового (шостого) відкладення розгляду справи. Зі змісту заяви, долучених до неї документів, відомостей про попередні причини відкладення розгляду справи з ініціативи самої скаржниці, хоч саме позивачка мала б бути зацікавлена в розгляді її апеляційної скарги, можна побачити, що скаржниця певним чином зволікає з переглядом справи. Представник позивачки вже раз покликалася на свій хворобливий стан здоров`я, у зв`язку з яким не з`явилась на судове засідання 18 листопада 2020 року. Тоді суд відклав розгляд справи через цю причину, наступне засідання призначив на 27 січня 2021 року. Про день і час судового засідання сторони були завчасно повідомлені. Час між цими датами засідань був достатній для того, щоб скаржниця мала можливість з`явитися на судове засідання або обрати свого представника, який за станом здоров`я чи своїми сімейними обставинами зможе виконувати обов`язки представництва. Але позивачка і її представник знову не з`явились на судове засідання. Остання повідомила, що тепер хворіє її дитина і потребує догляду. При цьому не інформувала, що дитина зовсім залишається без стороннього догляду, що у дитини немає батька, когось з близьких родичів, які би не могли доглянути за нею на час представництва інтересів позивачки в суді.
Варто зазначити, що скаржниця та її представник не виявили бажання реалізувати право на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Сама позивачка ОСОБА_1 на судове засідання не з`явилась, причин неявки не повідомила, будь-яких дій, спрямованих на забезпечення участі іншого представника не вчинила.
Згідно із частиною другою статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
5. З огляду на викладені обставини Велика Палата Верховного Суду вважає, що неявка позивачки та її представника на апеляційний перегляд справи з названих причин, беручи до уваги те, що в апеляційній скарзі викладені мотиви незгоди з оскарженим судовим рішенням в обсязі, достатньому для ухвалення відповідного судового рішення, - уможливлюють апеляційний перегляд справи за відсутності судді ОСОБА_1 та її представника.
На судове засідання не з`явився також представник відповідача.
На підставі пункту 2 частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неявки в судове засідання сторін.
6. Велика Палата Верховного Суду дослідила матеріали справи і дійшла висновку про таке.
Президент України Указом від 15 квітня 2008 року № 362/2008 призначив ОСОБА_1 суддею Дніпропетровського окружного адміністративного судустроком на п`ять років, а постановою Верховної Ради України від 18 квітня 2013 року № 207-VII її обрано на посаду судді цього ж суду безстроково.
Рішенням ВККС від 01 лютого 2018 року №8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання 1790 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема, судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 .
Комісія рішенням від 07 червня 2018 року № 127/зп-18 затвердила результати іспиту та визначила, що ОСОБА_1 за результатами складення анонімного письмового тестування отримала 70,875 бала, за виконання практичного завдання - 57 балів.
ОСОБА_1 10 жовтня 2018 року звернулася до ВККС із заявою про перегляд рішення, прийнятого за результатами виконання практичного завдання, складеного в межах іспиту.
Того ж дня Комісія оголосила перерву на засіданні щодо розгляду питання про визначення результатів кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді за результатами складення іспиту суддею ОСОБА_1 та вирішення питання допуску її до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди".
Рішенням від 05 листопада 2018 року №1926/ко-18 ВККС відмовила у перегляді рішення від 07 червня 2018 року №127/зп-18 щодо результатів виконаного практичного завдання ОСОБА_1 .
Комісія рішенням від 21 грудня 2018 № 1986/ко-18 вирішила:
- визначити, що суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 не склала іспит для суддів місцевих та апеляційних судів, призначений рішенням Комісії від 02 березня 2018 року № ЗЗ/зп-18;
- відмовити судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди", призначеного рішенням Комісії від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18, за результатами іспиту суддів місцевих та апеляційних судів;
- визнати суддю Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді;
- внести до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) подання з рекомендацією про звільнення з посади судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 .
Будучи переконаною, що Комісія протиправно ухвалила оскаржувані рішення і тим самим втрутилася в її право вважатися такою, що відповідає займаній посаді судді, ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом.
7. За частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.