ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/286/20
Провадження № 11-312заі20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Анцупової Т. О.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року (суддя Усенко Є. А.) в адміністративній справі за позовом Офісу Генерального прокурора до Вищої ради правосуддя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1, про визнання протиправним та скасування рішення № 2373/0/15-20 від 11 серпня 2020 року,
УСТАНОВИЛА:
Рух справи
1. 09 вересня 2020 року Офіс Генерального прокурора звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) № 2373/0/15-20 від 11 серпня 2020 року про відмову в задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора Мамедова Гюндуза Айдиновича про тимчасове відсторонення судді ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення ВРП є протиправним і підлягає скасуванню відповідно до статті 65 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII) як таке, що ухвалене складом ВРП, який не мав повноважень його ухвалювати, а саме у зв`язку з потенційним конфліктом інтересів та об`єктивними сумнівами в неупередженості членів ВРП.
Окремо позивач також зазначає про те, що вказане рішення не містить посилань на визначені законом підстави його ухвалення та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, оскільки єдиною фактичною підставою для відмови в задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора про тимчасове відсторонення судді є тяжкість вчиненого кримінального правопорушення.
3. За змістом оскаржуваного рішення ВРП № 2373/0/15-20 від 11 серпня 2020 року, цим рішенням відмовлено у задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора Мамедова Г. А. про тимчасове відсторонення судді Городищенського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності (абзац перший резолютивної частини); вирішено звернутись до Генерального прокурора щодо виявлення та притягнення до встановленої законом відповідальності осіб, якими вчинено дії, які порушують гарантії незалежності судді (абзац другий резолютивної частини).
Рішення вмотивоване посиланням на встановлені обставини як щодо звернення заступника Генерального прокурора із зазначеним вище клопотанням, так і щодо вчинення стосовно судді ОСОБА_1 прокурорами Офісу Генерального прокурора дій, що можуть свідчити про цілеспрямоване намагання шляхом зловживання процесуальними правами усунути суддю від розгляду кримінального провадження № 12014250190000090, зокрема щодо внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_1, неодноразові відводи їй як судді у кримінальному провадженні.
4. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у відкритті провадження у справі за позовом Офісу Генерального прокурора до ВРП, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1, про визнання протиправним та скасування рішення ВРП № 2373/0/15-20 від 11 серпня 2020 року в частині відмови у задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора Мамедова Г. А. про тимчасове відсторонення судді Городищенського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Позовну заяву Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення ВРП № 2373/0/15-20 від 11 серпня 2020 року в частині звернення до Генерального прокурора щодо виявлення та притягнення до встановленої законом відповідальності осіб, якими вчинено дії, що порушують гарантії незалежності судді (абзац другий резолютивної частини), залишено без руху.
5. Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції, Офіс Генерального прокурора подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року в частині відмови у відкритті провадження у справі, а справу в цій частині направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
6. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 05 жовтня 2020 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора.
7. 30 жовтня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду від ВРП надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому остання просить залишити апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора без задоволення.
8. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року справу № 9901/286/20 призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі частини третьої статті 311 КАС України.
Висновки суду першої інстанції
9. Відмовляючи у відкритті провадження у справі в частині оскарження рішення ВРП щодо відмови в задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора Мамедова Г. А. про тимчасове відсторонення судді ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення ВРП у цій частині не порушує прав та/чи законного інтересу Офісу Генерального прокурора, а має безпосередній вплив лише на правове становище судді. Відтак позов Офісу Генерального прокурора в частині позовних вимог, які стосуються оскарження рішення ВРП № 2373/0/15-20 від 11 серпня 2020 року в зазначеній вище частині, не підлягає розгляду судом.
10. На обґрунтування такого висновку суд першої інстанції зауважив, що стаття 65 Закону № 1798-VIII регламентує порядок та підстави оскарження рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя чи рішення про продовження строку тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, зміст якої свідчить про відповідне право судді на таке оскарження. Водночас право на оскарження рішень ВРП у випадку відмови цього органу в задоволенні клопотання Генерального прокурора про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя наведений закон не визначає. Такий підхід законодавця спрямований на виключення ситуацій зловживання органами правопорядку правом на таке звернення та забезпечення гарантій суддівської незалежності й недоторканності.
11. При цьому, за висновками суду першої інстанції, оскільки вимоги позивача щодо оскарження рішення ВРП у частині відмови в задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора про тимчасове відсторонення судді ОСОБА_1 від здійснення правосуддя знаходяться поза межами судового контролю взагалі, а не тільки спору, який не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, підстав для роз`яснення позивачу, до суду якої юрисдикції він може звернутися з такими вимогами, немає.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
12. На обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що оскільки Закон № 1798-VIII не містить норми, яка б передбачала оскарження рішення ВРП про відмову в задоволенні клопотання прокуратури про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, а тому в цьому випадку необхідно застосовувати частину шосту статті 9, пункт 17 частини першої статті 7 та пункт 11 частини першої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), які передбачають можливість апеляційного оскарження як відсторонення від посади, так і відмови у відстороненні.
13. Скаржник наголошує, що процес відсторонення судді від здійснення правосуддя за своєю суттю не виходить за межі кримінального провадження, а продовжує здійснюватися на виконання його завдань. Саме тому будь-яке процесуальне рішення (у тому числі й про відсторонення/відмову у відстороненні судді від здійснення правосуддя), яке прийнято на виконання завдань кримінального провадження, може оскаржуватися.
14. Окремо скаржник також зазначає, що відмова у відкритті провадження у цій справі перешкоджає вирішенню судом виключної правової проблеми щодо можливості застосування заходів забезпечення провадження (відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності) у провадженнях щодо кримінальних проступків.
Позиція інших учасників справи
15. У відзиві на апеляційну скаргу ВРП зазначила, що вважає доводи апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора необґрунтованими та безпідставними.
16. На думку ВРП, оскарження рішення ВРП про відмову в задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності не передбачено жодною нормою чинного законодавства України.
Оцінка Великої Палати Верховного Суду
17. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга Офісу Генерального прокурора задоволенню не підлягає з таких мотивів.
18. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
19. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
20. Статтею 266 КАС України встановлені певні особливості провадження для окремих категорій адміністративних справ, серед яких і справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП.
21. При вирішенні питання щодо можливості застосування спеціальних правил процесуального закону, передбачених для розгляду цієї категорії спорів, визначальним є предмет спору, тобто зміст (суть) актів, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а також суб`єктний склад учасників спору.
22. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів. Не поширюють свою дію положення КАС України на правові ситуації, що вимагають інших форм захисту від стверджуваних порушень прав чи інтересів.
23. За правилами частини четвертої статті 5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
24. На підставі пункту 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.
25. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26. Отже, можливість звернення суб`єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов`язана з виконанням ним владних управлінських функцій у межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачене законом.
27. Чинний процесуальний закон передбачає чітко визначені випадки, у яких органи державної влади можуть звертатися в адміністративному процесі з позовами один до одного. Ці органи, по суті, є представниками держави в адміністративних правовідносинах, і звернення одного органу державної влади з позовом до іншого фактично означало би вирішення судом спору держави самої з собою.
28. Такі випадки, зокрема, передбачені пунктами 3, 4 частини першої статті 19 КАС України, а саме спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів. У всіх інших випадках органи державної влади можуть вирішувати спори між собою в межах існуючих адміністративних процедур.
29. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.