Постанова
Іменем України
26 січня 2021 року
м. Київ
справа № 495/2650/18
провадження № 51-1521км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Кишакевича Л.Ю.,
суддів: Білик Н.В., Щепоткіної В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Костюченка К.О.,
прокурора Круценко Т.В.,
захисника Панчошенка О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Панчошенка О.В. на вирок Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року в кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, працюючого інженером-будівельником ПСП "Виноградар", раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Зміст судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 березня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробовуванням та встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки з покладенням відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 43 544 грн на відшкодування майнової шкоди та 300 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 24 вересня 2015 року, приблизно о 20 годині 35 хвилин, керуючи автомобілем марки "Volkswagen-Polo" з державним номерним знаком НОМЕР_1, під час руху автошляхом Одеса-Білгород-Дністровський-Монаші, в смт. Затока, у порушення п. 2.3. б), п.12.1, п. 12.4 Правил дорожнього руху, не вибрав безпечну швидкість руху з урахуванням дорожньої обстановки, маючи можливість контролювати рух свого автомобіля й безпечно управляти ним, не впорався з керуванням, з`їхав на узбіччя та зіштовхнувся з деревом. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Вироком Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 березня 2019 року щодо ОСОБА_1 скасовано в частині звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням та ухвалено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_1 визначеновважати засудженим за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Панчошенко О.В., не заперечуючи доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення та правової кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК, порушує питання про скасування вироку апеляційного суду і призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягнуло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, істотні порушення кримінального процесуального закону. Крім того, касаційна скарга захисника мотивована тим, що засуджений ОСОБА_1 є юридично неграмотною особою, не мав захисника в суді першої та апеляційної інстанції, внаслідок чого, за наявності підстав для застосування до нього положень Закону України "Про амністію у 2016 року", не був звільнений від покарання на підставі цього закону.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник Панчошенко О.В. в судовому засіданні підтримав свою касаційну скаргу та просив її задовольнити у повному обсязі.
Прокурор заперечив щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив залишити вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 без зміни.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі захисника не оспорюються, отже касаційним судом не перевіряються.
Доводи ж захисника про необхідність скасування вироку апеляційного суду з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягнуло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину, даним про особу засудженого через суворість та істотні порушення КПК, колегія суддів касаційного суду вважає неспроможними з огляду на таке.
Так, відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. З системного аналізу кримінального закону випливає, що більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише в разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Крім того, згідно зі ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, який згідно з положеннями ст. 12 КК, є тяжким злочином.
Системний аналіз положень КПК у їх взаємозв`язку із положеннями КК, які регламентують правові наслідки вчинення кримінальних правопорушень,випливає, що тяжкість злочину як критерій, який має враховуватися під час призначення покарання, має первинне значення для обрання конкретного виду та розміру покарання за вчинений злочин. Саме ознака тяжкості злочину є об`єктивною детермінантою, яка повинна акумулювати в собі всі негативні наслідки, що настали через порушення кримінально-правової заборони; вона відображає ступінь суспільної небезпечності діяння та саме вона є базовою основою для визначення покарання, яке належить призначити особі для досягнення умовної співрозмірності між злочином та покаранням.