Постанова
Іменем України
01 лютого 2021 року
м. Київ
справа 347/1926/17
провадження № 61-45322св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
позивач за зустрічним позовом- ОСОБА_2,
відповідачі за зустрічним позовом: Старокутська сільська рада Косівського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня
2018 року, ухвалене у складі судді Гордія І. В., та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 вересня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Томин О. О., Ясеновенко Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона та відповідач є суміжними землекористувачами. ОСОБА_2 близько 14 років здійснює самозахоплення земельної ділянки, яка належить їй на праві власності, чим спричиняє пошкодження її житлового будинку. Навесні 2004 року відповідач самовільно (ззаду своєї металевої огорожі) викопала рів впритул до самого фундаменту будинку позивача, який заповнила водою. Після цього конфлікту земельна комісія Старокутської сільської ради неодноразово виходила на місцевість для вирішення конфлікту, встановила межі, які було знищено відповідачем. При цьому ОСОБА_2 продовжувала псувати фундамент її будинку, межу між земельними ділянками засадила багаторічними деревами, які заважають проходу до тильної сторони будинку, а останні два роки межа засмічена. Вважала, що такими діями відповідач порушує її право на вільне користування приватною власністю.
ОСОБА_1 просила суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди
у користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою шляхом пересадження багаторічних насаджень, знищення сміттєзвалища, поновлення меж земельної ділянки, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 45510.
У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, Старокутської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та державного акта на право власності на земельну ділянку.
Зустрічна позовна заяв ОСОБА_2 мотивована тим, що рішенням Старокутської сільської ради від 16 - 26 квітня 2007 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку та передано у власність
ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,5744 га, розташовану на АДРЕСА_1 . 21 вересня 2007 року на підставі цього рішення ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку.
Вказувала, що технічна документація із землеустрою виготовлена із порушенням, оскільки вона як суміжний землекористувач не погоджувала межі цієї ділянки. Окрім того, у власність ОСОБА_1 передано частину належної їй земельної ділянки.
Стверджувала, що їй не було відомо про прийняття сільською радою оскаржуваного рішення, тому просила суд поновити строк звернення до суду з позовом, визнати незаконними та скасувати рішення Старокутської сільської ради від 16 - 26 квітня 2007 року та державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_1 .
Ухвалою від 05 грудня 2017 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області
від 24 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у повній мірі не довела, що відповідач чинить перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою. Суд вказав, що підтвердження знайшов лише факт наявності багаторічних насаджень, до якого суд за клопотанням ОСОБА_2 застосовує положення частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тому відмовляє у задоволенні позову. Що ж до тверджень про наявність на межі сміттєзвалища, суд вказав, що комісією, створеною сільською радою, встановлено лише наявність засмічення перегноєм водовідвідної канави. Факт наявності перегною, на момент розгляду справи в суді не знайшов свого підтвердження, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 на законних підставах набула право власності на земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 не надала належних доказів про наявність у неї будь-яких прав (користування, власності) на земельну ділянку, якою вона користується із зазначенням відповідних її меж.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення,
а рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області
від 24 квітня 2018 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач за зустрічним позовом не надала належних та допустимих доказів того, що внаслідок передачі у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки порушено її право та дійшов висновку про те, що непогодження меж земельної ділянки суміжним землекористувачем не може бути підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у передачі земельної ділянки у власність.
В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядалося.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня
2018 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області
від 05 вересня 2018 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 не оскаржуються, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
15 листопада 2018 року ухвалою Верховного Суду у складі судді
Крата В. І. відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Косівського районного суду Івано-Франківської області.
У грудні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
У квітні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано колегії суддів: Сердюку В. В. (суддя-доповідач), Фаловській І. М., Грушицькому А. І.
У вересні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гульку Б. І., Луспенику Д. Д.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали оцінку всім зібраним доказам, внаслідок чого ухвалили незаконні рішення про відмову в задоволенні її позову. Зазначає, що відповідно до генерального плану забудови земельної ділянки, її ділянка має правильну прямокутну форму. Разом з тим, з плану меж земельної ділянки, наданої у приватну власність ОСОБА_1, вбачається, що конфігурація ділянки з її сторони по лінії Б до В є нерівною, випуклою в сторону її ділянки. Окрім того, обміри ділянки ОСОБА_1 проведені від прибудови до житлового будинку, а не від житлового будинку. З метою з`ясування цих обставин нею заявлено клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи. Проте, суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у його задоволенні.
Помилковим є і висновок щодо встановлення між сторонами меж землекористування на підставі картографічних матеріалів за 1994 рік та кадастрових планів, виготовлених Косівським ІТБ "Техбюро". Межі її земельної ділянки були встановлені в 1977 році, інших меж земельної ділянки вона не погоджувала. Крім того, вказані картографічні матеріали суд для огляду не витребував.
Поза увагою суду залишена і та обставина, що згідно даних погосподарських книг за 2000-2007 роки за господарством ОСОБА_1 було закріплено земельну ділянку в розмірі 0,16 га, в тому числі під будівлями - 0,01 га, багаторічні насадження - 0,15 га. Будь-яка інша земельна ділянка в користування ОСОБА_1 не надавалась, що підтвердив в судовому засіданні представник Старокутської сільської ради. Разом з тим, оскаржуваним рішенням ради відповідачу у приватну власність надано земельну ділянкою загальною площею 0,5744 га.
Також не погоджується з доводами суду першої інстанції, що вони із
ОСОБА_1 погодили встановлення межових знаків, оскільки вона не погоджувала межі земельної ділянки із ОСОБА_1, що вбачається із оскаржуваного рішення.
Вважає, що таке порушення норм процесуального права є підставою для скасування судових рішень.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням сесії Старокутської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області від 16 - 26 квітня 2007 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку. Передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,5744 га, за цільовим призначенням у тому числі: для обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 0,2291 га, під будівлями 0,0188 га, двір 0,0437 га, сад 0,1667 га; для ведення особистого селянського господарства площею 0,3453 га - рілля 0,3128 га, сад 0,0325 га.
На підставі цього рішення ОСОБА_1 21 вересня 2007 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,2291 га, для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 .
Земельна ділянка передана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Нерухоме майно, що знаходиться на цій земельній ділянці, набуто нею по 1/2 частини в порядку спадкування, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину після смерті батька - ОСОБА_3, виданого 20 лютого 2006 року та згідно договора купівлі-продажу, укладеного 01 березня 2006 року між
ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Встановлено, що спір з приводу меж землекористування господарств по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 існує між
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тривалий час. У зв`язку із цим згідно акта обстеження земельної ділянки за заявою ОСОБА_2 від 11 травня
2007 року постійною комісією Старокутської сільської ради їм рекомендовано проведення землевпорядною організацією або сертифікованим інженером-землевпорядником винесення в натурі (на місцевості) спільних точок меж обох земельних ділянок.
Встановлено, що після набуття у приватну власність домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 звернулася до Старокутської сільської ради із заявою про надання дозволу на погодження меж її земельної ділянки, суміжної із земельною ділянкою, яка перебуває в користуванні ОСОБА_2 .
Рішенням Старокутської сільської ради від 16 квітня 2007 року такий дозвіл було надано. Межу встановлено згідно картографічних матеріалів за
1994 рік та кадастрових планів, що виготовлені Косівським ІТБ "Техбюро". Зі схеми генерального плану забудови земельної ділянки та кадастрового плану земельної ділянки ОСОБА_1 її межа із земельною ділянкою
ОСОБА_2 має непряму форму. На земельну ділянку ОСОБА_2 сформовано обмінний файл, в якому міститься повна інформація щодо площі, конфігурації, лінійних розмірів, дирекційних кутів та координат місця розташування.
Зі свідоцтва на забудову садиби забудовника ОСОБА_2 від 27 квітня
1977 року та акта земельної ділянки, розбивки будівель у натурі та передачі проектної документації від 14 квітня 1977 року встановлено, що згідно генплану забудови садибної ділянки межа між її господарством та господарством ОСОБА_3 (батька ОСОБА_1 ) має пряму форму.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі -
в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.