ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 640/17872/19
адміністративне провадження № К/9901/22127/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції справу №640/17872/19
за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Горяйнова А.М., суддів Губської Л.В., Файдюка В.В.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У вересні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (далі - відповідач, УМВС України у Вінницькій області), у якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність УМВС України у Вінницькій області щодо ненарахування та невиплати компенсації за невикористану щорічну відпустку у період з 01 січня по 31 грудня 2012 року - 30 діб та у період з 01 січня по 19 липня 2013 року - 15 діб;
1.2. зобов`язати УМВС України у Вінницькій області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку у період з 01 січня по 31 грудня 2012 року - 30 діб та у період з 01 січня по 19 липня 2013 року - 15 діб;
1.3. стягнути з УМВС України у Вінницькій області середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 19 липня 2013 року по день постановлення рішення по цій справі.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2020 року позовну заяву в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 19 липня 2013 року по день постановлення рішення у цій справі, залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.
2.1. Залишаючи без розгляду позов у частині вимог про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був звільнений з посади слідчого слідчого відділення Гайсинського районного відділу УМВС України у Вінницькій області (далі - СВ Гайсинського РВ УМВС України у Вінницькій області) 19 липня 2013 року, про порушення своїх прав щодо затримки розрахунку при звільненні дізнався з довідки від 12 травня 2017 року № 5750/210/01-2017, а з позовом до суду звернувся лише 18 вересня 2019 року, тобто з пропуском строку звернення до суду у цій частині позовних вимог.
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2020 року в іншій частині вимог було задоволено повністю.
3.1. Визнано протиправною бездіяльність УМВС України у Вінницькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб та в період з 01 січня 2013 року по 19 липня 2013 року - 15 діб.
3.2. Зобов`язано УМВС України у Вінницькій області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб та в період з 01 січня 2013 року по 19 липня 2013 року - 15 діб у розмірі 3844,53 грн.
4. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із, здійсненого на підставі аналізу положень статей 47, 116, 117 Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації за невикористану щорічну відпустку в період з в період з 01 січня по 31 грудня 2012 року - 30 діб та в період з 01 січня по 19 липня 2013 року - 15 діб та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за вказані періоди та наявність підстав для їх задоволення.
4.1. При цьому, розмір грошової компенсації за дні невикористаної відпустки у сумі 3844,53 грн суд першої інстанції розрахував наступним чином:
2012 рік - 30 діб (31621,50грн (сума заробітної плати за рік): 365 дні х 30 діб = 2599,02грн;
2013 рік - 15 діб (17603,22грн (сума заробітної плати за період з січня - липень 2013 року): 212 дні х 15 діб = 1245,51грн.
5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року апеляційну скаргу УМВС України у Вінницькій області задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2020 року у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб у розмірі 2599,02 грн скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову у цій частині, а в іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2020 року залишено без змін.
5.1. Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з 14 грудня 2012 року абзац 2 пункту 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114) був викладений у новій редакції та передбачав, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства. Позивач був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ наказом начальника УМВС України у Вінницькій області від 19 липня 2013 року № 152, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції, посилаючись на правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 16 квітня 2020 року у справі №805/1085/16-а, дійшов висновку про те, що позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку лише у 2013 році.
6. Також, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2020 року скасовано та направлено справу до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду у частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
6.1. Скасовуючи ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2020 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що виплата грошової компенсації позивачу за невикористану у 2013 році відпустку не відбулася, тому висновок суду першої інстанції про те, що позивач пропустив строк звернення до суду із позовом про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, є передчасним та необґрунтованим.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
7. 31 серпня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій скаржник просить:
7.1. скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року у частині визначення розміру суми нарахування і виплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня по 19 липня 2013 року - 15 діб у розмірі 1 245,51 грн та прийняти нове рішення, яким стягнути з УМВС України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня по 19 липня 2013 року - 15 діб у розмірі 1 328,54 грн.
7.2. скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року у частині скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2020 року у частині визнання протиправною бездіяльності УМВС України у Вінницькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб та зобов`язання УМВС України у Вінницькій області нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб у розмірі 2599,02 грн та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні адміністративного позову у цій частині і прийняти нове рішення, яким визнати протиправною бездіяльність УМВС України у Вінницькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб та зобов`язати УМВС України у Вінницькій області нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 30 діб у розмірі 2 657,09 грн.
8. В обґрунтування касаційної скарги скаржник вказує на те, що при ухвалені оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції не врахував висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений Верховним Судом у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 805/5003/15-а та від 14 березня 2018 року у справі № 805/5097/15-а, а саме: щодо застосування Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1995 року № 100.
8.1. Так, керуючись правовими висновками, викладеними у вищевказаних постановах Верховного Суду, скаржник зазначає, що відповідно до положень пунктів 2, 3, 7 Порядку № 100 розрахунок компенсації за невикористану відпустку повинен здійснюватися, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки. Однак, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції, який у відповідності до частини другої статті 308, частини першої статті 310 КАС України не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, здійснюючи розгляд справи за правилами розгляду справи судом першої інстанції, під час прийняття оскаржуваного судового рішення у частині визначення розміру суми нарахування і виплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку в період з 01 січня по 19 липня 2013 року -15 діб у розмірі 1245,51 грн в порушення вказаних норм Порядку №100 та положень частин 1, 2, 3, 5 статті 242 КАС України не з`ясував повно та всебічно всі обставини справи, послався на розрахунок суми компенсації, який був здійснений судом першої інстанції.
8.2. Також, скаржник зазначає, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог прийнято за неповного з`ясування обставини справи та неправильного застосування норм матеріального права, а саме: положень частин 1, 2 статті 83 КЗпП України, частини першої статті 24 Закону України "Про відпустки", пунктів 2, 7 Порядку №100, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
8.3. Крім того, скаржник вказує на необхідність відступити від висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 56 Положення №114, викладених у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 805/1085/16-а, у зв`язку з чим просить передати справу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.
9. 31 серпня 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
10. Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
11. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 03 лютого 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи
12. 27 жовтня 2020 року від УМВС України у Вінницькій області надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач проти доводів та вимог такої заперечує та просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
12.1. Зокрема, наполягає, що відповідно до положень пункту 56 Положення №114 компенсація виплачується лише за невикористану відпустку у році звільнення.
13. 10 листопада 2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив на касаційну скаргу, у якій проти доводів, викладених в такому, заперечує. Зокрема, вказує, що в наступному календарному році, у тому числі за умови, що такий є роком звільнення, особи рядового і начальницького складу мають гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані у попередніх роках, що виражається у праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку.
Установлені судами фактичні обставини справи
14. Відповідно до наказу начальника УМВС України у Вінницькій області від 25 червня 2008 року № 123 о/с лейтенанта міліції ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого слідчого відділення Ладижинського міського відділу УМВС України у Вінницькій області.
15. Наказом начальника УМВС України у Вінницькій області від 19 липня 2013 року №152 позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "ж" (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з 19 липня 2013 року.
16. Згідно з довідкою Гайсинського районного відділу УМВС України у Вінницькій області від 12 травня 2017 року № 5750/210/01-2017 у період з 01 січня 2012 року по 19 липня 2013 року ОСОБА_1, під час проходження служби на посаді слідчого СВ Гайсинського РВ Управління МВС України у Вінницькій області, у щорічній та додатковій відпустці не перебував. У період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року невикористана чергова відпустка становить 30 діб, у період з 01 січня 2013 року по 19 липня 2013 року - 15 діб.
17. Відповідно до виданої Гайсинським РВ УМВС України у Вінницькій області довідки про доходи ОСОБА_1 за 2012 рік від 04 травня 2017 року №1, нарахована заробітна плата ОСОБА_1 за період з січня 2012 року по грудень 2012 року складає 31621,50грн.
18. Згідно з виданою Гайсинським РВ УМВС України у Вінницькій області довідкою про доходи ОСОБА_1 за 2013 року від 04 травня 2017 року №2, нарахована заробітна плата ОСОБА_1 за період з січня 2013 року по серпень 2013 року складає 17603,22грн.
19. Виплата компенсації за невикористану щорічну відпусток за 2012-2013 роки при звільненні з органів внутрішніх справ не здійснювалася.
20. ОСОБА_1 звертався до УМВС України у Вінницькій області в особі ліквідаційної комісії та до МВС України з вимогами від 11 липня 2019 року про нарахування і виплату грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за період з 01 січня 2012 року по 19 липня 2013 року та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
21. УМВС України у Вінницькій області листом від 16 серпня 2019 року № 45/26-2019 повідомило позивача про те, що у році звільнення з органів внутрішніх справ право на отримання компенсації за невикористану відпустку мали лише особи рядового і молодшого начальницького складу.
22. У свою чергу, Департамент фінансово-облікової політики МВС України листом від 11 вересня 2019 року № 15/2-П-442 повідомив позивача про те, що для отримання документів, які б підтверджували факт проведення або непроведення будь-яких виплат при звільненні, йому необхідно звернутися за місцем проходження служби - до ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області.
23. Не погоджуючись із позицією Управління МВС України у Вінницькій області щодо відсутності підстав для нарахування і виплати грошової компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
Нормативне регулювання
24. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
25. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
26. Статтею 45 Конституції України установлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.