ПОСТАНОВА
Іменем України
05 лютого 2021 року
Київ
справа №826/16051/16
адміністративне провадження №К/9901/50439/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 826/16051/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року (суддя Каракашьян С.К.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2018 року (головуючий суддя - Мєзєнцев Є.І., судді: Файдюк В.В., Чаку Є.В.), -
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі за текстом - відповідач, ДПІ), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 8 квітня 2016 року №694188-1305.
Позов вмотивовано тим, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та є платником єдиного податку. На земельній ділянці, вказаній у спірному податковому повідомленні-рішенні, розташовані нежилі приміщення, які здаються позивачем в оренду, тобто використовуються у господарській діяльності. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 вважає, що він як платник єдиного податку 1-3 групи звільнений від сплати земельного податку. Крім того, позивач в обґрунтування підстав позову вказував на те, що за ним не оформлене право власності на земельну ділянку.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2018 року, позов задоволено.
Вирішуючи спір, суди встановили, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 30 червня 2005 року.
Відповідно до витягу з Реєстру платників єдиного податку від 11 жовтня 2016 року №1626543409611, ОСОБА_1 з 1 січня 2016 року є платником єдиного податку 3 групи за ставкою 5%.
Позивач має у спільній сумісній власності на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 30 листопада 2006 року нежилі приміщення загальною площею 98,60 кв. м, з АДРЕСА_1 .
Указані приміщення позивач здає в оренду відповідно до договору від 2 лютого 2015 року. Згідно з пунктом 2 указаного договору оренда здійснюється з метою використання нежилих приміщень під перукарню.
8 квітня 2016 року відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення форми "Ф" від №694188-1305, яким ОСОБА_1 нараховано грошове зобов`язання із сплати земельного податку з фізичних осіб у розмірі 7067,20 грн.
Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суди попередніх інстанцій відхилили доводи позивача про відсутність реєстрації за ним права власності чи користування на земельну ділянку під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, оскільки, виходячи з пріоритетності норм Податкового кодексу України (далі - ПК України) над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов`язок із сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, про що також вказував і Верховний Суд України в постанові від 7 липня 2015 року (справа №21-775а15).
Водночас суди визнали підтвердженими доводи позивача про використання належних йому на праві власності нежилих приміщень у господарській діяльності, тому останній як платник єдиного податку звільнений від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку згідно з приписами підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України. Крім того, суди за наслідками перевірки правильності здійсненого відповідачем розрахунку спірної суми земельного податку вказали, що з указаного розрахунку неможливо встановити, чи правильно було визначено площу земельної ділянки, з якої було проведено нарахування.
Не погодившись з рішеннями судів, ДПІ подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення із прийняттям нового про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує, що площа земельної ділянки, з якої було проведено нарахування земельного податку позивачу, була вирахувана на підставі інформації, отриманої від районної державної адміністрації у Деснянському районі м. Києва, відповідно до якої загальна площа багатоповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, становить 10609,40 кв. м.
Також відповідач зазначає, що перебування на спрощеній системі оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань із сплати податків, встановлених пунктом 297.1 статті 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою. Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки використовує цю земельну ділянку для проведення господарської діяльності. У підтвердження своєї позиції скаржник наводить висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року (справи №826/1715/13-а, №826/8675/17), Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року (справа №21-2352а15).
У відзиві на касаційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін як законні та обґрунтовані. Зазначено, що у Публічній кадастровій карті відсутні відомості щодо земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, тому неможливо сформувати витяг з Державного земельного кадастру щодо неї. Позивач наголошує, що відповідно до договору оренди нежитлові приміщення, власником яких він є, в межах здійснюваної ним господарської діяльності передані у користування іншій особі, що включає в себе і надання права на користування і земельною ділянкою, на якій розташовані ці приміщення. Вказане, на думку позивача, доводить факт використання земельної ділянки у межах господарської діяльності. Крім того, ОСОБА_1 як власник нежитлового приміщення, яке знаходиться у межах багатоквартирного будинку, звільняється від сплати земельного податку та не повинен відповідати за податкові зобов`язання третіх осіб. За позицією позивача, він сплачує такий податок у складі витрат за утримання будинку та прибудинкової території.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" ця касаційна скарга розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (до 8 лютого 2020 року).
Спірні правовідносини врегульовані положеннями Податкового кодексу України та Земельного кодексу України.
За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
За пунктом 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
Згідно з пунктом 287.8 цієї ж статті власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.