ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 440/181/20
адміністративне провадження № К/9901/28905/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 440/181/20
за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про стягнення вихідної допомоги та відшкодування за час затримки
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Григорова А.М., суддів Бартош Н.С., Подобайло З.Г.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обгрунтування
1. У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного територіальне управління юстиції у Полтавській області (далі - відповідач, ГТУЮ у Полтавській області), в якому просила:
1.1. стягнути з ГТУЮ у Полтавській області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 34490 грн 57 коп., не виплачену при звільненні;
1.2. стягнути з ГТУЮ у Полтавській області на користь ОСОБА_1 відшкодування за час затримки виплати вихідної допомоги у розмірі середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
2. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що при звільненні з ГТУЮ у Полтавській області на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України відповідачем у порушення приписів статті 44 Кодексу законів про працю України не виплачено вихідну допомогу в розмірі не менше середнього місячного заробітку в сумі 34490,57 грн. Як наслідок, у зв`язку з викладеним, стягненню підлягає і відшкодування за час затримки вихідної допомоги у розмірі середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ГТУЮ у Полтавській області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 12545,37 грн. Стягнуто з ГТУЮ у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день винесення рішення у розмірі 32676,56 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
4. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка має законні сподівання на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини 1 статті 44 Кодексу законів про працю України, зважаючи на те, що пункт 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, на підставі якого позивача було звільнено з займаної посади, гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини 1 статті 44 Кодексу законів про працю України, а частина 4 статті 40 Кодексу законів про працю України не встановлює особливостей застосування положень статті 44 Кодексу законів про працю України до звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. З огляду на викладене суд першої інстанції вважає обґрунтованими вимоги ОСОБА_1 щодо порушення її права на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку та стягнення на її користь вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Однак, розраховується наступним чином: ((13648,22 грн + 11442,52/43 робочих днів за жовтень та листопад 2019 року) * (43 відпрацьованих робочих днів за жовтень та листопад 2019 року/2 місці)) = 12545,37 грн. Відтак вимоги позивача у цій частині підлягають частковому задоволенню.
4.1. З посиланням на статті 116, 117 Кодексу законів про працю України суди попередніх інстанцій зазначили, що оскільки всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення, невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України. Враховуючи, що відповідачем допущено затримку виплати позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день винесення рішення у розмірі 32676,56 грн. підлягають задоволенню.
5. Не погодившись з рішенням суду першої інстанцій, ГТУЮ у Полтавській області подало апеляційну скаргу.
6. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року апеляційну скаргу ГТУЮ у Полтавській області задоволено; рішення суду першої інстанції скасовано; прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено у повному обсязі.
7. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що питання виплати вихідної допомоги державному службовцю у зв`язку із звільненням врегульовані Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VII, а саме приписами частини 3 статті 83 та частини 4 статті 87, а тому доводи позивача про поширення на спірні правовідносини статті 44 Кодексу законів про працю України є помилковими. Посилання позивачки на те, що в правовідносинах між нею та відповідачем має місце випадок, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини та ще й про таке застосування трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законодавстві (частина 3 статті 5 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VII), колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає помилковими. Також, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими вимоги позивачки та відповідно висновки суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, з огляду на відсутність порушення права позивачки на виплату вихідної допомоги.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
8. 02 листопада 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій скаржниця просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року та залишити в силі рішення Полтавського окружного адміністративного від 17 березня 2020 року.
9. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо застосування положень статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VII відносно виплати вихідної допомоги у разі звільнення державного службовця.
9.1. Скаржник зазначає, що ця справа має фундаментальне значення для формування єдності правозастосовчої практики, оскільки у практиці Другого апеляційного адміністративного суду сформовані два протилежні (відмінні одне від одного) підходи щодо правильності застосування статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VII відносно виплати вихідної допомоги у разі звільнення державного службовця, зокрема у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2020 року у справі № 440/2117/20 та у цій справі. Отже, беручи до уваги те, що натепер у практиці Другого апеляційного адміністративного суду сформовані два протилежні (відмінні одне від одного) підходи щодо правильності застосування статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VII в межах аналогічних спірних правовідносин, тому подана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
9.2. Скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції помилково застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, оскільки пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, на підставі якого позивачку було звільнено із займаної посади, гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 Кодексу законів про працю України, тоді як частина четверта статті 40 цього ж Кодексу не встановлює особливостей застосування положень статті 44 Кодексу законів про працю України до звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 даного Кодексу. Окремо скаржник наголошує на помилковість посилання суду апеляційної інстанції на частину 4 статті 40 Кодексу законів про працю України як на підставу для висновку про те, що спірні правовідносини регулюються нормами Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VII, оскільки норми частини 4 статті 40 Кодексу законів про працю України регулюють процедуру звільнення.
9.3. Скаржник зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин питання щодо виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати у разі звільнення з державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у випадку ліквідації державного органу не було врегульовано у Законі України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VII. Натомість, посилання на пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VI, як на підставу виплати вихідної допомоги, у частині 4 цієї статті на час виникнення спірних правовідносин залишалося незмінним. У свою чергу, відповідно до частини 3 статті 5 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VI дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
10. 29 січня 2021 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання, у якому просить здійснити заміну відповідача у справі № 440/181/20 - Головного територіального управління юстиції у Полтавській області його правонаступником - Північно-Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Суми).
11. 02 листопада 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
12. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
13. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 03 лютого 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Позиція інших учасників справи
14. 09 грудня 2020 року від ГТУЮ у Полтавській області надійшов відзив на касаційну скаргу, де відповідач посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення прийняте судом апеляційної інстанції залишити без змін. Вказує на те, що питання виплати вихідної допомоги державному службовцю у зв`язку із звільненням врегульовані статтею 87 Закону України "Про державну службу", тому норми Кодексу законів про працю України на спірні правовідносини не розповсюджуються та позивачка не має права на отримання вихідної допомоги.
Установлені судами фактичні обставини справи
15. ОСОБА_1 працювала на посадах державної служби у ГТУЮ у Полтавській області у період з 01 березня 2017 року по 26 грудня 2019 року, що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 .
16. 24 жовтня 2019 року позивачці було вручено попередження про вивільнення, копія якого міститься у матеріалах справи.
17. Наказом ГТУЮ у Полтавській області від 23 грудня 2019 року №1785/к "Про звільнення працівників" у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Полтавській області, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", наказу Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2019 року №3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України", пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" звільнено ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань Управління державної реєстрації ГТУЮ у Полтавській області 26 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією, з припиненням державної служби. Відповідно до статті 24 Закону України "Про відпустки" наказано виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані відпустки згідно наведеного переліку.
18. Згідно листа відповідача від 27 грудня 2019 року № 08-29/8237 ГТУЮ у Полтавській області не виплачено ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі не менше середнього місячного заробітку, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Нормативне регулювання
19. Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
20. Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
21. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 889-VIII).
22. За приписами статті 1 Закону № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
23. Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
24. Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 3 Закону № 889-VIII дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.