ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/17876/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кібенко О. Р. - головуючий, судді: Губенко Н. М., Стратієнко Л. В.,
за участю секретаря судового засідання - Шпорта О. В.,
представників учасників справи:
від Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" - Піхотного М. Д.,
від Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" - Тищенка А. В.,
від Товариства з обмеженою відповідальністю "Поляріс М" - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест"
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 (суддя Алєєва І. В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 (головуючий - Дикунська С. Я., судді: Тищенко О. В., Шаптала Є. Ю.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест"
до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Товариства з обмеженою відповідальністю "Поляріс М",
про визнання договору недійсним.
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1. 16.12.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" (далі - Банк) про визнання недійсним договору поруки від 10.11.2016 № 4П13716И/П.
2. В обґрунтування позовних вимог Товариство посилалося на те, що Банк, діючи з умислом та недобросовісно, з метою проведення трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля відповідача, ініційованої Національним банком України, увів у оману позивача щодо факту існування договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з Банком пов`язаних між собою кредитного договору та договору поруки. Тож, оспорюваний договір укладений під впливом обману та має бути визнаний недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
3. Банк проти позову заперечив посилаючись на те, що кредитний договір укладено з метою фінансування поточної діяльності позивача, а укладення договору поруки відбулося внаслідок його вільного волевиявлення; позивач не довів підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.
Фактичні обставини справи
4. Рішенням загальних зборів учасників Товариства від 07.11.2016 (протокол № 03/16) погоджено укладення з Банком кредитного договору на суму 4 700 000 000 грн для фінансування поточної діяльності Товариства за фіксованою ставкою 10,5 % річних. Термін повернення кредиту 04.11.2026.
5. 10.11.2016 Товариство (позичальник) та Банк уклали кредитний договір № 4Б16116Г (далі - Кредитний договір), згідно з умовами якого Банк за наявності вільних коштів зобов`язався надати позичальнику кредит в формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4 700 000 000 грн для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни.
6. У цей же день, 10.11.2016, Товариство (поручитель) та Банк (кредитор) уклали договір поруки № 4П13716И/П (далі - Договір поруки), відповідно до умов якого Товариство поручилося перед Банком щодо виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Поляріс М" (попередній боржник, далі - ТОВ "Поляріс М") обов`язків перед Банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах і в терміни, що визначені кредитними договорами: від 11.11.2013 № 4П13716И, від 13.11.2013 № 4П13725Д, від 18.11.2013 № 4П13726Д, від 13.10.2014 № 4П14326И, від 28.04.2016 № 4П16024Д (далі - кредитні договори).
7. Умовами Договору поруки сторони передбачили, що:
- поручитель, який з умовами кредитних договорів ознайомлений, відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за ними з повернення кредиту та сплати відсотків на умовах та в терміни відповідно до цих договорів;
- у разі невиконання боржником зобов`язань за кредитними договорами боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники в сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до цих договорів;
- у разі невиконання боржником обов`язку щодо повернення кредиту та сплати відсотків кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання, а поручитель зобов`язаний виконати відповідний обов`язок впродовж п`яти календарних днів з моменту її отримання;
- у разі порушення поручителем цього зобов`язання кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами здійснювати договірне списання грошових коштів, які належать поручителю і знаходяться на його рахунках;
- до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитними договорами, переходять всі права кредитора за цим договором і договорами застави (іпотеки), укладених з метою забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за цими договорами в частині виконаного зобов`язання;
- кредитор зобов`язаний у разі виконання поручителем обов`язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж п`яти робочих днів з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитними договорами;
- Договір поруки вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками, діє до повного виконання зобов`язань, а його дострокове розірвання здійснюється за письмовою згодою сторін.
8. На виконання Кредитного договору позивач 11.11.2016 отримав кошти у розмірі 4 502 716 820 грн для фінансування своєї поточної господарської діяльності з метою отримання прибутку.
9. Цю суму (4 502 716 820 грн) в той же день було перераховано Банку на виконання низки договорів поруки, включаючи Договір поруки за виконання ТОВ "Поляріс М" обов`язків перед Банком за кредитними договорами: від 11.11.2013 № 4П13716И, від 13.11.2013 № 4П13725Д, від 18.11.2013 № 4П13726Д, від 13.10.2014 № 4П14326И, від 28.04.2016 № 4П16024Д.
10. Зокрема, на погашення зобов`язань ТОВ "Полярис М" за кредитними договорами:
- від 11.11.2013 № 4П13716И було перераховано 95 706 732,65 грн,
- від 13.11.2013 № 4П13725Д було перераховано 45 469 0819,01 грн,
- від 18.11.2013 № 4П13726Д було перераховано 761 628 254,71 грн,
- від 13.10.2014 № 4П14326И було перераховано 401 883 90,55 грн,
- від 28.04.2016 № 4П16024Д було перераховано 192 221 293,24 грн.
11. У Кредитному договорі та Договорі поруки відсутні будь-які відомості щодо необхідності укладення кредитного договору чи договору поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого в якості забезпечення за "старими" кредитами; відсутні також будь-які посилання щодо такого майна (його наявності, оцінки тощо) та взагалі щодо "трансформації" кредитного портфелю Банку.
12. Згідно з техніко-економічним обґрунтуванням повернення кредитних коштів від 08.11.2016, наданого Товариством Банку з метою отримання кредиту, метою кредитування Товариства є фінансування поточної діяльності.
13. Відповідно до заявки на отримання кредиту від 08.11.2016 цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства; будь-яких посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами ця заявка не містить, як і посилань на Договір поруки.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
14. Господарський суд міста Києва рішенням від 06.07.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020, в позові відмовив з мотивів недоведення Товариством підстав для визнання оспорюваного Договору поруки недійсним відповідно до статті 230 ЦК України.
15. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
- жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за "старими" кредитами, в укладеному договорі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності тощо) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку;
- позивач мав намір укласти кредитний договір виключно для фінансування своєї поточної діяльності;
- зі змісту поданих сторонами доказів не вбачається жодного погодження умов участі позивача у трансформації кредитного портфелю банку, про яку зазначено у позові, так само як не вбачається будь-якого погодження умов та пов`язаності обставин кредитування позивача, погашення позивачем (поручителем за Договором поруки) за рахунок отриманих в якості кредиту коштів кредитної заборгованості "старих" боржників (третьої особи) та обставин щодо забезпечення зобов`язань "старих" боржників та відповідного переходу прав заставодержателя до позивача (вказані обставини не визначені у Договорі поруки та Кредитному договорі);
- доводи позивача про мету укладання сторонами Кредитного договору та Договору поруки - отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами третіх осіб, не підтверджуються матеріалами справи. Водночас із наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що укладення Договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 ЦК України;
- оскільки формулювання умов Договору поруки було в тому числі правом позивача (елементом його договірної свободи), суд дійшов висновку, що позивач реалізував таке право шляхом укладення договору на відповідних умовах, а тому доводи про те, що відповідач ввів позивача в оману щодо істотних умов Договору поруки вважаються судом необґрунтованими, оскільки, укладаючи спірний Договір поруки, позивач вважається таким, що ознайомився з усіма його умовами, в тому числі істотними, що викладені в тексті такого договору, тоді як недосягнення будь-яких власних очікувань, на які ймовірно розраховував позивач, однак які не знайшли свого відображення в умовах оспорюваного договору, жодним чином не можуть свідчити про вчинення оспорюваного правочину саме під впливом обману;
- позивач не довів наявність умислу відповідача щодо введення позивача в оману щодо умов Договору поруки.
16. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
- місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійсним Договору поруки на підставі статті 230 ЦК України;
- позивач не довів, що Банк повідомляв відомості, які не відповідають дійсності або те, що його представники замовчували обставини, які мали істотне значення для правочину;
- позивач також не довів, що відповідач вчиняв певні винні, навмисні дії, що свідчили б про його намагання запевнити позивача про такі властивості й наслідки Договору поруки, які насправді не могли настати;
- жодні положення Кредитного договору не містять згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем Договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує для обґрунтування свого позову. Тож твердження позивача про безпідставну відмову місцевого господарського суду у задоволенні його клопотання про витребування доказів, зокрема, рішення Правління Національного Банку України (далі - НБУ) від 05.10.2016 № 323-рш/БТ, відхилено апеляційним судом як безпідставні та необґрунтовані, адже такий доказ не є необхідним в контексті заявлених позовних вимог;
- з приводу доводів позивача стосовно безпідставної відмови місцевим господарським судом у витребуванні доказів, зокрема, інформації щодо заборгованості за Кредитними договорами, яка на його думку, має підтвердити обсяг виконаних зобов`язань за кредитними договорами первісних боржників, варто зазначити, що така інформація щодо їх заборгованості не є предметом доказування. Крім цього, позивач не довів належними та допустимими доказами, що документи, які він просить витребувати, можуть підтвердити його твердження щодо ведення в оману під час укладання Кредитного договору на підставі статті 230 ЦК України, у зв`язку з чим апеляційний суд відхилив заперечення щодо необґрунтованої відмови місцевого суду в задоволенні клопотання про витребування доказів;
- дії позивача, який уклав спірний договір поруки, а наразі пред`являє позов про визнання його недійсним, суперечать його попередній поведінці (укладенню договору) та є недобросовісними.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
17. 10.12.2020 Товариство звернулося з касаційною скаргою на зазначені судові рішення попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Доводи учасників справи
18. Підставами касаційного оскарження судового рішення скаржник зазначив:
- пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень частини першої статті 230 ЦК України за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах;
- пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України (наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини третьої статті 310 цього Кодексу), оскільки суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання позивача про витребування доказу, який він з об`єктивних причин не міг одержати самостійно (доказ містить банківську таємницю).
19. Скаржник також стверджує, що факт вимоги НБУ до Банку про необхідність реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфеля є загальновідомим і не потребує доказування (рішення правління НБУ від 05.10.2016 № 323-рш/БТ.
20. Скаржник звертає увагу на обставини, які свідчать про наявність реструктуризації кредитного портфелю:
- сума отриманого від банку кредиту за кредитним договором точно співпадає із загальною сумою, що була погашена позивачем за зобов`язаннями "старих" боржників і не є типовою для даного роду операцій;
- отримання кредиту та погашення зобов`язань за договорами поруки відбувалося в один день;
- Банк ні в порядку, встановленому договором поруки, ані в судовому порядку не надав позивачу документи, які б дали змогу звернути стягнення на активи, що забезпечували зобов`язання старих боржників перед банком.
21. Позивач вважає, що Банк свідомо ввів в обману позивача щодо наявності у первісних боржників активів, на які поручитель може звернути стягнення. На думку позивача, це було зроблено Банком з метою виконати вимоги НБУ щодо реструктуризації кредитного портфелю (діяв з умислом).
22. У відзиві на касаційну скаргу відповідач проти її задоволення заперечує, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з таких підстав:
- наведені позивачем доводи не свідчать про введення Банком в оману Товариства щодо обставин, які мають істотне значення під час укладення оспорюваного договору. Саме на позивача покладено обов`язок доведення зроблених ним тверджень щодо укладення оспорюваного договору в межах реалізації плану трансформації кредитного портфелю Банку. Позивачем не надано жодних доказів, які б містили інформацію щодо "трансформації" кредитного портфеля банку ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції;
- суди правильно застосували частину другу статті 230 ЦК України, адже позивач у таких спорах має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо інше, крім умислу, доведено, то має місце помилка. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей речі, які суттєво знижують її цінність або можливість використання з цільовим призначенням. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним;
- твердження позивача про відсутність правових висновків Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 230 ЦК України не відповідає дійсності (постанови Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 907/738/16, від 25.07.2019 у справі № 910/9879/18, від 14.06.2018 у справі № 5/127-Б-08);
- посилання на справу № 910/17239/17 є безпідставним, оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2019 скасовано, а провадження у справі закрито.
Надходження касаційної скарги на розгляд Верховного Суду
23. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2020 справу передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Кібенко О. Р. - головуючого, Губенко Н. М., Стратієнко Л. В.
24. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 23.12.2020 відкрив касаційне провадження, розгляд касаційної скарги призначив на 27.01.2021.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо підстав для визнання договору недійсним
25. За змістом положень частин першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлено законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).