Постанова
Іменем України
04 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 638/13880/17
провадження № 61-10398св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 березня 2020 року у складі судді Штих Т. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 16 червня 2020 року у складі колегії суддів Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, в якому просив визнати недійсним договір дарування частки домоволодіння з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 01 серпня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Позов мотивовано тим, що 12 червня 2003 року ОСОБА_2 взяла у ОСОБА_1 у борг 120 000 доларів США, які зобов`язалась повернути до 12 серпня 2009 року. В обумовлений строк позику не повернула. У борговій розписці зазначено, що якщо борг не буде повернутий, ОСОБА_2 передасть ОСОБА_1 усі права на належний їй будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
У подальшому ОСОБА_2 звільнила будинок та передала його
ОСОБА_1 . Проте через деякий час відмовилась від цих дій та звернулась до суду щодо виселення ОСОБА_1 із вказаного будинку. Позивач у свою чергу звернувся до суду про стягнення з ОСОБА_2 суми боргу за договором позики у розмірі 120 000 доларів США.
01 серпня 2017 року між відповідачами укладено договір дарування 89/100 частки домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Укладення вказаного договору дарування є заходом для виведення майна із під можливості у майбутньому звернути на нього стягнення в рахунок погашення боргу, що свідчить про фіктивність цього правочину та є підставою для визнання його недійсним.
Спірний договір дарування укладався без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором, а отже є фіктивним, що підтверджується тим, що обдарований ОСОБА_3 після укладення договору дарування жодних дій на виконання договору не вчиняв, в будинок не вселявся, речі не завозив, у будинку не проживає, предмет договору дарування - частка домоволодіння, до теперішнього часу фактично залишається у власності ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 16 червня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що станом на момент укладання спірного договору ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою спірного домоволодіння та була власником 89/100 часток цього нерухомого майна, а відповідно, могла ними розпорядитися, обмежень стосовно вчинення указаного правочину не існувало.
Фактичні обставини справи свідчать про те, що передбачені договорами дарування від 01 серпня 2017 року правові наслідки дійсно настали, сторони договору - відповідачі у справі вчинили усі передбачені цим договором дії, виконали його, передавши майно від дарувальника обдарованому, що, в свою чергу, виключає можливість визнання такого договору фіктивним.
Право власності на спірну частину домоволодіння після укладення оскаржуваної угоди було зареєстровано за новим власником ОСОБА_3 у встановленому законом порядку, що вказує на прийняття ним дарунка у вигляді спірної частини домоволодіння і що відповідає положенням частини третьої статті 722 ЦК України .
Позивачем не надано доказів на підтвердження його доводів щодо порушення його прав внаслідок укладеного оспорюваного правочину. Матеріали справи не містять, ні розписки про наявність боргових зобов`язань, ні ухвали або рішення суду щодо наявності в провадженні суду справи за позовом ОСОБА_1 про стягнення боргу або визнання за ним права на спірне домоволодіння.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 в особі представника, не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та задовольнити позов.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки та не врахували тих обставин, що оспорюваний правочин був укладений 01 серпня 2017 року. У вересні 2017 року позивач звернувся з даним позовом, про що відповідачі довідалися з матеріалів, надісланих судом у жовтні 2017 року. Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно дані оспорюваного договору відносно реєстрації права власності до Реєстру не вносилися. Ці відомості були внесені до Державного реєстру лише 31 жовтня 2017 року, тобто через три місяці після укладання правочину. Таким чином причиною укладення відповідачем договору дарування є саме загроза втрати прав на спірне домоволодіння, а не її внутрішня воля щодо безоплатного відчуження цього майна.
Судами не враховано, що доказом фіктивності правочину, відповідно до заяви про зміну підстав позову є обставина, що згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкту домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, присвоєно реєстраційний номер 209398, а майну, що передано у дар, за оспорюваним договором дарування присвоєно реєстраційний номер 634912063191.
У разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна або зміни відомостей про об`єкт нерухомого майна його реєстраційний номер не змінюється. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна має першочергове і пріоритетне значення серед усіх ідентифікаторів, за якими здійснюється пошук відомостей у Державному реєстрі прав.
Таким чином, передане у дар за оспорюваним договором дарування нерухоме майно, навіть після вчинення реєстраційних дій (через три місяці після укладання правочину) стосовно його предмету, залишається власністю дарувальника - відповідача ОСОБА_2 .
Апеляційний суд у прийнятій постанові зазначив, що матеріали справи не містять розписку про наявність боргових зобов`язань у ОСОБА_2 перед позивачем, але в матеріалах справи така розписка є. Таким чином, суд не дослідив зібрані у справі докази, що, відповідно до статті 411 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішення.
Крім того, судами попередніх інстанцій не враховано, що у відповідача ОСОБА_2 на утриманні знаходяться троє неповнолітніх/малолітніх дітей, іншого житла вона немає, а тих обставин, що укладений правочин по відчуженню єдиного житла відповідає інтересам дітей, вона не довела під час розгляду справи.
Під час вирішення даного спору, суди попередніх інстанцій не врахували висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц, відповідно до якого вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
З урахуванням викладених у цій постанові Верховного Суду висновків оспорюваний у цій справі договір дарування може бути кваліфікований як правочин, який не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, оскільки обставини укладання договору свідчать про умисел обох сторін правочину приховати справжні наміри учасників правочину, а саме виведення нерухомості з власності ОСОБА_2 без отримання плати за це майно, з метою уникнути виконання ОСОБА_2 обов`язків по виконанню договору позики від 12 червня 2003 року, відповідно до якого відповідачка ОСОБА_2 взяла у позивача у борг 120 000 доларів США, які вона зобов`язалась повернути до 12 серпня 2009 року.
При цьому, ОСОБА_2 була обізнана про позовні вимоги ОСОБА_1, про відкриття провадження у цивільній справі про стягнення з неї суми за договором позики у розмірі 120 000 доларів США.
Врахувавши відсутність вчинення відповідачами належних дій, спрямованих на реальне виконання умов спірного договору дарування, а саме: що передане у дар за оспорюваним договором дарування нерухоме майно, навіть після вчинення реєстраційних дій стосовно його предмету, залишається власністю дарувальника - відповідача ОСОБА_2 ; новий власник подароване майно фактично у дар не прийняв; Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради не давав згоду на відчуження житла, можливо дійти до переконливого висновку про наявність умислу ухилення у майбутньому від виконання рішення суду щодо стягнення з ОСОБА_2 суми за договором позики у розмірі 120 000 доларів США.
Відзиви на касаційну скаргу іншими учасниками справи суду не подано.
Фактичні обставини, встановлені судами
01 серпня 2017 року між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдарований) укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Дергачівського нотаріального округу Харківської області Арнаутовою Т. А., відповідно до умов якого ОСОБА_4 передала в дар ОСОБА_3 89/100 часток домоволодіння з відповідною частиною надвірних будівель АДРЕСА_1, які належать їй на праві приватної спільної часткової власності.
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04 серпня 2017 право приватної спільної часткової власності на 89/100 частки домоволодіння з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1, зареєстровано за ОСОБА_3 01 серпня 2017 року.
З червня 2016 року ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).