Постанова
Іменем України
28 січня 2021 року
м. Київ
справа № 757/20834/15-ц
провадження № 61-2515св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідач -Національний історико-архітектурний музей "Київська фортеця",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року у складі судді Лапчевської О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду ізпозовом до Національного історико-архітектурний музею "Київська фортеця", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та зобов`язання вчинити певні дії.
Позов обґрунтований тим, щоОСОБА_1 перебувала з відповідачем у трудових відносинах, згідно з наказом від 22 травня 2015 року її звільнено з посади вченого-секретаря відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Наказ про звільнення вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на те, що відповідач не звертався до профспілки з поданням про звільнення позивача.
Відповідно до посадових обов`язків вченого секретаря до її компетенції не відноситься обслуговування грошових, товарних або культурних цінностей. В наказі відсутні посилання на причини звільнення, а також не вказано розміру вихідної допомоги, не виплачено компенсації за невикористану відпустку, а також не проведено розрахунку за понаднормовий переробіток у зв`язку з її виходом на роботу у вихідні дні, а саме 16 та 17 травня 2015 року.
Відповідно до частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відповідач повинен сплатити позивачу пеню за невиконання грошового зобов`язання.
22 травня 2015 року позивачу незаконно оголошено догану, оскільки жодних пояснень щодо обставин, які викладені в наказі про оголошення догани, відповідач не вимагав, на час її винесення не існувало жодного наказу про надання ОСОБА_2 на ознайомлення протоколів засідання науково-методичної ради музею. Неправомірні дії відповідача завдали позивачу моральну шкоду. 05 лютого 2016 року ОСОБА_1 зверталася до лікаря, з 05 лютого 2016 року до 12 лютого 2016 року перебувала на лікарняному, як наслідок витратила на медикаменти 2 592,69 грн.
З урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила суд зобов`язати відповідача поновити її на посаді вченого-секретаря, виплатити компенсацію за вимушений прогул в розмірі 10 856,16 грн, грошову компенсацію за роботу у вихідні дні - 1 351,35 грн, пеню - 1 867,93 грн, скасувати дисциплінарне стягнення у вигляді догани згідно з наказом № 34-В, стягнути з відповідача на її користь витрати на правову допомогу - 5 000,00 грн, відшкодувати моральну шкоду - 80 000,00 грн, виплатити компенсацію витрат на лікування - 2 592,69 грн, виплатити проіндексовану недоплату - 799,71 грн, виплатити індекс інфляції за квітень 2016 року - 191,82 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2016 року позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на посаді вченого-секретаря Національного історико-архітектурного музею "Київська фортеця" з 22 травня 2015 року. Стягнуто з Національного історико-архітектурного музею "Київська фортеця" на користь ОСОБА_1 компенсацію за вимушений прогул з 22 травня 2015 року до 16 червня 2015 року у розмірі 10 856,16 грн. Стягнуто з Національного історико-архітектурного музею "Київська фортеця" на користь ОСОБА_1 компенсацію за роботу у вихідні дні у розмірі 1 351,35 грн. Скасовано наказ Національного історико-архітектурного музею "Київська фортеця" від 21 травня 2015 № 34-В про оголошення ОСОБА_1 догани. В іншій частині позову відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді вченого-секретаря Національного історико-архітектурного музею "Київська фортеця" з 22 травня 2015 року.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не довів належними та допустимими доказами, що до посадових обов`язків позивача відноситься обслуговування грошових або товарних цінностей (їх приймання, зберігання, транспортування, розподіл тощо). Тому звільнення позивача із займаної посади відбулося з порушенням норм трудового законодавства, тому її порушене право підлягає відновленню.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року апеляційну скаргу Національного історико-архітектурного музею "Київська фортеця" задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2016 року змінено. Зменшено стягнення з Національного історико-архітектурного музею "Київська фортеця" на користь ОСОБА_1 суми компенсації за вимушений прогул з 22 травня 2015 року до 16 червня 2015 року з 10 856,16 грн до 3 742,20 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що відповідно до статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (у редакції на час розгляду справи) сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Відповідно до довідки від 22 лютого 2016 року № 54 середньоденна заробітна плата (дохід) позивача становила 207,90 грн, а згідно з розрахунком останньої компенсація за вимушений прогул становить 3 742,20 грн.
У касаційному порядку рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2016 року та рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року сторонами не оскаржувалися.
10 травня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду м. Києва із апеляційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2016 року.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2016 року.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що звертаючись з апеляційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2016 року, ОСОБА_1 фактично не погодилася з наслідками розгляду апеляційної скарги відповідача, неврахуванням доводів її відзиву на апеляційну скаргу відповідача та наслідками розгляду її заяви про роз`яснення рішення суду. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) та порушенням принципу стабільності судового рішення, що суперечить статті 124 Конституції України та практиці Європейського суду з прав людини. ОСОБА_1 не навела причин об`єктивної неможливості оскарження нею рішення у строки, визначені процесуальним законом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року, просила її скасувати, справу передати на розгляд суду апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обгрунтована тим, що суд апеляційної інстанції, порушивши пункт 2 частини третьої статті 411 ЦПК України, необгрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значеннян для правильного вирішення справи.
Оскаржувана ухвала не відображає дійсних обставин справи, в ній не наведено повної оцінки доводам, які були перелічені в клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження. Позивач фактично ознайомилася із рішенням суду першої інстанції 30 грудня 2016 року після оприлюднення його на офіційному сайті судової влади України.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі неправильно зазначив причини, з яких ОСОБА_1 звернулася до суду апеляційної інстанції із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.
У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у січні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2016 року позов задоволено частково.
27 грудня 2016 року відповідач Національний історико-архітектурний музей "Київська фортеця" подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
14 березня 2017 року ОСОБА_1 ознайомилась з матеріалами справи.
29 березня 2017 року ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу Національного історико-архітектурного музею "Київська фортеця".
12 квітня 2017 року суд апеляційної інстанції ухвалив рішення, яким змінив рішення суду першої інстанції, зменшивши суму стягнення, присуджену на користь ОСОБА_1 за вимушений прогул. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишене без змін.
13 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду м. Києва із заявою про роз`яснення рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2016 року.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 травня 2017 року заяву ОСОБА_1 про роз`яснення судового рішення повернуто заявнику.
10 травня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду м. Києва із апеляційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2016 року.