Постанова
Іменем України
28 січня 2021 року
м. Київ
справа № 345/3549/18
провадження № 61-19599св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестзахідгруп",
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - приватний нотаріус Калуського міського нотаріального округу Бабич Віталій Леонідович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестзахідгруп" на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 червня 2019 року у складі судді Якиміва Р. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Василишин Л. В., Максюти І. О. у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестзахідгруп" до ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус Калуського міського нотаріального округу Бабич Віталій Леонідович, про визнання договору позики недійсним,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестзахідгруп" (далі - ТОВ "Інвестзахідгруп") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус Калуського міського нотаріального округу Бабич В. Л., про визнання договору позики недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 23 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Інвестзахідгруп" укладено та нотаріально посвідчено договір позики, згідно з умовами якого позикодавець передав, а позичальник прийняв грошові кошти в розмірі 144 000,00 доларів США з терміном повернення до 23 травня 2018 року. На виконання рішення загальних зборів учасників товариства "Інвестзахідгруп" від 23 січня 2018 року кошти в сумі 144 000 доларів США було отримано готівкою директором товариства.
Товариство вважає договір позики, укладений в іноземній валюті, таким, що суперечить Конституції України, актам цивільного законодавства та інтересам юридичної особи.
Крім того, укладення такого правочину відбулося під впливом помилки і на вкрай невигідних умовах для самого товариства, порушує публічний порядок, внаслідок чого для останнього є реальний ризик втрати забезпеченого позикою об`єкта нерухомого майна, предмета іпотеки, ринкова вартість якого в декілька разів перевищує суму позики в іноземній валюті. За спірним договором позики товариство взагалі не отримало ні економічної вигоди, ні прибутку, ні збільшення активів, ні зростання власного капіталу.
У рішенні загальних зборів учасників товариства не зазначено причини необхідності отримання позики готівкою в іноземній валюті. Самостійно прийняти рішення про напрямки використання позики в іноземній валюті виконавчий орган товариства не може в силу обмежень, передбачених статутом.
Крім того, товариство не має відкритого власного рахунку в іноземній валюті в уповноваженому банку, не має укладеного договору з уповноваженим банком, яким передбачено зарахування зазначеної іноземної валюти на розподільчий рахунок в іноземній валюті, не здійснює жодної зовнішньоекономічної діяльності з будь-якими іноземними елементами, не здійснює товарооборотні експортно-імпортні господарські операції з нерезидентами, юридичними особами за зовнішньоекономічними контрактами, не має КВЕДів діяльності, пов`язаної із зовнішньоекономічною діяльністю, не є самостійним учасником на міжбанківському валютному ринку України.
Посилаючись на викладене, ТОВ "Інвестзахідгруп", з урахуванням уточнених позовних вимог (а. с. 130-131), остаточно просило суд визнати недійсним договір позики від 23 січня 2018 року, укладений між фізичною особою ОСОБА_1 і ТОВ "Інвестзахідгруп", посвідчений приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Бабичем В. Л. та зареєстрованим у реєстрі № 54.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року, у задоволенні позову ТОВ "Інвестзахідгруп" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту недійсності правочину, не вказано, яким чином договір позики порушує публічний порядок та об`єкт такого порушення.
На думку судів, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству та не потребує отримання індивідуальної ліцензії, що підтверджується висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
Мета отримання позики та її цільове призначення не є істотними умовами договору, а тому їх відсутність у договорі позики не є підставою для визнання його недійсним. Цілі, на які використовуються отримані в позику кошти, визначаються позичальником самостійно.
Крім того, при укладенні договору позики сторони погодили спосіб передачі коштів та уповноважили на отримання коштів та підписання боргової розписки директора товариства. Спосіб оприбуткування вказаних коштів (оформлення прибуткових касових ордерів, актів приймання-передачі готівкових коштів тощо) вирішується позичальником самостійно та не впливає на дійсність договору.
Посилання позивача на положення статті 228 ЦК України суди вважали безпідставним, оскільки позивачем не доведено, що спірний договір позики є таким, що посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави або спрямований на знищення чи пошкодження майна юридичної особи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2019 року ТОВ "Інвестзахідгруп" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 червня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу з суду першої інстанції.
Листом судді від 30 вересня 2020 року справу № 345/3549/18 повторно витребувано з Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області.
У жовтні 2020 року справа № 345/3549/18 передана до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили докази у справі та не надали правової оцінки діям приватного нотаріуса при оформленні оспорюваного договору позики.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди залишили поза увагою вимоги чинного законодавства України щодо порядку використання (обігу) готівкових валютних цінностей (коштів). Зокрема, судами проігноровано висновки, викладені у постанові Правління НБУ "Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України" від 30 травня 2007 року № 200.
Судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми статей 4, 192, 193, 203, 215, 229, 233, 524, 533 ЦК України, статей 89, 265 ЦПК України, статей 2, 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року № 15/93, пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" від 18 грудня 2009 року № 14, пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року № 9.
Також ухвалою суду першої інстанції залучено до участі у справі третю особу, проте не зазначено, яким чином і в який спосіб рішення суду може вплинути на права та обов`язки третьої особи.
Доводи інших учасників справи
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який обґрунтовано тим, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зазначено, що гривня як національна валюта є єдиним платіжним засобом на території України. Сторони, яким можуть бути як резиденти, так і нерезиденти фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладання, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству та не потребує отримання індивідуальної ліцензії.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що мета отримання позики та її цільове призначення не є істотними умовами договору, а тому їх не зазначення в договорі позики не є підставою для визнання його недійсним. Цілі, на які використовуються отримані в позику кошти, визначаються позичальником самостійно.
Крім того, позивач не надав судам попередніх інстанцій жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що договір позики від 23 січня 2018 року порушує публічний порядок, укладений під впливом та на край невигідних для позичальника умовах, а також суперечить актам цивільного законодавства.
ОСОБА_1 просила суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що протоколом № 42 загальних зборів учасників ТОВ "Інвестзахідгруп" від 23 січня 2018 року вирішено укласти договір позики між ОСОБА_1 та ТОВ "Інвестзахідгруп", згідно з умовами якого підприємство позичає у ОСОБА_1 144 000,00 доларів США на строк 4 місяці від дати укладення договору.
Уповноважено директора товариства ОСОБА_2 на укладення та підписання договору позики, надано йому право самостійно визначити його умови, а також на отримання вказаних коштів та підписання розписки на підтвердження передання позикодавцем грошових коштів. На забезпечення виконання зобов`язань за договором позики було вирішено передати в іпотеку належне товариству нерухоме майно (а.с. 12, т. 1).
23 січня 2018 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ТОВ "Інвестзахідгруп" (позичальник) укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Бабичем В. Л. та зареєстрований в реєстрі № 54 (а.с. 8-11, т. 1).
Згідно з п. 1 вказаного договору позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти в сумі 144 000,00 доларів США, що станом на 23 січня 2018 року згідно з офіційним курсом НБУ є грошовим еквівалентом 4 158 115,20 грн зі строком повернення суми позики, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті доларів США з нарахованими штрафами та пенею у випадку порушення зобов`язань, на умовах, визначених договором позики.
П. 4 зазначеного договору визначено, що він є безпроцентним, остаточний розрахунок щодо повернення суми позики мав бути здійснений не пізніше
23 травня 2018 року (а.с. 8-11, т. 1).
23 січня 2018 року директор ТОВ "Інвестзахідгруп" ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 на виконання договору позики 144 000,00 доларів США, на підтвердження чого підписав боргову розписку, яка була нотаріально посвідчена та зареєстрована в реєстрі № 55 (а.с. 13, т. 1).
Цього ж дня ОСОБА_2 подав заяву загальним зборам учасників товариства, в якій просив прийняти рішення про використання суми позики, оскільки іноземна валюта не є формою розрахунків в Україні, а тому відповідно до чинного законодавства він не може внести кошти на рахунок чи розрахуватися ними за товари чи послуги (а.с. 14, т. 1).
З аналогічними заявами директор товариства звертався також 23 лютого
2018 року, 16 березня 2018 року та 20 квітня 2018 року. (а. с. 15-17, т. 1)
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.