ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 520/1150/19
адміністративне провадження № К/9901/549/20
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя-доповідач - Гусак М. Б., судді - Гімон М. М., Усенко Є. А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року (суддя - Мар`єнко Л.М.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року (судді - Жигилій С.П., Перцова Т.С., Чалий І.С.) у справі № 520/1150/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Харківській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
УСТАНОВИЛА:
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - ГУ ДФС), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив суд частково скасувати податкові повідомлення-рішення від 21 серпня 2018 року: № 003459/1309 у сумі 11 670, 76 грн, № 003460/1309 у сумі 92 313,82 грн та № 003461/1309 у сумі 229 588,80 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що спірні податкові повідомлення - рішення є протиправними та такими, що підлягають частковому скасуванню, оскільки прийняті на підставі лише даних з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно щодо належного позивачу нерухомого майна, без вивчення інших документів, наявних у позивача, зокрема, технічних паспортів об`єктів нерухомості. Так, в графі "Тип майна" Державного реєстру прав власності на нерухоме майно щодо об`єктів нерухомості, належних позивачу, зазначено лише "нежитлові приміщення", без конкретизації їх типу (офісної/торгівельної чи промислової приналежності). Проте, згідно з даними технічних паспортів таких об`єктів нерухомості вони належать до промислових будівель та складів. Таким чином, при обрахуванні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідачем було неправомірно використано ставки податку, встановлені для офісних/торгівельних будівель, які є вищими, ніж відповідні ставки податку, встановлені для будівель промисловості. Відповідно, нараховані відповідачем у спірних податкових повідомленнях - рішеннях суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є завищеними.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року, зазначений позов задоволений у повному обсязі.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що, оскільки, належні позивачу будівлі відносяться до нежитлових будівель, які використовуються для виробничих потреб, то під час визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, підлягала застосуванню ставка, встановлена рішеннями органу місцевого самоврядування для цієї категорії об`єктів нежитлової нерухомості. Кваліфікуючи належні позивачу об`єкти нерухомості, як будівлі промисловості, суди дійшли висновку, що визначальними кваліфікуючими ознаками кожного окремого об`єкта нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, як об`єкта оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місце розташування об`єкта (тобто, адреса будівлі) та тип об`єкта (тобто, тип будівлі).
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
При цьому, ГУ ДФС зазначило, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки всім обставинам справи, зокрема, тому, що, приймаючи спірні податкові повідомлення- рішення, податковий орган діяв у відповідності з приписами статті 266 ПК України та використав дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до яких позивача зареєстровано власником нежилових приміщень загальною площею 9 566,2 кв. м. без конкретизації типу таких приміщень. При цьому, позивач жодних документів для уточнення типу належного йому нерухомого майна до податкового органу не надавав.
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року відкрито касаційне провадження.
Касаційна скарга розглядається відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 8 лютого 2020 року.
Позивач не скористався своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.
Переглянувши оскаржувані рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Колегія суддів) вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають повною мірою.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 у період, що перевірявся, перебував на податковому обліку як платник податків та був власником нежитлових приміщень загальною площею 9 566,2 кв. м., які згідно з даними технічних паспортів на виробничий будинок від 3 березня 2009 року, відносилися до будівель для виробничих потреб та мали назву "Виробничий корпус формовки 2" та "Бетонозмішувальний цех".
Як зазначили суди попердніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях, зі слів представника позивача, будівля літ. "ГУ-8" ("Бетонозмішувальний цех") у 2013 році була знесена та, відповідно, не експлуатувалась протягом 2015-2017 років.
На підставі договорів оренди нежитлового приміщення від 25 лютого 2013 року № ТР-10/13 та від 31 січня 2016 року № ТР-46/16 нежитлова будівля літ. "ГТ -1" ("Виробничий корпус формовки 2") позивачем була передана в оренду суб`єкту господарювання, яким вона використовувалася для виробничих потреб.
Податковим органом було обраховано податок на належне ОСОБА_1 нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 - 2016 роки за ставками, встановленими рішенням 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 21 січня 2016 року № 1793/15 "Про внесення змін до рішення 4 сесії Харківської міської ради шостого скликання від 12 січня 2011 року № 126/11 "Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України"; за 2017 рік - за ставкою, встановленою рішенням 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22 лютого 2017 року № 542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові".