|
| |
|
|
|
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2021 року
м. Київ
справа № 470/190/17
провадження № 51-5295км20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча Стефанів Н.С.,
судді: Бущенко А.П.,
Голубицький С.С.,
секретар судового засідання Безкровний С.О.,
учасники судового провадження:
прокурор Єременко М.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді провадження, захисника Камінського В.І. та засудженого ОСОБА_1 на вирок Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 04 червня 2020 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015150160000359, стосовно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в с. Коритно-Забузьке Ольшанського району Кіровоградської області,проживає в АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення кримінального процесуального закону, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування судових рішень та закриття кримінального провадження за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
На обґрунтування своєї вимоги ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції вибірково оцінив докази, не врахував його пояснення, а взяв до уваги лише докази обвинувачення. Проте ці докази є неналежними та не підтверджують його винуватості: свідки не були безпосередніми очевидцями події, слідчі експерименти не містять відтворення обставин, а є допитами на місці події, експерти безпосередньо потерпілого не допитували, висновки експертиз є суперечливими і підтверджують саме його показання, до складу комісії не включено лікаря-офтальмолога.
Указує, що суд залишив поза увагою те, що потерпілий був у стані сильного алкогольного сп`яніння та звернувся до лікаря лише через два тижні після події.
Стверджує, що під час додаткового допиту свідка ОСОБА_2 після перегляду відеозапису слідчого експерименту за участю останнього суд заборонив захиснику ставити запитання, чим порушив право обвинуваченого на захист.
Зазначає, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, не відобразив у вироку об`єктивної та суб`єктивної сторін складу злочину за ч. 1 ст. 121 КК України.
Вважає, що ухвала апеляційного суду є незаконною, оскільки в ній не наведено обґрунтованих мотивів залишення його апеляційної скарги без задоволення, не надано належної юридичної оцінки кожному доказу окремо і всім у сукупності. Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на наявність протиріч та перекручування доказів у вироку, не дотримався принципу презумпції невинуватості.
У касаційній скарзі захисник Камінський В.І., посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення кримінального процесуального закону, виклав вимогу до Суду про скасування судових рішень та закриття кримінального провадження за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Свою вимогу захисник мотивує тим, що винуватості ОСОБА_1 в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження не доведено поза розумним сумнівом.
Посилається на те, що стороною обвинувачення не надано безсумнівних, належних і допустимих доказів його вини та не доведено, що потерпілий отримав тяжке тілесне ушкодження саме від дій ОСОБА_1 та саме того дня та в той час, як і зазначено у вироку, адже потерпілий звернувся до лікаря лише через два тижні після події.
Вважає, що протоколислідчих експериментів за участю потерпілого і свідка є недопустимими доказами, оскільки в матеріалах провадження наявний не відеозапис цих слідчих дій, а його копія, яка не відкривалась стороні захисту в порядку ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Слідчі експерименти проведено вдень, тоді як конфлікт відбувся в темну пору доби.
Стверджує, що показання свідка ОСОБА_2 суд не мав брати до уваги, оскільки він має неприязні стосунки з дружиною обвинуваченого. Крім того, свідок перебував в автомобілі та не міг чітко бачити деталі конфлікту, який відбувся миттєво. Взагалі свідки сторони обвинувачення - ОСОБА_2 та дружина потерпілого - є лише свідками того, що мав місце конфлікт, проте вони не є експертами щодо визначення тяжкості тілесного ушкодження і часу його заподіяння.
Указує, що потерпілий був у стані сильного алкогольного сп`яніння, що не виключає можливості його самовільного падіння та отримання внаслідок цього ушкоджень при контакті з обмеженою контактуючою поверхнею.
Зазначає, що висновки судово-медичної експертизи не доводять беззаперечно причинного зв`язку між діями засудженого та наслідками у вигляді отримання потерпілим тяжких тілесних ушкоджень. Апеляційний суд у судове засідання експертів не викликав та їх пояснення не заслуховував, а тому посилання на ці свідчення в ухвалі є порушенням ст. 23 КПК України. Ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
У касаційній скарзі прокурор виклав вимогу до Суду про скасування ухвали та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що потягло невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_1 через м`якість.
На обґрунтування своєї вимоги прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції всупереч положенням ст. 419 КПК України не спростував належним чином доводів апеляційної скарги прокурора про те, що суд першої інстанції у вироку не зазначив, які саме обставини він врахував як такі, що дають підстави для звільнення від відбування покарання з випробуванням; не взяв до уваги, що ОСОБА_1 вчинив умисний тяжкий злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, що свідчить про його підвищену суспільну небезпечність; не визнав своєї вини, не розкаявся у вчиненому кримінальному правопорушенні; не відшкодував в повному обсязі заподіяну ним шкоду потерпілому, який внаслідок незаконних умисних дій обвинуваченого повністю втратив зір на праве око.
Зазначає, що суд першої інстанції порушив вимоги ч. 2 ст. 416 КПК України, призначивши обвинуваченому іспитовий строк тривалістю 3 роки, тоді як за попереднім вироком у цьому провадженні, який був скасований на інших підставах, було визначено іспитовий строк тривалістю 2 роки 6 місяців.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Березнегуватського районного суду Миколаївської областівід 04 червня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
За ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційні скарги захисника Камінського В.І. та прокурора залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 29 липня 2015 року близько 22:00, перебуваючи біля домоволодіння АДРЕСА_2, під час сварки на ґрунті особистих неприязних відносин із ОСОБА_3, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на заподіяння останньому тілесних ушкоджень, завдав йому одного удару кулаком у праве око, від якого потерпілий впав на землю, після чого завдав ще одного удару ногою в праве око, заподіявши ОСОБА_3 тяжке тілесне ушкодження за критерієм стійкості втрати працездатності більше ніж на одну третину у вигляді проникаючого поранення правого ока з втратою оболонок.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор заперечив проти задоволення касаційних скарг сторони захисту та підтримав подану касаційну скаргу прокурора.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За змістом касаційних скарг засудженого та захисника убачається, що останні, крім іншого, посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та просять дати доказам іншу оцінку, ніж ту, яку надали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень Суду законом не віднесено.
Оцінка доказів є прерогативою виключно суду першої інстанції, у передбачених законом випадках - і суду апеляційної інстанції.
Отже, суд касаційної інстанції виходить з фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судами, та не втручається у правильність проведеної оцінки доказів, зібраних у цьому провадженні.
З урахуванням меж перегляду Судом судових рішень та підстав для їх скасування або зміни, визначених у ч. 1 ст. 438 КПК України, касаційний перегляд здійснено в частині перевірки доводів, викладених у касаційних скаргах сторони захисту щодо посилань на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено і перевірено під час судового розгляду.
Так, будучи допитаним у судовому засіданні суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_1 показав, що 29 липня 2015 року близько 22:00 в нього відбулася сварка із ОСОБА_3 , в ході якої останній підбіг до нього та схопив його за куртку. Він рукою відбив руки потерпілого, внаслідок чого останній впав йому обличчям на босоніжки. Таким чином, обвинувачений не заперечував, що саме в день і час відповідно до пред`явленого обвинувачення в нього відбувся конфлікт з потерпілим, під час якого останній міг отримати наявні в нього тілесні ушкодження.
Водночас потерпілий у суді підтвердив свої показання, надані під час досудового розслідування, про обставини отримання тяжкого тілесного ушкодження в ділянці правого ока. Повідомив, що наступного дня до нього приїздив син обвинуваченого та дав йому 1000 грн, щоб він звернувся за медичною допомогою. Він поїхав до Березнегуватської ЦРЛ, однак через відпустку лікаря повернувся додому, а згодом, виявивши, що опухлість ока не зникає, звернувся до обласної лікарні, де його прооперували.
Суд першої інстанції врахував, що показання потерпілого ОСОБА_3 узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_4 і ОСОБА_2, які в ході проведення слідчих експериментів за їхньою участюпоказали, як саме обвинувачений завдав удару кулаком лівої руки в ділянку правого ока потерпілого, як потерпілий вчепився за обвинуваченого, як останній лівою ногою вдарив його у праву частину обличчя, коли відштовхував від себе, та як саме потерпілий упав на спину після удару, коли втратив свідомість. Крім того, слідчим також було проведено слідчий експеримент за участю обвинуваченого ОСОБА_1, в ході якого він на місці події показав, де саме та у зв`язку із чим у нього виник конфлікт з потерпілим 29 липня 2015 року, та вказав на присутність під час їхнього конфлікту дружини потерпілого та свідка ОСОБА_2 .