П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/584/19
Провадження № 11-275заі20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
за участю секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,
представника позивачки- Костирі Г. А.,
представника відповідача - Цуцкірідзе І. Л.,
розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про скасування рішення,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 серпня 2020 року (судді Бевзенко В. М., Білак М. В., Загороднюк А. І., Калашнікова О. В., Соколов В. М.),
УСТАНОВИЛА:
9 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просила скасувати рішення ВРП від 31 жовтня 2019 року № 2858/0/15-19 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Комінтернівського районного суду міста Харкова на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України" (далі - Рішення ВРП).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 послалася на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не було враховано клопотання позивачки про відкладення розгляду справи у зв`язку з її тимчасовою непрацездатністю, а оскаржуване рішення про звільнення позивачки ухвалено усупереч статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) в період її тимчасової непрацездатності.
Крім того, на переконання позивачки, прийняття відповідачем Рішення без її участі, з неможливістю надання нею особисто пояснень на засіданні ВРП, позбавило її права заявити про відставку за станом здоров`я.
ОСОБА_1 вважає, що наслідком недотримання ВРП процедури звільнення судді стало порушення законодавчо встановленої гарантії незалежності судді, яка забезпечується особливим порядком її призначення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, звільнення та припинення повноважень, що визначено пунктом 1 частини п`ятої статті 48 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII).
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 7 серпня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що ВРП діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII), з дотриманням принципів пропорційності та законності. Рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов правильного висновку про наявність підстав для звільнення позивачки з посади судді Комінтернівського районного суду міста Харкова.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, адвокат Костиря Г. А. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушує питання про скасування цього рішення та ухвалення нового - про задоволення позову.
Апеляційну скаргу обґрунтовано безпідставним незастосуванням судом першої інстанції до спірних правовідносин положень КЗпП.
Так, на переконання скаржника, оскільки у спеціальних законах № 1402-VIII та № 1798-VIII відсутня норма, яка б у своїй гіпотезі передбачала випадок звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності, а в диспозиції визначала певні правила поведінки на такий випадок, то до спірних правовідносин обов`язковому застосуванню підлягає загальна норма трудового законодавства, а саме стаття 40 КЗпП.
Скаржник зазначає, що, попри непоширення норм КЗпП в частині підстав для звільнення судді та передбаченої для цього спеціальним законом процедури, право працівника не бути звільненим в період тимчасової непрацездатності, закріплене у частині третій статті 40 цього Кодексу, не обмежене спеціальним законом, а тому повинно бути застосоване до спірних правовідносин. Судді, як будь-які інші працівники, не можуть бути звільнені в день тимчасової непрацездатності або в період перебування у відпустці, оскільки це зумовить нерівність та дискримінацію цієї категорії працівників, ускладнить їх становище та знизить реальність гарантій трудових прав громадян, встановлених Конституцією і законами України.
Скаржник також наголошує, що заяву про відставку відповідно до пункту 1 частини шостої статті 126 Конституції України позивачка з причини її непрацездатності та перебуванні на стаціонарному лікуванні не змогла оголосити на засіданні ВРП, право участі у якому їй гарантовано законом. Із цих же причин ОСОБА_1 не могла отримувати за місцем проживання та роботи листи ВРП про запрошення на засідання, і за наявності у ВРП повідомлень від позивачки про її перебування на стаціонарному лікуванні відповідач умисно позбавив позивачку права взяти участь у засіданні ВРП та надати відповідні пояснення.
У відзиві на апеляційну скаргу ВРП просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, вважаючи це рішення законним і обґрунтованим.
ВРП зазначає, що оскаржуване ОСОБА_1 . Рішення ухвалено повноважним складом цього органу та підписано всіма членами ВРП, які брали участь у його ухвалені, містить посилання на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, тому підстав для його скасування немає.
Зокрема, ВРП зазначає, що Основним Законом безпосередньо передбачено, що підставою для звільнення судді із займаної посади є виявлення за результатами оцінювання його невідповідності цій посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання. Ураховуючи те, що за результатами кваліфікаційного оцінювання позивачка не підтвердила відповідність займаній посаді за критерієм професійної компетентності, то в силу наведених положень Основного Закону підлягала звільненню із займаної посади.
Крім того, ВРП вказує на те, що вона своєчасно та належним чином повідомила суддю ОСОБА_1 про дату та час засідань 12 лютого, 1 серпня, 12 та 24 вересня, 31 жовтня 2019 року з використанням усіх можливих засобів, а саме шляхом надіслання письмових запрошень для участі у засіданні на адресу суду, де суддя працює, на адресу проживання судді та шляхом оприлюднення відповідного запрошення на офіційному вебсайті ВРП. Прийняття оскаржуваного рішення 31 жовтня 2019 року за відсутності судді не суперечить абзацу четвертому пункту 17.41 Регламенту ВРП, згідно з яким повторна неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.
Відповідач наголошує, що до ВРП не надходила заява позивачки про її звільнення з посади судді у зв`язку з неспроможністю виконувати повноваження за станом здоров`я, а зважаючи на особливий порядок та підстави звільнення судді з посади, положення КЗпП не можуть застосовуватися до спірних правовідносин.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 та представник ВРП підтримали доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та відзиві на неї.
Дослідивши наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, заслухавши представників позивачки та відповідача, Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення і не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати.
Надаючи оцінку викладеним у скарзі та відзиві на неї доводам учасників справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Носіями судової влади в Україні є професійні судді.
Підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України передбачено, що з дня набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) в порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС.
За приписами пункту 12 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстави, визначеної підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, розглядаються на засіданні ВРП в пленарному складі на підставі подання ВККС в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону. Оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання відбувається в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.
Порядок розгляду питання про звільнення судді з посади за особливими обставинами визначений статтею 56 Закону № 1798-VIII.
Питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення суддею обов`язку підтвердити законність джерела походження майна), ВРП розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді. Суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності (частина третя статті 56 Закону № 1798-VIII).
За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення (частина шоста статті 56 Закону № 1798-VIII).
У ході розгляду справи суд установив, що Указом Президента України від 7 вересня 1996 року № 814/96 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Комінтернівського районного суду міста Харкова строком на п`ять років. Постановою Верховної Ради України від 5 липня 2001 року № 2613-ІІІ "Про обрання суддів" ОСОБА_1 обрано на посаду судді Комінтернівського районного суду міста Харкова безстроково.
Згідно з положеннями законів № 1401-VIII та № 1402-VIII ВККС рішенням від 1 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Комінтернівського районного суду міста Харкова ОСОБА_1
2 березня 2018 року ВККС прийняла рішення № 33/зп-18, яким визначила графік проведення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, призначеного її рішенням від 1 лютого 2018 року № 8/зп18, визначила черговість стадій складення іспиту, встановила мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала у разі набрання суддею: 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складення анонімного письмового тестування, 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.
Суддя Комінтернівського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 за результатами складання анонімного письмового тестування отримала 56,25 бала, за виконання практичного завдання - 42 бали.
Рішенням від 21 грудня 2018 року № 1990/ко-18 ВККС: визначила, що суддя Комінтернівського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 не склала іспиту для суддів, призначеного рішенням Комісії від 2 березня 2018 року № 33/зп-18; відмовила судді Комінтернівського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди"; визнала суддю Комінтернівського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді; вирішила внести подання до ВРП про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Комінтернівського районного суду міста Харкова.
Позивачка скористалася процедурою судового оскарження рішення ВККС від 21 грудня 2018 року № 1990/ко-18. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 15 квітня 2019 року у справі № 9901/47/19 відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 21 грудня 2018 року № 1990/ко-18.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 25 червня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення ВККС в частині внесення до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Комінтернівського районного суду міста Харкова - скасувала, а провадження у справі в цій частині закрила. В іншій частині рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2019 року залишила без змін.