Постанова
іменем України
27 січня 2021 року
м. Київ
справа № 499/108/18
провадження № 51-4610км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М. І.,
суддів Луганського Ю. М., Фоміна С. Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Лагоди І. О.,
прокурора Чабанюк Т. В.,
у режимі відеоконференції:
виправданого ОСОБА_1,
захисника Робульця А. А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Роздільнянського районного суду Одеської області від 08 травня 2019 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 22 червня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42017160000001388, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Саратова, Росія, жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Роздільнянського районного суду Одеської області від 08 травня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене ним.
Скасовано арешт майна, конфісковано в дохід держави гроші в сумі 9000 грн та вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 3 ст. 368 КК, в тому, що він, 22 листопада 2017 року о 13:00 та 24 листопада 2017 року о 13:10, перебуваючи у службовому кабінеті Іванівського ВП Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській області на вул. Центральній, 81, у смт. Іванівка Одеської області, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, займаючи посаду заступника начальника вказаного відділення поліції, умисно, за незаконне приховування від реєстрації та подальше непритягнення ОСОБА_2 до передбаченої чинним законодавством України відповідальності за незаконний демонтаж, вивезення та реалізацію металевих труб систем зрошування, що належали колишньому цукровому заводу, отримав від ОСОБА_2 неправомірну вигоду в розмірі 2000 грн та 9000 грн відповідно.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 22 червня 2020 року вирок районного суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, а також короткий зміст поданих заперечень
У касаційній скарзі прокурор, вказуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Зазначає про задоволення клопотання та винесення ухвали стосовно встановлення місця фактичного проживання свідків обвинувачення ОСОБА_3 і ОСОБА_4, яких не було допитано, що, на його думку, є порушенням судом першої інстанції процесуальних прав прокурора та перешкоджає виконанню ним обов`язків, а саме ч. 1 ст. 21 та ч. 6 ст. 22 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Як відзначає прокурор, суд першої інстанції послався на протокол огляду від 24 листопада 2017 року, складений у невстановленому кримінальному провадженні, невідомо, з яких підстав, та не відкритий стороні обвинувачення в порядку, передбаченому ст. 290 КПК.
Вказує, що сторона обвинувачення заявляла про ці порушення в Одеському апеляційному суді, однак суд належним чином не проаналізував доводів у апеляційних скаргах прокурорів, не спростував їх та всупереч вимогам ст. 419 КПК не навів в ухвалі підстав визнання апеляційних скарг необґрунтованими.
На думку прокурора, цей суд порушив ч. 1 ст. 404 КПК, відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, оскільки під час розгляду апеляційних скарг прокурорів ні стороною обвинувачення, ні стороною захисту не ставилося питання щодо достовірності аудіо-, відеоматеріалів, його вирішення, на переконання прокурора, було ініційовано виключно судом апеляційної інстанції.
Крім того, вказує, що посилання суду на відсутність клопотань зі сторони обвинувачення про дослідження письмових доказів та на неодноразові відмови прокурора на запитання суду щодо наявності таких клопотань є неправильним. Наголошує на ігноруванні судом заявленого клопотання про допит ОСОБА_2 .
Прокурор свої доводи обґрунтовує також і тим, що під час апеляційного розгляду сторона обвинувачення акцентувала увагу на недостовірності висновків суду першої інстанції щодо недопустимості проведених негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) з огляду на відсутність дозволів на їх проведення і наголосила на наявності в матеріалах кримінального провадження ухвал Апеляційного суду Миколаївської області № 5897т, № 5898т і № 5899т, які було відкрито в порядку ст. 290 КПК стороні захисту та досліджено в суді першої інстанції.
На переконання скаржника, Одеський апеляційний суд необґрунтовано, не надавши належної та об`єктивної оцінки всім матеріалам кримінального провадження, у тому числі показанням свідків та матеріалам НСРД, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг прокурорів та залишення вироку суду першої інстанції без змін.
У запереченнях на касаційну скаргу виправданий ОСОБА_1 вказує на безпідставність доводів у цій скарзі та законність і обґрунтованість судових рішень.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Чабанюк Т. В. просила задовольнити касаційну скаргу частково, скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.
Виправданий ОСОБА_1 та його захисник Робулець А. А. заперечили проти задоволення касаційної скарги, навели аргументи щодо законності й обґрунтованості судових рішень, просили залишити їх без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено в ч. 1 ст. 438 КПК, однією з підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК при вирішенні питання про наявність зазначеної у п. 1 ч. 1 цієї статті підстави суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
За змістом касаційної скарги прокурор, крім іншого, посилається на неповноту судового розгляду в районному суді, що відповідно до вимог кримінального процесуального закону не є предметом розгляду в суді касаційної інстанції, а тому касаційним судом не перевіряється.
Як визначено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 2 ст. 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України, рішенням Конституційного Суду від 20 жовтня 2011 року № 12-рп/2011, приписами статей 7, 86 та ч. 3 ст. 373 КПК обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; визнаватися допустимими і використовуватися як докази у кримінальній справі можуть лише фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства; перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини у кримінальному процесі та ухвалення справедливого рішення у справі.
Європейський суд з прав людини під час вирішення питання щодо справедливості судового розгляду в цілому враховує, серед іншого, й спосіб отримання доказів. За практикою цього Суду (рішення від 6 грудня 1988 року у справі "Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії", заява №10590/83) саме на сторону обвинувачення покладається тягар доведення вини особи, а всі сумніви повинні тлумачитися на користь останньої. Згадана сторона зобов`язана надати суду докази, достатні для визнання обвинуваченого винуватим.
Відповідно до положень ст. 92 КПК у кримінальному провадженні обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, у тому числі й допустимості доказів, покладається на сторону, що їх подає. Тобто, пред`являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за статтею (частиною статті) КК, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.
За змістом ст. 23, ч. 1 ст. 89 КПК суд вирішує питання допустимості й достатності доказів на підставі їх безпосереднього дослідження, оцінюючи всі фактичні дані в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Дотримання цих вимог є необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, забезпечує реалізацію таких засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності вини та право на захист.
Згідно з вимогами п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК у разі, якщо у кримінальному провадженні не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, ухвалюється виправдувальний вирок.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення і захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
Як визначено в ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції виконав зазначені вимоги закону, провівши розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 згідно з положеннями ч. 1 ст. 337 КПК у межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також принципу диспозитивності.
Цей суд дослідив зібрані докази, перевірив доводи сторін обвинувачення та захисту, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків та, витлумачивши, як того вимагає процесуальний закон, усі сумніви на користь обвинуваченого, обґрунтовано визнав ОСОБА_1 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК і виправдав у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене ним.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, перевіривши факти, викладені стороною захисту, з урахуванням встановлених фактичних обставин кримінального провадження та досліджених у судовому засіданні доказів дійшов умотивованого висновку про те, що у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 має місце підбурювання, з метою подальшого викриття, до кримінального правопорушення, якого він не мав наміру вчиняти, стосовно чого сторона обвинувачення не наводить у касаційній скарзі заперечень на спростування такого висновку.