Постанова
Іменем України
28 січня 2021 року
м. Київ
справа № 643/6761/19
провадження № 51-3221 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Кулаківського К.О.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника в режимі відеоконференції Назаренко Я.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Гребінник Г.О. на ухвалу Харківського апеляційного суду від 04 червня 2020 року та касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 04 червня 2020 року у кримінальному провадженні № 12019220470001301 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Лісне Верхнє-Камського району Кіровської області Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Московського районного суду м. Харкова від 30 березня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 14 березня 2019 року близько 12:50, перебуваючи у стані, що викликаний вживанням наркотичних засобів та алкогольних напоїв, знаходячись у приміщенні бару, розташованого в АДРЕСА_2, у ході сварки на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з ОСОБА_2, маючи умисел, спрямований на протиправне заподіяння смерті останньому, усвідомлюючи протиправність своїх дій та бажаючи настання таких наслідків, розкладним ножем типу "Метелик" завдав одного удару в шию ОСОБА_2, який у цей час був розвернутий спиною до ОСОБА_1, чим заподіяв йому тяжкого тілесного ушкодження.
У подальшому ОСОБА_1, вважаючи, що виконав усі дії, необхідні для доведення свого злочинного умислу до кінця, та побоюючись бути затриманим на місці злочину, втік з приміщення бару. Однак злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі ОСОБА_1, оскільки ОСОБА_2 вчасно було надано медичну допомогу та госпіталізовано.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 04 червня 2020 року апеляційну скаргу прокурора Гребінник Г.О. залишено без задоволення, апеляційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_1 та апеляційну скаргу захисника Назаренко Я.М. задоволено частково.
Вирок Московського районного суду м. Харкова від 30 березня 2020 року змінено. Перекваліфіковано дії ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст.115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України. Засуджено ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор Гребінник Г.О. ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. На обґрунтування своїх вимог вказує, що апеляційний суд надав неправильну правову оцінку обставинам кримінального провадження та безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_1 на ч. 1 ст. 121 КК України. Зазначає, що апеляційним судом залишено поза увагою те, що ОСОБА_2 у момент завдання йому удару ножем стояв спиною до ОСОБА_1 та не міг чинити жодного опору або захищатися, а тому напад ззаду вказує насамперед про наявність у ОСОБА_1 умислу саме на вбивство. Про наявність такого умислу свідчить і те, що удару було завдано із значною силою, зненацька, а не на ґрунті емоцій, викликаних конфліктом. Крім того, умисел на заподіяння смерті підтверджується також і локалізацією поранення, а саме завдання удару ножем у життєво важливе місце - у ділянку шиї, що зазвичай, навіть за умови надання медичної допомоги, може призвести до смерті. На думку прокурора, зазначені обставини, а також те, що ОСОБА_1 після завдання удару відразу покинув приміщення бару та не викликав швидкої медичної допомоги, свідчать про наявність в нього умислу на вбивство ОСОБА_2 . Наголошує, що, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги прокурора, апеляційний суд обмежився лише вказівкою про відсутність підстав для задоволення такої скарги, при цьому свого рішення належним чином не мотивував.
У касаційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_1 вказує про незаконність ухвали апеляційного суду, просить її скасувати. На обґрунтування своїх вимог вказує про неповноту та однобічність досудового розслідування, оскільки не було проведено слідчого експерименту, не проведено його особистого впізнання, не здійснено очної ставки між ним та потерпілим. При цьому звертає увагу, що слідчий експеримент за його участю проводився не на місці пригоди, а під кабінетом у експерта. Також зазначає про невідповідність висновків суду, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам кримінального провадження. Вважає, що такі обставини є фантазією слідчого та прокурора, тоді як матеріали кримінального провадження не містять доказів його винуватості. Вказує, що у момент удару ОСОБА_2 перебував обличчям до нього, самого удару він завдав у цілях самооборони, а свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 дають плутані показання. Звертає увагу, що ОСОБА_2 потрапив до лікарні із діагнозом "тілесні ушкодження середньої тяжкості" та вже через три доби відмовився від лікування, що вказує про фальсифікацію висновків судово-медичної експертизи, при цьому експерт до суду не викликався та не допитувався. Наголошує, що для з`ясування всіх обставин справи в судове засідання необхідно викликати для допиту ОСОБА_2, який не є потерпілим у кримінальному провадженні, оскільки не допитувався ні під час досудового розслідування, ні під час судового розгляду. Між ним та ОСОБА_2 виник побутовий конфлікт, та наразі претензій ніхто ні до кого не має, а швидку допомогу він не викликав, оскільки бачив, як це вже робили інші люди. Зазначає, що, призначаючи покарання, судом не враховано, що він в силу ст. 89 КК України не судимий, має на утриманні неповнолітню доньку, 2006 року народження. Крім того, вважає, що його дії кваліфіковано неправильно, а призначене покарання занадто суворе.
Позиції інших учасників судового провадження
У письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурора Гребінник Г.О. засуджений ОСОБА_1 вказує про її необґрунтованість та безпідставність. Разом з тим підтримує таку скаргу лише в частині необхідності скасування ухвали апеляційного суду.
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та захисник Назаренко Я.М. підтримали касаційну скаргу з доповненнями засудженого, просили її задовольнити. При цьому касаційну скаргу прокурора Гребінник Г.О. просили залишити без задоволення.
Прокурор Кулаківський К.О. підтримав касаційну скаргу прокурора Гребінник Г.О., просив її задовольнити, а ухвалу апеляційного суду скасувати. Крім того, просив касаційну скаргу з доповненнями засудженого залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У касаційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_1, окрім іншого, вказує на невідповідність висновків суду, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам кримінального провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Як визначено ч. 2 ст. 438 КПК України, при вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.
Системний аналіз вказаних норм права у їх взаємозв`язку вказує на те, що можливості в касаційного суду змінити або скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження чинним процесуальним законом не передбачено.
А тому доводи касаційної скарги з доповненнями засудженого про невідповідність висновків судів, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам кримінального провадження не можуть бути предметом касаційного розгляду з огляду на вимоги ч. 1 ст. 433 КПК України, а отже в касаційному порядку не перевіряються.
За ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Як убачається з вироку, свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні закінченого замаху на злочин, передбачений ч. 1 ст. 115 КК України, місцевий суд зробив на підставі доказів, які безпосередньо дослідив у судовому засіданні.
Зокрема, до таких висновків суд дійшов на підставі показань свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4 .
Разом з тим, судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_1 дані, що містяться у протоколі огляду місця події від 14 березня 2019 року; протоколах проведення слідчих експериментів від 21 березня 2019 року за участю свідка ОСОБА_4, від 22 березня 2019 року за участю свідка ОСОБА_3 та від 27 березня 2019 року за участю ОСОБА_1 ; протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 18 березня 2019 року за участю свідка ОСОБА_6, від 21 березня 2019 року за участю свідка ОСОБА_4, від 22 березня 2019 року за участю свідка ОСОБА_3 ; протоколі огляду предметів від 23 квітня 2019 року; заяві ОСОБА_2 від 14 березня 2019 року про вчинення щодо нього злочину; постанові про відмову у визнанні ОСОБА_2 потерпілим у кримінальному провадженні.
Також судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у висновках судово-медичних експертиз № 14/256/-С/19 від 23 березня 2019 року, № 14/257-С/19 від 27 березня 2019 року, № 15/310-С/19 від 16 квітня 2019 року, № 09-306/19 від 03 квітня 2019 року, № 09-408/19 від 19 квітня 2019 року, № 09-368/19 від 22 квітня 2019 року; висновку судово-дактилоскопічної експертизи №2/209СЕ-19 від 05 квітня 2019 року; відомостях адміністрації КЗОЗ "Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" від 15 квітня 2019 року щодо ножового поранення ОСОБА_2, отриманого ним 14 березня 2019 року.
Оцінюючи всі вказані докази у їх сукупності, місцевий суд кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України як закінчений замах на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
При цьому в мотивувальній частині вироку суд виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, та встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
У ході дослідження матеріалів кримінального провадження колегією суддів не встановлено порушень процесуального законодавства під час збирання та дослідження наведених судом у вироку доказів.
Таким чином, у вироку суду в повній відповідності з вимогами ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, які суд дослідив й оцінив з дотриманням вимог процесуального закону. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності.
А тому колегія суддів не може погодитись з доводами касаційної скарги з доповненнями засудженого про те, що в момент завдання удару він з ОСОБА_2 перебували обличчям один до одного, оскільки такі твердження спростовуються доказами, здобутими під час судового розгляду.
Колегія суддів вважає також неспроможними доводи засудженого про те, що встановлені обставини справи є фантазією слідчого та прокурора, а матеріали кримінального провадження не містять доказів його винуватості.
Під час досудового розслідування слідчий орган за процесуальним керівництвом прокурора проводить слідчі (розшукові) дії з метою розкриття злочинів та встановлення осіб, причетних до їх вчинення. Обсяг таких дій може бути різним, та визначається процесуальним керівником у кримінальному провадженні залежно від ступеня розкриття злочину та його доведеності.
Затверджений за результатом проведених слідчих (розшукових) дій обвинувальний акт є версією органу досудового розслідування, яку він має довести на підставі обов`язку доказування відповідно до вимог ч. 1 ст. 92 КПК України.
При цьому, дотримуючись під час судового розгляду принципу безпосередності, вирішення питання винуватості або невинуватості особи у вчиненні інкримінованих їй дій є функцією суду, яку він здійснює, керуючись положеннями ст. 22 КПК України.
Враховуючи викладене, обсяг проведених під час досудового розслідування слідчих (розшукових) дій, з огляду на вимоги процесуального закону жодним чином не можуть впливати на законність та обґрунтованість судового рішення.
Посилання засудженого на те, що слідчий експеримент проведено біля кабінету експерта, не вказують на недопустимість такого доказу, оскільки вимоги ст. 240 КПК України не зобов`язують слідчого проводити таку слідчу дію виключно на місці вчинення злочину.
До того ж як на доказ винуватості ОСОБА_1 місцевий суд посилається на протоколи пред`явлення особи ОСОБА_1 для впізнання за фотознімками від 18 березня 2019 року за участю свідка ОСОБА_6, від 21 березня 2019 року за участю свідка ОСОБА_4 та від 22 березня 2019 року за участю свідка ОСОБА_3 .
Оскільки положення ч. 6 ст. 228 КПК України передбачають можливість проведення впізнання саме за фотознімками, а тому вказані протоколи обґрунтовано визнані судом належними та допустимим доказами й покладені в основу обвинувального вироку.
За таких обставин доводи касаційної скарги з доповненнями засудженого про неповноту та однобічність досудового розслідування, не проведення перехресного допиту (очної ставки як вказує у касаційній скарзі засуджений), слідчого експерименту та його особистого впізнання колегія суддів вважає безпідставними.
Крім того, у касаційній скарзі з доповненнями засуджений вказує про те, що свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 дають плутані показання, які не узгоджуються з фактичними обставинами справи.
Такі доводи касаційної скарги з доповненнями засудженого колегія суддів вважає неспроможними, оскільки з огляду на вимоги ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості здійснювати переоцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів, у тому числі й показань свідків, а також вирішувати питання про їх достовірність.