Постанова
іменем України
26 січня 2021 року
м. Київ
справа № 537/1916/18
провадження № 51-2682км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Марчук Н.О., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Ульянова Р.А.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - Ульянова Р.А. на вирок Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 грудня 2019 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 2 березня 2020 року у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017170110001496 від 23 серпня 2017 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Мусіївка Полтавської області, мешканця м. Кременчука Полтавської області, громадянина України, такого, що судимості не мав,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 4 грудня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 1 статті 286 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 8500 грн, із позбавленням права керування транспортним засобом на строк 1 рік.
Згідно з вироком, ОСОБА_1 засуджений за вчинення кримінального правопорушення, вчиненого за наступних обставин.
14 серпня 2017 року о 10:13 у світлий час доби, по сухому асфальтованому покриттю проїзної частини дороги вул. Першотравнева м. Кременчука Полтавської області, яка має по одній смузі руху в кожному напрямку, зі сторони перехрестя вулиць Першотравнева - Халаменюка - Леонова в напрямку перехрестя вулиць Першотравнева - Гагаріна, в межах своєї смуги руху рухався автомобіль марки "Opel", реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_1 .
В цей же час, в попутному напрямку з водієм ОСОБА_1, в колоні автомобілів - позаду, рухався автомобіль марки "Audi", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2, який, маючи намір виконати маневр обгону, виїхав на зустрічну смугу руху для обгону колони автомобілів, які рухалися з ним в попутному напрямку.
В подальшому на стадії зближення, в повздовжньому напрямку, вищевказаних автомобілів, водій автомобіля марки "Opel" ОСОБА_1, наближаючись до заїзду на прилеглу територію, що розташована між будинками № 40 та № 44 по вул. Першотравневій, з метою виконання маневру повороту ліворуч, який полягав у перетині зустрічної смуги руху, увімкнув покажчик лівого повороту та почав виконувати вказаний маневр, чим порушив вимоги п. 10.1 Правил дорожнього руху України.
ОСОБА_1 не переконався в безпечності виконуваного маневру, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення лівою передньою боковою частиною керованого ним автомобіля з передньою правою частиною автомобіля марки "Audi", після чого вже некерований автомобіль марки "Audi" виїхав за межі проїзної частини дороги, на ліве узбіччя, стосовно напрямку свого руху та наїхав на нерухому перешкоду у вигляді дерева. В свою чергу водій ОСОБА_2, виконуючи маневр обгону в межах пішохідної зони визначеної дорожніми знаками 5.35.1 - 5.35.2 та горизонтальною дорожньою розміткою "зебра" 1.14.1, порушив вимоги п. 14.6 (в) ПДР.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля марки "Audi" ОСОБА_2 відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 744 від 31 серпня 2017 року отримав тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості та легке тілесне ушкодження, яке спричинило короткочасний розлад здоров`я.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 2 березня 2020 року змінено вирок Крюківського районного суду м. Києва від 04 грудня 2019 року в частині призначеного покарання.
ОСОБА_1 вважається засудженим до покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доводів громадян, що складає 8500 грн, без позбавлення права керування транспортними засобами.
В іншій частині вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ставить вимогу про скасування вказаних судових рішень та закриття кримінального провадження на підставі частини 1 статті 284 КПК. Посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Захисник вказує на те, що засуджений у відповідності до пунктів 1.4 ПДР мав право не дивитися в дзеркало заднього виду, а мав розраховувати на те, що з цього боку небезпека для руху не виникне, оскільки він виконував маневр заїзду у двір безпосередньо після пішохідного переходу, де маневр обгону заборонено пунктом 14.6 ПДР. У зв`язку з цим, захисник вважає, що в діях засудженого відсутнє порушення пункту 10.1 ПДР, а отже такі дії не становлять об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статтею 286 КК.
Захисник стверджує, що небезпечну, а потім і аварійну обстановку створив на дорозі саме потерпілий. При цьому, захисник вважає, що в дорожній події за участю кількох транспортних засобів необхідно з`ясовувати, хто з водіїв створив небезпечну дорожню обстановку і аварійну ситуацію, та чи не було причиною порушення ПДР одним з водіїв попереднє недодержання таких правил з боку іншого водія.
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого та його захисника, які підтримали касаційну скаргу, доводи прокурора, яка не заперечувала щодо часткового задоволення касаційної скарги та скасування ухвали апеляційного суду, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно із частиною 1 статті 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до статті 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах "Ірландія проти Сполученого Королівства", "Яременко проти України", "Нечипорук і Йонкало проти України", "Кобець проти України").
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений статті 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року №13-31кс19 зазначила:
Диспозиція статті 286 КК сформульована законодавцем як бланкетна, тому для встановлення ознак об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насамперед ПДР, для з`ясування, які саме порушення цих правил були допущені особою, котра керувала транспортним засобом у момент ДТП.
При цьому належить враховувати, що злочин, передбачений статтею 286 КК, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень ПДР, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 статті 286 КК, тобто тільки такі порушення ПДР, які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причинному зв`язку.
Таким чином, об`єктивна сторона даного складу злочину включає такі обов`язкові елементи: діяння (дія або бездіяльність); обстановку; суспільно - небезпечні наслідки (середньої тяжкості тілесне ушкодження - частина 1, смерть потерпілого або тяжке тілесне ушкодження - частина 2, загибель кількох осіб - частина 3; причинний зв`язок між суспільно небезпечним діянням та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.
Діяння полягає в порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. Воно може вчинятися шляхом дії або бездіяльності й полягати у: 1) вчиненні дій, заборонених правилами (наприклад, керування транспортним засобом у стані сп`яніння чи без посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії тощо); 2) невиконанні дій, які особа може і зобов`язана вчинити відповідно до вимог правил безпеки руху й експлуатації транспорту (не зниження швидкості руху відповідно до дорожньої обстановки, недотримання безпечного інтервалу тощо).
Обстановка вчинення злочину характеризується тим, що діяння вчиняється та наслідки настають в обстановці дорожнього руху.
Причиновий зв`язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винуватою особою, неминуче зумовлює шкідливі наслідки, передбачені статті 286 КК.
Допущені особою, яка керує транспортним засобом, порушення ПДР можуть бути умовно поділені на дві групи: а) порушення, які самі собою (без порушення інших правил ПДР) не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені у статті 286 КК; б) порушення, які самі собою (навіть без будь-яких інших додаткових факторів) містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тим самим виступають як головна, вирішальна умова, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній ДТП, що мала місце.
Під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначати у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених статтею 286 КК, тобто перебували у причинному зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.
Тільки порушення ПДР, які містять у собі реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають безпосередньою причиною їх настання у кожному конкретному випадку ДТП, є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого статтею 286 КК.
Велика Палата звернула увагу на те, що склад кримінального правопорушення, передбачений статтею 286 КК, утворює не будь-яке недотримання особою, котра керує транспортним засобом, вимог ПДР, а лише таке, що безпосередньо призвело до зазначених у цій статті наслідків.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення за частиною 1 статті 286 КК, в тому, що він своїми необережними діями, які виразилися у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому ОСОБА_2 середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження.