Постанова
іменем України
26 січня 2021 року
м. Київ
справа № 644/3040/17
провадження № 51- 5139 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Титаренка Ю.О.,
а також в режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_1,
захисника Новікової А.В.,
потерпілої ОСОБА_2 ,
представника потерпілої адвоката Чуприни З.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Новікової А.В. на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 31 січня 2020 року та вирок Харківського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016220000001238, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Кірейкове Ульянівського району Калузької області (Російська Федерація), жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України
(далі - КК).
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 31 січня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням упродовж трирічного іспитового строку та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Харківський апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання та 14 вересня 2020 року ухвалив свій вирок, яким призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки.
В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 11 листопада 2016 року приблизно о 6 годині 20 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем "ГАЗ-31105", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись зі швидкістю близько 50 км/год у м. Харкові по пр. Московському зі сторони м. Чугуїв у напрямку вул. Плиткової, на шляху свого руху при під`їзді до нерегульованого пішохідного переходу скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3, який перетинав проїжджу частину пр. Маяковського в районі будинку № 300 на нерегульованому пішохідному переході зліва на право по ходу руху автомобіля, не надавши переваги в русі даному пішоходу, чим порушив вимоги п. 18.1 Правил дорожнього руху України, спричинивши потерпілому ОСОБА_3 тяжкі тілесні ушкодження, від яких наступила його смерть.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведено неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. При цьому зазначає, що вина ОСОБА_1 базується лише на висновку автотехнічної експертизи № 345/17 та на неіснуючих показаннях ОСОБА_3, який не був визнаний потерпілим і не був допитаний слідством. Вказує, що всупереч положенням ст. 97 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд безпідставно визнав показання з чужих слів свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_4 належними та допустимими доказами, водночас показання свідка ОСОБА_5 - визнав недопустимим доказом. Також зазначає, що показання експерта ОСОБА_6, надані в суді першої інстанції, не відповідають тим, які зазначені у вироку. Крім того, стверджує, що апеляційний суд, постановляючи свій вирок, належним чином не врахував особу засудженого, а саме його вік і те, що він раніше не судимий, має постійне місце проживання, який місце ДТП не залишив, викликав швидку допомогу і намагався надати матеріальну допомогу ОСОБА_3, стан здоров`я його дружини, а тому, на думку захисника, дійшов необґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства. Також зазначає, що апеляційний суд, порушуючи вимоги ст. 420 КПК, не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги сторони захисту та, як наслідок, постановив незаконне та необґрунтоване рішення.
Потерпіла ОСОБА_2 подала заперечення на касаційну скаргу захисника Новікової А.І., яку просить залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 - без зміни.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 підтримав касаційну скаргу захисника та просив її задовольнити.
Представник потерпілої - адвокат Чуприна З.М. та потерпіла ОСОБА_2 заперечували щодо задоволення касаційної скарги захисника.
Прокурор Титаренко Ю.О. вважав касаційну скаргу захисника необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника Новікової А.І., яка підтримала свою касаційну скаргу, засудженого ОСОБА_1, потерпілої ОСОБА_2, представника потерпілої - адвоката Чуприни З.М. та прокурораТитаренка Ю.О., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено ч. ч. 1, 2 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливість скасування судом касаційної інстанції судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачена.
У касаційній скарзі захисник вказує на незаконність вироків місцевого та апеляційного судів, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом (ч. 1). Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч. 6).
Як закріплено у ст. 26 КПК, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом (ч. 3).
Згідно ж із вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Наведені вимоги кримінального процесуального закону судами першої та апеляційної інстанцій в цілому було дотримано.
Як убачається зі змісту касаційної скарги, захисник, окрім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, яку визначено у статтях 409 та 411 КПК як підставу для скасування або зміни судового рішення, і фактично просить доказам по справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, із яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань засудженого ОСОБА_1, який не заперечував проти того, що дійсно сталася дорожньо-транспортна пригода 11 листопада 2016 року за його участю; потерпілої ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_3 був її братом та, перебуваючи у свідомості повідомив їй, що перетинав проїзну частину дороги по нерегульованому пішохідному переходу, позначеному дорожньою розміткою "зебра", зліва направо відносно напрямку руху автомобіля, в той день він поспішав на роботу, тому рухався у швидкому темпі ходи; свідка ОСОБА_4 про те, що його дядько ОСОБА_3 в перші дні госпіталізації до лікувального закладу після аварії знаходився у свідомості, міг розмовляти, повідомив про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, а саме про те, що наїзд відбувся на нерегульованому пішохідному переході.
Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій були перевірені доводи захисника про неможливість врахування даних, повідомлених самим ОСОБА_3, отриманих від родичів померлого у вигляді їх показань зі слів останнього як достатніх та допустимих у частині того, що відсутня можливість безпосереднього допиту ОСОБА_3 .