Постанова
Іменем України
28 січня 2021 року
м. Київ
справа № 2-996/11
провадження № 61-12419св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Прилбичівська сільська рада Яворівського району Львівської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 14 лютого 2020 року у складі судді Кондратьєвої Н. А. та постанову Львівського апеляційного суду від 30 червня 2020 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2011 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Прилбичівської сільської ради Яворівського району Львівської області, який уточнив 16 квітня 2013 року про поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що він працював на посаді машиніста водонасосної установки з 06 травня 2008 року, однак, розпорядженням голови Прилбичівської сільської ради № 18 від 16 березня 2011 року його було звільнено із займаної посади за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Звільнення вважає незаконним, оскільки 11 та 12 березня він виконував свої трудові обов`язки, що підтверджується копією журналу про показники лічильника, в якому зазначається кількість годин роботи насосної установки та кількість використаної електроенергії.
11 березня 2012 року насос не працював повний робочий день, оскільки проводились ремонтні роботи по встановленню лічильника, саме тому з 06 години 12 березня по 06 годину 13 березня закачувалась вода у башти, яких по селу Прилбичі є п`ять.
Зазначає, що у зв`язку з особливістю роботи необхідно було постійно контролювати наповнення башт, тому почергово відвідував та обстежував кожну з них, крім того, періодично протягом дня ходив по трасах та перевіряв, чи немає прориву, а тому постійно знаходився на роботі і виконував свої трудові обов`язки.
Незаконність звільнення обґрунтовує й тим, що його було звільнено з роботи в період тимчасової непрацездатності.
Заподіяння моральної шкоди обґрунтовує незаконністю звільнення, що призвело до моральних страждань та негативно вплинуло на стан його здоров`я.
Посилаючись на викладене, просив:
визнати незаконним звільнення з роботи,
скасувати розпорядження голови Прилбичівської сільської ради № 18 від 16 березня 2011 року,
поновити його на посаді машиніста водонасосної установки Прилбичівської сільської ради Яворівського району Львівської області,
стягнути з Прилбичівської сільської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу,
стягнути моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 14 лютого 2020 року, залишеним без змінпостановою Львівського апеляційного суду від 30 червня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при звільненні позивача Прилбичівською сільською радою дотримані вимоги трудового законодавства і звільнення здійснено за передбаченими у законі підставами припинення трудового договору, а саме пунктом 4 статті 40 КЗпП України та з дотриманням порядку звільнення, встановленого статтями 148, 149 КЗпП України. Листок непрацездатності Серія АВИ № 717763 заповнено таким чином, що не можливо достовірно встановити заклад охорони здоров`я, який його видав та ідентифікувати відбиток печаток проставлених на ньому. Відповідачем доведено законність проведеного звільнення позивача складеними комісією актами про його відсутність на роботі, актом про відмову дати письмові пояснення, показами допитаних у судовому засіданні свідків, натомість позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що прогул позивача мав місце 12 березня 2011 року і позивачем не доведено поважності причин його відсутності цього дня на роботі. Відповідач дотримався вимог, встановлених статтею 149 КЗпП України щодо порядку застосування дисциплінарного стягнення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Яворівського районного суду Львівської області від 14 лютого 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 червня 2020 року та направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд належним чином не повідомив його про час, дату і місце розгляду справи, він не отримував повістку, а тому не був присутній в судовому засіданні та був позбавлений прав та обов`язків на здійснення судового захисту. Також суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання його представника про відкладення судового розгляду справи, чим позбавив наданих законодавством прав.
Аргументи учасників справи
У грудні 2020 року Голова Прилбичівської сільської ради Вороняк Р. І. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Яворівського районного суду Львівської області від 14 лютого 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 червня 2020 року залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що позивач вводить в оману про нібито неналежне повідомлення його про дату, час і місце проведення судового засідання. Матеріалами справи підтверджено належне повідомлення учасників справи. Викладені у касаційній скарзі доводи є суперечливими та взаємовиключними. Позивач наводить дві обставини, які об`єктивно не можуть існувати одночасно та виключають можливість застосування норм пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України.
Отже, судом апеляційної інстанції дотримано норми процесуального права під час розгляду справи та забезпечено реалізацію прав позивача. Відсутність в судовому засіданні позивача, якого було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання без надання ним відомостей про причини своєї відсутності та відмова в задоволенні клопотання його представника про відкладення розгляду справи у зв`язку з наданням переваги участі у розгляді іншої справи не є порушенням норм процесуального права (стаття 372 ЦПК України), а відтак і не може бути підставою для скасування законного і обґрунтованого рішення суду (пункт 5 частина перша стаття 411 ЦПК України).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження та витребувано справу.
У грудні 2020 року матеріали цивільної справи № 2-996/11 надійшли до Верховного Суду та 04 грудня 2020 року передані судді доповідачу.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 462/6735/16-ц; від 26 червня 2020 року у справі № 465/8033/14-ц; від 31 липня 2020 року у справі № 760/15261/14-ц; від 27 листопада 2019 року у справі № 442/5998/15-ц; від 03 березня 2020 року у справі № 589/16/19 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).
У постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 у справі № 462/6735/16-ц, від 26 червня 2020 року № 465/8033/14-ц, від 31 липня 2020 року № 760/15261/14-ц, від 27 листопада 2019 року № 442/5998/15-ц зазначено, що "розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод".
У постанові Верховного Суду від 03 березня 2020 у справі № 589/16/19 зазначено, що "сторонам надано можливість надати суду письмові пояснення та докази на обґрунтування своїх вимог та заперечень, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, а тому у проведенні судового засідання з повідомленням сторін не має необхідності".
Фактичні обставини
Суди встановили, що з 06 травня 2008 року позивач працював на посаді машиніста насосної установки комунального підприємства при Прилбичівській сільській раді.