Постанова
Іменем України
28 січня 2021 року
м. Київ
справа № 759/13939/18
провадження № 61-21587св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа: ОСОБА_3, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович, Перша Київська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук С. П., Перша Київська державна нотаріальна контора, про визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу.
Позов мотивований тим, що в серпні 2017 року дружина її сина - ОСОБА_4 запропонувала їй переїхати у квартиру, належну сину ОСОБА_2, за адресою: АДРЕСА_1 з подальшою реєстрацією, на що вона погодилась. 11 вересня 2017 року вони з сином уклали мировий договір про зобов`язання ОСОБА_2 піклуватися про неї пожиттєво, а також не продавати квартиру без її згоди. 10 травня 2018 року вона потрапила до лікарні та була прооперована, однак про неї ніхто не піклувався. 02 червня 2018 року позивач знову потрапила до лікарні, при цьому всі кошти на лікування були сплачені нею, оскільки відповідач ухиляється від опіки над нею. Також зазначила, що має намір укласти договір довічного утримання зі сторонньою особою.
На підставі викладеного просила:
визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 від 11 вересня 2017 року, укладений між нею та її сином ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Недоступ Л. Л. та зареєстрований у реєстрі № 10-399;
визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 18 жовтня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук С. П.;
скасувати державну реєстрацію квартири АДРЕСА_2, яка проведена на підставі договору купівлі-продажу від 18 жовтня 2017 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач своїх вимог про недійсність договорів дарування та купівлі-продажу з підстав, передбачених статтею 234 ЦК України, не довела. Відповідачем вчинені всі необхідні дії для їх виконання, а позивачем не надано доказів на підтвердження того, що сторони вказаних договорів не мали наміру на реальне настання правових наслідків укладених правочинів. Окрім того, суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення про відмову у позові, посилався на недоведеність підстав фіктивності договорів дарування та купівлі-продажу.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 позов з підстав фіктивності оспорюваного правочину не заявлявся. Суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог та самостійно змінив підстави позову всупереч положенням цивільно-процесуального законодавства, та, як наслідок, частково дійшов помилкових висновків. Визначаючись із характером існуючих правовідносин, суд не вправі самостійно змінювати підстави позову, оскільки відповідно до положень цивільного процесуального законодавства це є виключно правом позивача. В частині позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу квартири недійснимпозов пред`явлено до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні таких позовних вимог, однак суд першої інстанції на такі обставини уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову у позову у зв`язку з недоведеністю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду м Києва від 11 вересня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що в процесі розгляду справи, судом було досліджено договори в простій формі, згідно яких були певні зобов`язання до нотаріального договору від 11 вересня 2017 року.
Для позивача основним чинником укладання спірного договору було зобов`язання відповідача доглядати свою матір при хворобі, що наразі відповідач не виконав, а зобов`язати його в судовому порядку надати таку допомогу є неможливим, оскільки він є інвалідом ІІ групи. Відповідно спірний договір дарування був укладений за певних умов виконання зобов`язань сторонами, що суперечить частині другій статті 717 ЦК України, тобто по суті це є фіктивним правочином.
За спірним договором позивач не мала вільного волевиявлення на безумовне дарування своєї квартири, що підтверджується договором в простій письмовій формі від 15 серпня 2017 року, де зазначено, що позивач зобов`язується подарувати, тобто вільного волевиявлення не було, воно залежало від певних дій відповідача.
Відповідач односторонньо не став виконувати договори, складені ним та надруковані на його комп`ютері, за продану ним квартиру матері придбав собі нове житло в Дарницькому районі для особистого збагачення та свою 79 річну матір позбавив права на опіку держави.
Аргументи інших учасників справи
У лютому 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що всі доводи касаційної скарги є неправдивими та надуманими, тому що насправді відбувалось зовсім по іншому, а основною метою подачі даного позову є шантаж та дискредитація (свого рідного сина) ОСОБА_2 в очах оточуючих. Позивач і відповідач укладаючи договір дарування нікого в оману не вводили, договір повністю виконано, позивач укладаючи договір дарування, розуміла його правову природу та наслідки його укладення, про що позивачу також було роз`яснено державним нотаріусом в момент його укладення. Якби все було дійсно так, як каже позивач, то сторони пішли би до нотаріуса, де склали би договір довічного утримання, про догляд між сторонами не було ніякої мови, тому що позивач добре знала, що її син є інвалідом другої групи і сам потребує допомоги.
У березні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на відзив поданий представником ОСОБА_2 - ОСОБА_5, в якому просить захистити її від шахраїв, які відібрали її статки, вирішили що вона має померти. Вона ніколи не пропонувала продати квартиру АДРЕСА_3, а тільки просила її відпустити, якщо вона не потрібна їх сім`ї, але "обкрадений" нею "син" не зміг віддати те, що відчув своїм, не погодився укладати все мирно.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
У лютому 2020 року матеріали цивільної справи № 759/13939/18 надійшли до Верховного Суду та 17 лютого 2020 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовились між собою про те, що ОСОБА_1 дарує сину, ОСОБА_2, двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, що належить їй на праві власності, та зобов`язується знятись з реєстрації в цій квартирі, а ОСОБА_2 зобов`язався надати ОСОБА_1 для довічного проживання квартиру АДРЕСА_3, що належить йому на праві власності та зареєструвати в ній матір, та при продажу подарованої йому квартири передати ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 5000 доларів США, про що уклали договір в простій письмовій формі 15 серпня 2017 року.
На виконання досягнутих домовленостей 11 вересня 2017року ОСОБА_1 подарувала квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_2 .
18 жовтня 2017 року ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 , будучи присутньою при укладенні договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, при свідках отримала від ОСОБА_2 5000 доларів США, що підтверджується відповідною розпискою.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.