19 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 916/661/20
Провадження № 12-55гс20
ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Катеринчук Л. Й., Пророка В. В., Єленіної Ж. М. стосовно постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року, ухваленої за наслідком розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2020 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року у справі № 916/661/20 за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Перше кредитне товариство» (далі - КС «Перше кредитне товариство», відповідач) про спонукання до виконання мирової угоди.
Відповідно до частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку, про наявність якої повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.
Короткий виклад позовних вимог та обставин справи
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до КС «Перше кредитне товариство», в якому просив суд зобов`язати відповідача виконати умови мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року у справі № 7/17-2087-2011 про банкрутство КС «Перше кредитне товариство», про що видати наказ.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідач не виконував взятих на себе зобов`язань відповідно до умов мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Одеської області від05 квітня 2016 року у справі № 7/17-2087-2011 про банкрутство відповідача, згідно з графіком погашення заборгованості на загальну суму 3 910, 62 грн (у період з II кварталу 2017 року по I квартал 2020 року) та зазначав про необхідність зобов`язати (спонукати) відповідача оплатити йому цю суму шляхом видачі наказу суду про стягнення.
Закривши провадження з розгляду такого спору, місцевий суд та апеляційний суд погодилися з тим, що вимоги про спонукання до виконання мирової угоди у справі про банкрутство мають розглядатися цивільним судом, оскільки за своєю правовою природою зобов`язання відповідача перед позивачем виникли з цивільно-правового договору, укладеного відповідачем з фізичною особою, мирова угода не змінила його правової природи, а тому зазначений спір має розглядатися не в господарській, а в цивільній юрисдикції, так як положеннями частини першої статті 20 ГПК України не віднесено до компетенції господарських судів даного виду спорів.
Оскаржуючи ці рішення, позивач зауважив на помилковості висновків судів про необхідність розгляду даного спору за правилами цивільного судочинства, оскільки предметом спору є виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за мировою угодою, яка затверджена ухвалою суду у справі про банкрутство, що безпосередньо пов`язано з правовідносинами щодо виконання ухвали суду у справі про банкрутство та сприятиме більш ефективному захисту ним своїх цивільних прав саме в господарському судочинстві шляхом спонукання відповідача до виконання умов мирової угоди на суму 3 910, 62 грн.
Позивач аргументував, що Господарським судом Одеської області, яким здійснювалося провадження у справі про банкрутство КС «Перше кредитне товариство», у такий спосіб було розглянуто позов кредитора фізичної особи ОСОБА_2 до відповідача в цій справі, який виник внаслідок невиконання відповідачем умов тієї ж мирової угоди, та частково задоволено позовні вимоги цього кредитора-фізичної особи про спонукання до вчинення певних дій (виконання мирової угоди, затвердженої у справі про банкрутство, справа № 916/312/19).
Висновки Великої Палати Верховного Суду
За наслідками розгляду справи № 916/661/20 Велика Палата Верховного Суду постановою від 19 січня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, апостанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2020року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року у справі № 916/661/20 - без змін.
Погоджуючись з висновками мотивувальної частини постанови Великої Палати Верховного Суду про те, що мирова угода, укладена у справі про банкрутство, як наслідок окремої процедури відповідно до статей 35-36 Закону №2343-ХІІ не має ознак виконавчого документа відповідно до статті 192 ГПК України, вважаємо за необхідне звернути увагу на таке.
1. Процедура банкрутства є окремою судовою процедурою, яка здійснюється судами господарського судочинства з переважним застосуванням норм матеріального та процесуального права, визначених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Законом про банкрутство) у відповідній редакції, що застосовується до такого боржника, або Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ, стаття 4 Закону №2343-ХІІ, стаття 7 Закону про банкрутство в редакції Закону №4212-VІ, стаття 6 Кодексу). Відповідно до частини шостої статті 12 ГПК України, положення ГПК України застосовуються до процедур банкрутства як загальні норми процесуального права, у випадку якщо іншого не передбачено спеціальними процесуальними нормами, які визначені Законом про банкрутство чи КУзПБ.
2. Під час здійснення процедури банкрутства приймаються судові рішення, поіменовані ухвалами, які мають ознаки розгляду по суті спірних вимог між кредитором та боржником та є за своєю правовою природою рішеннями суду в розумінні статті 233 ГПК України у звичайному позовному провадженні.
До таких судових рішень належать у процедурі банкрутства, зокрема, ухвали про розгляд спірних вимог кредиторів та ухвали попереднього судового засідання, прийняті в ході розгляду грошових вимог кредиторів у справі про банкрутство по суті кредиторських вимог.
Після визнання кредиторських вимог у справі про банкрутство за наслідком прийняття таких судових рішень (ухвал), грошові вимоги кредиторів вважаються визнаними у належній судовій процедурі та підлягають задоволенню із застосуванням спеціальних механізмів процедури банкрутства, одним з яких було укладення мирової угоди у справі про банкрутство відповідно до статей 35-37 Закону про банкрутство (в редакції Закону №2343-ХІІ, яка застосовувалася до відповідача у процедурі банкрутства).
Дійсно, мирова угода у справі про банкрутство не змінює правової природи тих первісних зобов`язань сторін, з яких виникли грошові вимоги (грошових чи речово-правових у цивільних правовідносинах, податкових, зобов`язань зі сплати соціальних внесків та інших), які були визнані судом та виражені у грошовій формі у справі про банкрутство ухвалою попереднього судового засідання чи ухвалою про розгляд вимог кредитора з висновками про включення їх до реєстру вимог кредиторів.
3. Відтак, прийняття у справі про банкрутство судових рішень про визнання спірних вимог кредитора (включення його до реєстру кредиторів у справі про банкрутство) та судового рішення про затвердження мирової угоди у справі про банкрутство на умовах відстрочення (розстрочення) виконання зобов`язань боржником, виключає необхідність доказування у позовному провадженні обґрунтованості таких вимог до боржника, а, відповідно, необхідність повторного розгляду цих вимог по суті у судах різних юрисдикцій (господарській, цивільній чи адміністративній).
4. Вважаємо, що правовою проблемою, яка виникла у даній справі, є віднайдення ефективного способу захисту цивільних прав кредитора (позивача), розмір вимог якого було визнано за судовими рішеннями у справі про банкрутство, та в ході розгляду справи про банкрутство шляхом укладення мирової угоди боржник прийняв на себе зобов`язання задовольнити ці вимоги у певні строки.
У випадках невиконання боржником (відповідачем) у добровільному порядку прийнятих на себе зобов`язань за мировою угодою кредитор може розірвати таку мирову угоду у частині своїх вимог (частина шоста статті 39 Закону №2343-ХІІ) або пред`явити вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою (частина восьма статті 39 Закону №2343-ХІІ). Такі вимоги кредитора розглядаються господарським судом який здійснював провадження у справі про банкрутство та можуть бути підставою поновлення провадження у справі про банкрутство в цілому.
5. Розгляд вимоги кредитора до боржника про виконання зобов`язання за мировою угодою, затвердженою судом у справі про банкрутство, вже не означає розгляду спору по суті таких вимог, оскільки вони були розглянуті та визнані судовими рішеннями у справі про банкрутство (ухвалами про розгляд вимог кредитора чи ухвалою про затвердження реєстру вимог кредиторів). У даному випадку суд перевіряє обставини виконання боржником умов мирової угоди у справі про банкрутство, тобто суд має здійснити перевірку виконання судового рішення, яким затверджена ця мирова угода.
6. Отже, пред`явлення вимоги до боржника в обсязі, передбаченому мировою угодою згідно з частиною восьмою статті 39 Закону №2343-ХІІ