Постанова
іменем України
27 січня 2021 року
м. Київ
справа № 462/847/14-к
провадження № 51-2344км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М. І.,
суддів Луганського Ю. М., Фоміна С. Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Лагоди І. О.,
прокурора Ченківського О. О.,
у режимі відеоконференції:
прокурора Балагури Н. С.,
виправданого ОСОБА_1,
захисника Фітаса В. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора військової прокуратури Західного регіону України, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013150400000039, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Львова, жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 410 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Залізничного районного суду м. Львова від 02 серпня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 410 КК.
Вирішено питання щодо цивільного позову та речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з пред`явленим обвинуваченням, ОСОБА_1 інкриміновано вчинення злочину, відповідальність за який передбачено ч. 2 ст. 410 КК, за таких обставин.
05 червня 2003 року за наказом командувача Західного оперативного командування № 107 обвинувачений ОСОБА_1 був призначений на посаду помічника начальника центру - начальника фінансово-економічного відділу 124 Центру забезпечення продовольством і зберігання техніки та майна продовольчої служби (далі - 124 Центр) та проходив службу на цій посаді у військовому званні "майор".
13 лютого 2009 року Департаментом фінансів Міністерства оборони України для 124 Центру на 2009 рік затверджений кошторис, у якому не передбачалось видатків на виплату грошової компенсації за продовольче забезпечення. Кредиторської заборгованості у 124 Центрі з виплати компенсації за продовольчий пайок перед військовослужбовцями та колишніми військовослужбовцями й іншими військовослужбовцями не було.
У травні-червні 2009 року до ОСОБА_1 в приватному порядку звернулися сторонні особи, які не проходили військової служби у 124 Центрі і не перебували на продовольчому забезпеченні, не мали жодного відношення до центру і повідомили про нібито наявність у них судових рішень щодо стягнення з центру компенсації за неотриманий продовольчий пайок. Знаючи порядок виплати грошових коштів за судовими рішеннями, ОСОБА_1 використав зазначену інформацію з метою надалі викрасти військове майно - грошові кошти центру. З цією метою 02 червня 2009 року ОСОБА_1 усупереч вимогам пунктів 5.25, 5.26 Положення про фінансове господарство направив заявку на збільшення кошторису 124 Центру за КЕКВ 1133 "Продукти харчування", маючи на меті згодом привласнити військове майно - грошові кошти центру. У заявці ОСОБА_1 надав недостовірну інформацію про те, що виконавча служба м. Львова нібито зобов`язує 124 Центр на виконання рішень судів у червні 2009 року виплатити компенсацію за неотриманий продовольчий пайок, інакше, в липні 2009 року буде накладено арешт на рахунки центру для примусового виконання судових рішень.
На цей час ОСОБА_1 було достовірно відомо, що у 124 Центрі рішень суду з приводу стягнення компенсації за неотриманий продовольчий пайок, позовних заяв та викликів до суду з цього приводу не надходило, рахунків центру органами державної виконавчої служби не було арештовано та виконавчих проваджень про примусове виконання рішень суду не було відкрито.
Потім, порушуючи вищенаведені вимоги п. 5.26 Положення про фінансове господарство, ОСОБА_1 направив виготовлену ним заявку не до виконавця програми "Продовольче забезпечення" - Центрального управління продовольчого забезпечення тилу Командування сил підтримки Збройних Сил України, як це передбачено, а до Головного фінансово-економічного управління Збройних Сил України, вказавши визначену ним на власний розсуд суму 2 780 460 грн, яка не була підтверджена будь-якими документами чи розрахунками фінансово-економічної служби центру. 14 липня 2009 року Головне фінансово-економічне управління Збройних Сил України відповідно до розподілів № 170 та № 174 Державного департаменту закупівель Міністерства оборони України на підставі поданої ОСОБА_1 заявки від 02 червня 2009 року перерахувало на розрахунковий рахунок центру грошові кошти у сумі 950 000 грн за КЕКВ 1133 "Продукти харчування". Майор ОСОБА_1 як помічник начальника центру - начальник фінансово-економічного відділу 124 Центру відповідно до вимог п. 5.6 Положення про фінансове господарство у процесі фінансового планування відповідно до своїх повноважень був зобов`язаний забезпечити законне та ефективне використання виділених у його розпорядження коштів. Натомість у липні 2009 року, реалізуючи свій умисел на привласнення військового майна 124 Центру - грошових коштів у сумі 950 000 грн, ОСОБА_1 отримав у приватному порядку на території центру від сторонніх осіб, які не проходили у ньому службу, не перебували на продовольчому забезпеченні і не мали жодного відношення до центру та підстав для стягнення коштів, судові документи - постанову суду від 19 січня 2009 року № 2-а-59/2009 року та виконавчий лист від 12 лютого 2009 року № 2-а-59/2009 року, яких у передбаченому законом порядку судові органи на території України не приймали та не видавали. Про отримання цих документів ОСОБА_1 доповів т.в.о начальника 124 Центру ОСОБА_2 . За рішенням останнього ОСОБА_1 був визначений відповідальним виконавцем цих документів і відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, як службова особа, зобов`язаний був діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Проте ОСОБА_1, порушуючи вимоги п. 1.4, 4.5, 4.7 Інструкції з організації представництва інтересів військової частини під час розгляду справ судами загальної юрисдикції, ведення претензійно-позовної роботи та виконання рішень судів, затвердженої наказом Міністра оборони України від 14 грудня 2007 № 686 (далі - Інструкція), зловживаючи службовим становищем, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, умисно, з корисливих мотивів, діючи в особистих інтересах отримані судові документи не зареєстрував, від юрисконсульта центру приховав, жодних заходів для оскарження не вжив і ОСОБА_2 про можливість оскарження цього рішення в апеляційному порядку не доповів. Вчиняючи дії щодо привласнення військового майна 124 Центру - грошових коштів у сумі 950 000 грн, ОСОБА_1 надав вказівку бухгалтеру ОСОБА_3 виготовити платіжне доручення від 31 липня 2009 року № 274 та заявку на видачу готівки. Ці документи разом із вказаним судовим рішенням та виконавчим листом, яких у передбаченому законом порядку судові органи на території України не приймали та не видавали, він подав до Управління державного казначейства у Залізничному районі м. Львова як підставу для отримання готівки.
31 липня 2009 року ОСОБА_1 разом із касиром ОСОБА_4 отримав в установі обслуговуючого банку готівку в сумі 950 000 грн, які були поміщені в касу 124 Центру. Цього ж дня ОСОБА_1 усунув підлеглу-касира ОСОБА_4 від видачі готівки, надавши їй вказівку залишити приміщення каси та повідомивши останню про намір особисто здійснити нібито видачу цих коштів. Проте усупереч вимогам п. 4.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, акт про результати перерахування і передавання цінностей не склав і т.в.о. начальника центру про це не повідомив, військове майно 124 Центру - грошові кошти в сумі 950 000 грн ОСОБА_1 привласнив, розпорядившись ними на власний розсуд. Тоді ж, щоб приховати цей факт, ОСОБА_1 склав роздавальну відомість № 64 про нібито видачу грошових коштів у сумі 950 000 грн стороннім особам, які не проходили службу у 124 Центрі і не перебували на продовольчому забезпеченні і жодного відношення до Центру не мали. З метою надання вигляду законності нібито проведеній фінансовій операції ОСОБА_1, зловживаючи своїм службовим становищем, порушуючи вимоги п. 1.18 Положення з бухгалтерського обліку в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 21 червня 2007 року № 363, без належно оформлених первинних документів, які повинні містити достовірні дані, надав вказівку підлеглій йому касиру ОСОБА_4 провести списання суми в касовій книзі та інших фінансово-звітних документах, що засвідчив своїм підписом. Тим самим ОСОБА_1 безпідставно списав з обліку бюджетні кошти за КПКВ 2101020/3 КЕКВ 1133 ст. 0430 у сумі 950 000 грн як такі, що виплачені згідно із судовим рішенням від 19 січня 2009 року № 2-а-59/2009р. та виконавчим листом від 12 лютого 2009 року № 2-а-59/2009р., оскільки офіційно таке рішення суду і виконавчий лист до центру не надходило й судами України не були прийняті.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 10 лютого 2020 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, а також короткий зміст поданих заперечень
У касаційній скарзі прокурор, вказуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Свої доводи обґрунтовує тим, що в апеляційній скарзі прокурора були наведені конкретні, детальні й вагомі доводи, які вимагали ретельної перевірки під час апеляційного розгляду, у тому числі шляхом дослідження відповідних доказів.
На думку сторони обвинувачення, суд апеляційної інстанції мав перевірити обґрунтованість і вмотивованість висновків суду першої інстанції про:
- наявність підроблених судових документів щодо стягнення з 124 Центру компенсації за неотриманий продовольчий пайок на суму 950 000 грн;
- підстави збільшення у 2009 році фінансування 124 Центру на суму 950 000 грн і про те, які військові службові особи брали в цьому участь;
- те, яким чином використані кошти у сумі 950 000 грн, виділені 124 Центру, і чи спричинено державі матеріальні збитки на вказану суму;
- виконання чи невиконання ОСОБА_1 нормативних актів, якими визначені його компетенція як службової особи та коло службових обов`язків останнього;
- причинний зв`язок із наслідками, що настали.
Крім того, апеляційний суд в ухвалі виклав у скопійованому вигляді усі доводи апеляційної скарги прокурора. В такий же спосіб в ухвалі, вже з власними висновками, апеляційний суд виклав доводи суду першої інстанції, оскільки мотивування ухвали фактично звелося до викладення змісту вироку суду першої інстанції.
Як зазначає прокурор, суд у мотивувальній частині виправдувального вироку дійшов висновку про те, що мала місце звичайна діяльність службових осіб військової частини щодо виплати грошової компенсації певним особам за неотриманий продовольчий пайок на підставі законного та неоспорюваного судового рішення, тобто відсутня сама подія злочину, у той же час виправдав ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, тобто суд зазначив дві різні самостійні підстави для виправдання особи, що суперечить вимогам ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).