ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2021 року
м. Київ
справа № 814/948/17
касаційне провадження № К/9901/38178/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року (головуючий суддя - Біоносенко В.В.)
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Романішин В.Л.; судді - Запорожан Д.В., Шляхтицький О.І.)
у справі № 814/948/17
за позовом Головного управління ДФС у Миколаївській області
до ОСОБА_1
про стягнення податкового боргу,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2017 року Головне управління ДФС у Миколаївській області (далі - ГУ ДФС у Миколаївській області; позивач; контролюючий орган) звернулося до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ; відповідач; платник) про стягнення податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 37538,15 грн.
Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 10 серпня 2017 року позов задовольнив.
Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
ОСОБА_1 звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права. При цьому наголошує на неправомірності прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 08 липня 2016 року № 11007-00, згідно з яким визначено суму податкового зобов`язання, що є предметом стягнення в цьому спорі.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 07 грудня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
14 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виник внаслідок несплати ОСОБА_1 податкового зобов`язання, визначеного згідно з податковим повідомленням-рішенням від 08 липня 2016 року № 11007-00, у розмірі 37538,15 грн.
Належних доказів на підтвердження скасування податкового повідомлення-рішення від 08 липня 2016 року № 11007-00 в адміністративному порядку, звернення до суду з позовом про визнання зазначеного акта індивідуальної дії протиправним протягом розгляду справи в попередніх судових інстанціях або сплати спірної суми податкового зобов`язання відповідачем не подано.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
За правилами пункту 57.2 статті 57 ПК України у разі коли відповідно до цього Кодексу або інших законів України контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов`язання платника податків з причин, не пов`язаних з порушенням податкового законодавства, такий платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму податкового зобов`язання у строки, визначені в цьому Кодексі та в статті 297 Митного кодексу України, а якщо такі строки не визначено, - протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування..