ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/9924/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Бакуліна С.В., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання Черненка О.В.,
представників учасників справи:
позивача: Ніколаєв І.С., Титич В.М.,
відповідача-1: Беніцька В.І.,
відповідача-2: Беніцька В.І.,
відповідача-3: Беніцька В.І.,
відповідача-4: Беніцька В.І.,
відповідача-5: Беніцька В.І.,
третьої особи-1: Косянчук В.В.,
третьої особи-2: не з`явився,
третьої особи-3: не з`явився,
третьої особи-4: не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Базальт-Альтернатива"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2020
(головуючий - Майданевич А.Г., судді Сулім В.В., Ткаченко Б.О.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2020
(суддя Котков О.В.)
у справі №910/9924/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Базальт-Альтернатива"
до 1) ОСОБА_1, 2) ОСОБА_2, 3) ОСОБА_3, 4) ОСОБА_4, 5) ОСОБА_5
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - 1) Приватне акціонерне товариство "Білицький завод "Теплозвукоізоляція"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - 2) ОСОБА_6, 3) ОСОБА_7, 4) ОСОБА_8
про витребування з чужого незаконного володіння простих іменних акцій,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Базальт-Альтернатива" (далі - Позивач) звернулось до господарського суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (далі - Відповідачі) про витребування на користь Позивача з чужого незаконного володіння Відповідачів простих іменних бездокументарних акцій, емітованих Приватним акціонерним товариством "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" (далі - Товариство), у кількості по 131556 з кожного (що становить 8,0007% від загальної кількості акцій) шляхом списання їх з депозитарних рахунків Відповідачів і зарахування на депозитарний рахунок Позивача.
2. Позов мотивований тим, що Позивач станом на 4 квартал 2011 року був власником 657780 простих бездокументарних акцій Товариства, що становило 40,0035% від їхньої загальної вартості (далі - Акції), а в грудні 2015 року директор Позивача виявив, що протягом 1 кварталу 2012 року Акції були відчужені. На думку Позивача, на момент звернення з позовом Акції належать Відповідачам, які є добросовісними набувачами. Водночас Позивач зазначив, що він не приймав рішення та не вчиняв жодних правочинів щодо відчуження Акцій, тому вони вибули з володіння Позивача проти його волі, незаконно та без належної на те правової підстави.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2020, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2020, відмовлено в задоволенні позовних вимог.
4. Судові рішення мотивовані тим, що Позивач не довів обставини вибуття Акцій з володіння Позивача не з його волі. З огляду на необґрунтованість позовних вимог суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
5. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, направити справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
6. Позивач вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 10.06.2020 у справі №640/20224/15-ц, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, стосовно дії в часі норм процесуального права та застосував норми Господарського процесуального кодексу України щодо достатності доказів, які вже не були чинними, але не застосував норми щодо достовірності і вірогідності доказів.
7. Позивач посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.08.2020 у справі №904/2357/20, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 24.09.2020 у справі №922/2665/17, від 01.10.2020 у справі №910/16586/18, щодо застосування статті 79 Господарського процесуального кодексу України.
8. На думку Позивача, він надав усі наявні в нього докази та зазначив усі аргументи, які є достатніми для розгляду цієї справи та задоволення позовних вимог; у своїй сукупності надані докази та наведені аргументи підтверджують факт неправомірного (тобто поза волею Позивача) вибуття Акцій з його власності та надають можливість встановити період, у якому таке вибуття мало місце; натомість Відповідачі та треті особи не надали жодного доказу на спростування неправомірності відчуження Акцій з власності Позивача, у зв`язку з чим надані Позивачем докази є більш вірогідними.
9. Також Позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції не застосував положення статей 13, 177, 181, 182 Господарського процесуального кодексу України всупереч висновками Верховного Суду, викладеним у постановах від 02.07.2020 у справі №916/2387/19, від 02.05.2018 у справі №910/3516/17, від 11.07.2018 у справі №910/3518/17. На думку Позивача, суди не сприяли в реалізації ним його процесуальних прав, не використали усіх наданих суду процесуальних можливостей для вирішення справи.
10. Позивач вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував висновки щодо застосування положень статті 388 Цивільного кодексу України, викладені в постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16. При цьому Позивач наголошує, що він не зобов`язаний надавати документи, на підставі яких відбулось відчуження Акцій.
11. Крім того, Позивач 26 січня 2021 року подав додаткові пояснення до касаційної скарги та клопотання про врахування та застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, які за своєю суттю є доповненнями до касаційної скарги. З огляду на положення статей 118, 298 Господарського процесуального кодексу України Суд не враховує зазначені доповнення (додаткові пояснення та клопотання), оскільки вони подані після закінчення строку касаційного оскарження та без надання доказів надіслання їх копій іншим учасникам справи.
12. Також Позивач заявив клопотання про постановлення окремої ухвали щодо представника Відповідача, адвоката Беніцької В.І., направлення ухвали до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області. Зазначене клопотання мотивоване тим, що представник Відповідача під час судових засідань спотворює обставини справи, маніпулює ними та вводить суд в оману. Дослідивши викладені в клопотанні аргументи, Суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, оскільки не вбачає передбачених статтею 246 Господарського процесуального кодексу України підстав для постановлення окремої ухвали в цій справі з викладених Позивачем обставин, зокрема зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків або іншого порушення законодавства адвокатом - представником Відповідача.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
13. Відповідачі надали відзив на касаційну скаргу, в якому просять залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
14. Відзив мотивований тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, зі встановленням фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідженням усіх зібраних у справі доказів.
15. Відповідачі зазначають, що суд апеляційної інстанції не застосовував положення статті 79 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини у наведених Позивачем справах не є подібними до правовідносин у цій справі. На думку Відповідачів, Позивач не навів жодного порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції, яке призвело до ухвалення незаконного рішення.
16. Відповідачі наголошують, що Позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження дати вибуття з його власності Акцій та особи, у власність якої перейшли Акції, не довів будь-якими належними та достовірними доказами факт вибуття з його володіння Акцій поза його волею.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
17. Відповідно до витягів від 26.03.2019 з інформаційної бази даних про ринок цінних паперів Державної установи "Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України" (http://smida.gov.ua):
- станом на 4 квартал 2011 року Позивач був власником 657780 іменних простих бездокументарних акцій Товариства, що становить 40,0035% від загальної кількості акцій;
- станом на 1 квартал 2012 року Позивач відсутній серед власників крупних пакетів акцій Товариства, власником 657780 іменних простих бездокументарних акцій Товариства, що становить 40,0035% від загальної кількості акцій, вказана інша юридична особа (інвестиційна компанія, 35109758).
18. В якості доказу неможливості відчуження акцій протягом відповідного періоду єдиною уповноваженою особою - директором Позивача Цибулею Юрієм Львовичем - Позивач надав суду довідку №23170 від 04.11.2013, згідно з якою ОСОБА_9 з 25.11.2010 до 04.11.2013 утримувався в Київському СІЗО.
19. 20 червня 2012 року укладені договори купівлі-продажу цінних паперів, предметом кожного з яких була купівля-продаж 33852 акцій (код ISI UA 4000081400) у бездокументарній формі існування, емітованих Товариством, за участю торгівця цінними паперами Товариства з обмеженою відповідальністю "Шукач":
- №БВ194/12 між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець);
- №БВ189/12 між ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець);
- №БВ184/12 між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець);
- №БВ195/12 між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець);
- №БВ190/12 між ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець);
- №БВ185/12 між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець);
- №БВ193/12 між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець);
- №БВ188/12 між ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець);
- №БВ183/12 між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець);
- №БВ197/12 між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець);
- №БВ192/12 між ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець);
- №БВ187/12 між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець);
- №БВ196/12 між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець);
- №БВ191/12 між ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець);
- №БВ186/12 між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець).
20. Відповідно до довідки депозитарної установи ТОВ "Град-цінні папери" №175 станом на 24 квітня 2014 року кожен з Відповідачів був власником пакетів акцій Товариства в розмірі 131556 акцій, що становить 8,0007% від загальної кількості акцій.
Позиція Верховного Суду
21. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.
22. Суд виходить з того, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст.ст. 316, 317 Цивільного кодексу України). При цьому майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ст. 190 Цивільного кодексу України).
23. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 Цивільного кодексу України).
24. За змістом положень статей 92, 237 Цивільного кодексу України, цивільна дієздатність (правочиноздатність) юридичної особи здійснюється від її імені на підставі відповідного повноваження або органом юридичної особи, або учасником юридичної особи, або за допомогою інституту представництва.
25. У силу статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
26. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014).
27. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
28. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання.
29. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011, "Кривенький проти України" від 16.02.2017).
30. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
31. У статті 41 Конституції України також закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
32. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 321 Цивільного кодексу України).
33. Відповідно до положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України кожна особа має право на захист свого права (охоронюваного законом інтересу), у тому числі в судовому порядку, в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тому задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.