ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2021 року
м. Київ
справа № 640/10311/19
адміністративне провадження № К/9901/19939/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року (судді: Єгорова Н.М., Коротких А.Ю., Федотов І.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, військової прокуратури Південного регіону України, Генерального прокурора третя особа без самосійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
У червні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, військової прокуратури Південного регіону України, Генерального прокурора, за участю третьої особи ОСОБА_2, у якому просив суд:
визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 06 травня 2019 року №325-вк "Про внесення змін до наказу Генерального прокурора України від 24 березня 2015 року №29-вк";
поновити ОСОБА_1 на посаді військового прокурора Південного регіону України з 06 травня 2019 року;
стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що він був призначений на посаду військового прокурора Південного регіону України наказом Генерального прокурора України №1182 від 26 серпня 2014 року на умовах строкового трудового договору. Наказом Генерального прокурора України №206к від 23 березня 2015 року ОСОБА_1 звільнений з посади військового прокурора Південного регіону України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України, тобто, з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади".
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2019 року у справі №826/5842/15 наказ Генерального прокурора України №206к від 23 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади військового прокурора Південного регіону України визнано протиправним та скасовано, поновлено позивача на посаді військового прокурора Південного регіону України з 23 березня 2015 року.
06 травня 2019 року Генеральним прокурором України видано наказ №324вк, якими поновлено ОСОБА_1 на посаді військового прокурора з 23 березня 2015 року, а наказом №325вк від 06 травня 2019 року "Про внесення змін до наказу Генерального прокурора України від 24 березня 2015 року №29-вк", яким позивача звільнено з посади військового прокурора Південного регіону України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
За доводами позивача вказаний наказ є протиправним та таким, що підлягає скасуванню з тих підстав, що поновлення останнього на посаді з 06 травня 2019 року на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2019 року у справі №826/5842/15 засвідчило факт відновлення дії строкового трудового договору саме з 06 травня 2019 року.
Позивач вважає, що після його поновлення на посаді він може бути звільнений лише після 06 травня 2019 року.
Також позивач послався й на те, що Генеральною прокуратурою України неправомірно застосовано положення Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року, який втратив чинність з прийняттям Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року, оскільки правовідносини між сторонами відновлені та існують у 2019 році, а тому застосуванню, за твердженнями позивача, підлягають положення саме Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року.
Викладені вище обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України №325-вк від 06 травня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади військового прокурора Південного регіону України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
Поновлено ОСОБА_1 з 07 травня 2019 року на посаді військового прокурора Південного регіону України.
Стягнуто з військової прокуратури Південного регіону України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, без обов`язкових відрахувань до бюджету, за період з 07 травня 2019 року по 11 березня 2020 року в сумі 100259,00 грн (сто тисяч двісті п`ятдесят дев`ять гривень 00 копійок).
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 07 травня 2019 року на посаді та в частині стягнення з військової прокуратури Південного регіону України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 9370,00 грн (дев`ять тисяч триста сімдесят гривень 00 копійок).
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не має статусу військовослужбовця та був призначений на посаду на умовах трудового строкового договору до призначення на посаду військового прокурора Південного регіону України військовослужбовця, тому суд дійшов висновку, що до позивача не застосовуються вимоги законодавства, які регулюють порядок проходження військової служби, тобто, застосуванню підлягають загальні положення законодавства, що регулюють порядок проходження служби в органах прокуратури. Зауважив, що ОСОБА_1 ставилась вимога перед Генеральною прокуратурою України про припинення трудових відносин, шляхом подання відповідної заяви про звільнення із займаної посади на підставі частини першої статті 39, частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України, проте, вказана заява позивача залишена Генеральною прокуратурою України без розгляду з невідомих причин. Наголосив, що оскаржуваний наказ №325-вк від 06 травня 2019 року не містить такої обов`язкової складової, як підставу звільнення ОСОБА_1 .
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, військової прокуратури Південного регіону України, Генерального прокурора, за участю третьої особи - ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено повністю.
Суд апеляційної інстанції, посилаючись на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 800/11/17 вказав, що у цьому випадку відсутні передбачені законом підстави для поновлення на роботі ОСОБА_1, оскільки закінчення строку трудового договору є підставою для його припинення в силу прямої вказівки закону. З урахуванням того, що строк дії трудового договору ОСОБА_1 закінчився 24 березня 2015 року, з моменту призначення на посаду військового прокурора Південного регіону України військовослужбовця полковника юстиції ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України від 06 травня 2019 року №325-вк "Про внесення змін до наказу Генерального прокурора України від 24 березня 2015 року №29-вк".
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування.
Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі. Скаржник просить суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, зазначивши підставою касаційного оскарження судових рішень пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з приписами пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, ОСОБА_1 зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах про звільнення з публічної служби через закінчення строку дії трудового договору.
Зокрема, скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові помилково послався на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 800/11/17.
На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції безпідставно дійшов висновку, що строк дії трудового договору позивача, який розпочався 26 серпня 2014 року, закінчився 24 березня 2015 року, з моменту призначення на посаду військового прокурора Південного регіону України військовослужбовця полковника юстиції ОСОБА_2 . Адже строковий трудовий договір, укладений позивачем з відповідачем було припинено 23 березня 2015 року, тобто з часу незаконного звільнення позивача з посади і з органів прокуратури через протиправне застосування Закону України "Про очищення влади". Водночас полковник юстиції ОСОБА_2 був призначений на посаду військового прокурора Південного регіону України 24 березня 2015 року за умови, коли ця посада була вакантною після незаконного звільнення напередодні 23 березня 2015 року позивача. Вказані обставини не досліджені судом апеляційної інстанції достатньо повно і цим фактичним обставинам суд апеляційної інстанції надав неправильну правову оцінку та невірно застосував норми законодавства про працю, про прокуратуру.
ОСОБА_1 в касаційній скарзі вказує на те, що його поновлено на посаді військового прокурора Південного регіону України постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2019 року у справі № 826/5842/15, якою наказ Генерального прокурора України №206к від 23 березня 2015 року про звільнення позивача з посади військового прокурора Південного регіону України визнано протиправним та скасовано. Вказане судове рішення було виконано відповідачем лише 06 травня 2019 року у спосіб видання наказу. Отже, 06 травня 2019 року відновлено право позивача на працю в органах прокуратури та водночас визначено відповідно до статті 15 Закону України "Про прокуратуру" статус позивача як прокурора. Проте відповідач, діючи у порушення ст.ст. 24, 36 Кодексу законів про працю України, ст.ст.41, 51 Закону України "Про прокуратуру" прийняв протиправне рішення, а саме - наказ №325-вк від 06 травня 2019 року "Про внесення змін до наказу Генерального прокурора України від 24.03.2015 №29-вк" про звільнення позивача з посади з 24 березня 2015 року, застосувавши при виданні цього протиправного наказу норми законодавства про працю, про прокуратуру, які діяли у 2015 році. Вказаними протиправними діями відповідачем - Генеральним прокурором порушено вимоги і положення статті 58 Конституції України стосовно дії закону у часі. Зазначеним обставинам щодо застосування норм матеріального права судом першої інстанції надано правильну оцінку і прийнято законне рішення, яке безпідставно скасовано оскаржуваною постановою судом апеляційної інстанції.
Позиція інших учасників справи.
До Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому військова прокуратура Південного регіону України, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Рух касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. Зі змісту цієї ухвали слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 28 січня 2021 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
06 серпня 2014 року наказом Генерального прокурора України №1182 к державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 призначено на посаду військового прокурора Південного регіону України на умовах строкового трудового договору, до призначення на цю посаду військовослужбовця та затверджено головою колегії військової прокуратури цього регіону, звільнено в порядку переведення з посади прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері та увільнено від обов`язків голови колегії цієї прокуратури (т.1, а.с. 38).
Наказом Генерального прокурора України від 23 березня 2015 року №206к ОСОБА_1 звільнено з посади військового прокурора Південного регіону України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України (т.1, а.с. 39).
Наказом Генерального прокурора України від 24 березня 2015 року №29-вк на посаду військового прокурора Південного регіону України призначено полковника юстиції ОСОБА_2 строком на п`ять років, затверджено його головою колегії прокуратури цього регіону, звільнено з посади заступника Головного військового прокурора Генеральної прокуратури України (т.1, а.с. 41).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2019 року у справі №826/5842/15 за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, третя особа: Військова прокуратура Південного регіону України про визнання протиправним та скасування рішення, визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 березня 2015 року №206к про звільнення ОСОБА_1 з посади військового прокурора Південного регіону України у зв`язку з припиненням трудового договору, відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України, поновлено останнього на посаді з 23 березня 2015 року та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання (т.1, а.с. 54-60).
04 лютого 2019 року за вх. №№23903-19 та 23890-19 Генеральною прокуратурою України зареєстровані заяви ОСОБА_1 про поновлення останнього на посаді військового прокурора Південного регіону України, перерахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2019 року у справі №826/5842/15 та про звільнення з займаної посади на підставі частини 1 статті 39, частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України у день видачі наказу про поновлення на посаді (т.1, а.с. 43,44).
Листом від 04 березня 2019 року №10/7-26560-15 Генеральна прокуратура України повідомила ОСОБА_1 про те, що питання щодо виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2019 року у справі №826/5842/15 буде вирішено після надходження на адресу прокуратури ухвали суду про роз`яснення або відмову у роз`ясненні судового рішення у вказаній справі (т.1, а.с. 45).
02 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Генерального прокурора України з заявою про направлення йому трудової книжки рекомендованим листом (т.1, а.с. 46).
Наказом Генерального прокурора України "Про поновлення на посаді" від 06 травня 2019 року №324-вк скасовано наказ від 23 березня 2015 року №206к про звільнення ОСОБА_1 з посади військового прокурора Південного регіону України у зв`язку з припиненням трудового договору, відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю та поновлено останнього на посаді (т.1, а.с. 47).
Наказом Генерального прокурора України "Про внесення змін до наказу Генерального прокурора України від 24 березня 2015 року №29-вк" від 06 травня 2019 року №325-вк наказ Генерального прокурора України від 24 березня 2015 року №29-вк викладено в такій редакції:
"Керуючись ст. ст. 15, 16, 46-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ, п. 2 ст. 36 КЗпП України,
1. Державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 звільнити з посади військового прокурора Південного регіону України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
2. Полковника юстиції ОСОБА_2 призначити на посаду військового прокурора Південного регіону України строком на п`ять років та затвердити головою колегії прокуратури цього регіону, звільнивши його з посади заступника Головного військового прокурора Генеральної прокуратури України.
Керуючись п.п. 2, 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" встановити ОСОБА_2 з дня призначення на посаду надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи в розмірі 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років" (т.1, а.с. 48).
Листом від 06 травня 2019 року №10/7-26560-15 на адресу позивача направлені трудова книжка, копії наказів Генерального прокурора України №324-вк від 06 травня 2019 року та №325-вк від 06 травня 2019 року (т.1, а.с. 49).
Не погоджуючись із цим наказом, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Релевантні джерела права та акти їхнього застосування.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України ( КЗпП України) трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особам зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.