ПОСТАНОВА
Іменем України
28 січня 2021 року
Київ
справа №800/582/16 (800/515/15)
адміністративне провадження №А/9901/86/18
Верховний Cуд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Єресько Л.О.,
суддів Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження заяву Вищої ради правосуддя про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 30 березня 2017 року у справі №800/582/16 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення, -
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У листопаді 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Вищого адміністративного суду з позовом до Вищої ради юстиції (далі - відповідач, ВРЮ), правонаступником якої є Вища рада правосуддя, у якому просила визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції № 920/0/15-15 від 03 грудня 2015 року про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення її з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
2. В обґрунтування позовних вимог позивачка указує, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає вимогам Конституції та законам України. На думку позивачки, ВРЮ перевищено надані їй повноваження та фактично здійснено оцінку доказів матеріалів справи і переглянуто судове рішення, що належить до компетенції судів вищих інстанції, а не органів, що здійснюють дисциплінарне провадження. Позивачка вважає, що ВРЮ не встановлено та не доведено усіх необхідних складових для застосування такої міри відповідальності як звільнення її з посади за порушення присяги судді; протиправно не залишено без розгляду висновку Тимчасової спеціальної комісії суддів судів загальної юрисдикції № 47/02-15 від 09 червня 2015 року, оскільки підставою для винесення цього висновку стали заяви, подані особами поза межами їхніх повноважень та без достатніх підстав; не враховано, що скарги на порушення норм конвенції можуть бути подані лише "безпосередньо ураженими", а не будь-якими іншими органами, які не погоджуються з національною практикою; неправильно застосовано норми права щодо притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.
Установлені Вищим адміністративним судом України фактичні обставини справи
3. Позивачка ОСОБА_1, Указом Президента України від 21 квітня 2003 року № 346/2003 призначена на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва у межах п`ятирічного строку. Згідно із записом, занесеним до трудової книжки, 14 травня 2003 року ОСОБА_1 прийняла присягу судді.
4. Постановою Верховної Ради України від 15 квітня 2010 року № 2135-VI ОСОБА_1 обрана суддею Солом`янського районного суду міста Києва безстроково.
5. 22 січня 2014 року позивачкою, як слідчим суддею було задоволено клопотання слідчого СВ Солом`янського районного управління ГУ МВС України в місті Києві Гончаренка В.Р., погоджене прокурором прокуратури Солом`янського району м. Києва Зайцевим А.С. та застосовано до ОСОБА_3, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 294 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 30 днів.
6. Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 11 лютого 2014 року ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 від 22 січня 2014 року, залишено без змін.
7. До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції 13 жовтня 2014 року надійшла заява ОСОБА_4 від 13 жовтня 2014 року, а 08 грудня 2014 року - заява заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. від 05 грудня 2014 року № 05/1/1-120 вих-14 про порушення суддею Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 норм законодавства України під час прийняття рішень про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо особи, яка була учасником масових акцій протесту.
8. Вища рада юстиції 24 вересня 2015 року, розглянувши висновок ТСК від 09 червня 2015 року №47/02-15 стосовно судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 та висновок дисциплінарної секції Вищої ради юстиції від 23 вересня 2015 року, відкрила дисциплінарне провадження відносно судді ОСОБА_1 .
9. 03 грудня 2015 року на засіданні ВРЮ було прийнято рішення №920/0/15-15 з посиланням на статтю 126 Конституції України про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
10. В оскаржуваному рішенні відповідачем зазначено наступне: 19 січня 2014 року розпочато кримінальне провадження № 1214100000000179 на підставі повідомлень у засобах масової інформації та всесвітній мережі Інтернет за фактом масових заворушень, які мали місце на вул. Грушевського у м. Києві, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України.
11. 21 січня 2014 року ОСОБА_3, було затримано як особу, підозрювану у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України. До протоколу затримання ОСОБА_3, останній надав зауваження та вказав, що час затримання згідно з протоколом не відповідає фактичному часу його затримання, його права та підстави затримання йому не роз`яснено, інкримінованих йому дій він не вчиняв.
12. На думку відповідача, суддя ОСОБА_1 не надала належної правової оцінки цим фактам.
13. У протоколі затримання підозрюваний зазначив, що після затримання його жорстоко побили і посадили до закритого фургону, після огляду медпрацівниками доправили до лікарні швидкої допомоги, права при затриманні відповідно до частини четвертої статті 208 КПК України не роз`яснювались.
14. Того ж дня складено повідомлення ОСОБА_3, про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України. Однак в матеріалах перевірки немає відомостей, що цей документ було вручено підозрюваному, як того вимагає стаття 278 КПК України.
15. 22 січня 2014 року до Солом`янського районного суду міста Києва внесено клопотання слідчого відділу Солом`янського районного управління ГУ МВС України в місті Києві Гончаренка В.Р. про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_3, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вказане клопотання погоджене прокурором прокуратури Солом`янського району міста Києва Зайцевим А.С.
16. 22 січня 2014 року клопотання розглянуто у відкритому судовому засіданні суддею Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 із застосуванням технічних засобів фіксування судового засідання з 18.39 по 20.42 22 січня 2014 року. Під час судового засідання захисник наголошував на тому, що ОСОБА_3, перебуває у важкому стані, навіть не рухається, а до суду його доставлено з Міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги.
17. У пункті 1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 квітня 2013 року № 511-550/0/4-13 "Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України" зазначено таке: "…слідчий суддя має сумлінно виконувати обов`язки щодо загального захисту прав людини у порядку статті 206 КПК України".
18. Частиною шостою статті 206 КПК України передбачено, що якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання, слідчий суддя зобов`язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи, доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених у заяві особи, вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.
19. Слідчий суддя зобов`язаний діяти в порядку, передбаченому частиною шостою статті 206 КПК України, незалежно від наявності заяви особи, якщо відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання.
20. Захисник ОСОБА_3, - адвокат Гришко С.Ю. у судовому засіданні вказав, що під час допиту підозрюваного ОСОБА_3, стороною захисту було подано клопотання слідчому про проведення судово-медичної експертизи, однак на час розгляду судом клопотання про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_3, клопотання про проведення судово-медичної експертизи ще не було розглянуто.
21. Суддя ОСОБА_1 у судовому засіданні роз`яснила захиснику можливість звернутися до слідчого судді із клопотанням про призначення експертизи, що підтверджується звукозаписом судового засідання. Стороною захисту клопотання про призначення судово-медичного обстеження слідчому судді заявлено не було. Суддя ОСОБА_1 самостійно такого рішення не прийняла.
22. Захисник у судовому засіданні також вказав, що стороною обвинувачення не надано суду протоколу допиту ОСОБА_3, під час якого було заявлене клопотання про проведення судово-медичної експертизи, а також те, що ОСОБА_3, не мав заздалегідь підготовленої захисної екіпіровки та не виконував жодних вказівок щодо вчинення масових заворушень.
23. Сторона захисту стверджувала, що з огляду на вечірній час зимової пори року, задимленість місця, де відбувались події, неможливо розгледіти та стверджувати, що саме їх підзахисний вчинив інкриміновані йому діяння (зазначене з`ясовано при відтворенні звукозапису судового засідання з розгляду судового провадження № 760/1318/14-к).
24. За результатами розгляду вказаного клопотання суддя ОСОБА_1 постановила ухвалу, якою клопотання задовольнила, застосувала до ОСОБА_3, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 30 днів.
25. Згідно з мотивувальною частиною ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зазначена особа обґрунтовано підозрювалася у скоєнні злочину проти громадського порядку та моральності, пов`язаного із погрозами застосування насильства, які призвели до інших тяжких наслідків, передбачених частиною другою статті 294 КК України, за яке передбачено покарання від восьми до п`ятнадцяти років позбавлення волі.
26. На думку судді, існували ризики, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків чи вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, та іншим чином перешкоджатиме кримінальному провадженню, у зв`язку з чим жоден із більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не буде достатнім для запобігання зазначеним ризикам.
27. У рішенні ВРЮ № 920/0/15-15 від 03 грудня 2015 року серед підстав притягнення ОСОБА_1 зазначено, що вона не встановила, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушила вимоги пунктів 2, 3 частини першої статті 194 КПК України.
28. Виходячи з наведених обставин, ВРЮ дійшла висновку, що у судовому рішенні, яке постановлене у формі ухвали слідчим суддею Солом`янського районного суду м. Києва ОСОБА_1, не наведені належні і достатні мотиви та підстави її ухвалення.
29. У підсумку ВРЮ зробила висновок, що допущені слідчим суддею порушення, свідчать про необ`єктивний та упереджений розгляд справи, порочать звання судді, що є порушенням присяги і як наслідок, підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади.
30. Відповідач вважає, що суддею ОСОБА_1 не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження та цілям положення статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме не забезпечено належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу та не була піддана арешту або затриманню, здійсненого всупереч положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
31. Не погоджуючись із рішенням ВРЮ № 920/0/15-15 від 03 грудня 2015 року суддя ОСОБА_1 звернулась до суду із цим позовом.
Історія справи та короткий зміст рішення суду першої інстанції
32. Постановою Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) від 21 березня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення Вищої ради юстиції № 920/0/15-15 від 03 грудня 2015 року про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду м. Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
33. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення прийняте ВРЮ поза межами встановлених законом строків притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а тому є незаконним і підлягає скасуванню відповідно до положень частини 5 статті 171-1 КАС України. До таких висновків ВАСУ дійшов у зв`язку з тим, що за приписами частини другої статті 32 Закону України "Про Вищу раду юстиції" (в редакції на день прийняття спірного рішення) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження. За оцінкою ВАСУ, наведене означає, що звільнення за порушення присяги судді до внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (у редакції до змін, внесених Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII) за аналогією закону (частина 7 статті 9 КАС України) є видом дисциплінарної відповідальності, яка може бути застосована у межах строку, встановленого частиною 4 статті 87 цього Закону, тобто не пізніше шести місяців із дня відкриття провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. При цьому, колегія суддів не вважала за можливе застосувати до спірних правовідносин строк, передбачений частиною четвертою статті 96 Закону № 2453-VI (у редакції після змін, внесених Законом № 192-VIII), відповідно до якої дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці, оскільки за висновком суду це суперечило б приписам статті 58 Конституції України в частині недопустимості зворотної дії законів у часі. Тож у підсумку колегія суддів дійшла думки, що така обставина як перебіг строку притягнення до відповідальності при вирішенні питання про законність рішення, що оскаржується, є достатньою для висновку, що це рішення є незаконним, а відтак, таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийняте з порушенням норм матеріального права, а саме статті 87 Закону № 2453-VI у редакції 2010 року.
34. Постановою Верховного Суду України від 11 жовтня 2016 року постанову ВАСУ від 21 березня 2016 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до цього ж суду.
35. Скасовуючи рішення суду першої інстанції Верховний Суд України виходив з того, що до 27 лютого 2015 року, тобто дня набрання чинності змінами до Закону № 22/98-ВР, внесеними Законом № 192-VIII, національне законодавство не передбачало строку для здійснення провадження щодо звільнення судді з посади за порушення присяги, і лише з цієї дати відповідно до частини другої статті 32 зазначеного Закону було встановлено, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження. Водночас такі правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які можуть бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, на думку колегії суддів, були передбачені саме положеннями Закону № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII, які набрали чинності з 28 березня 2015 року. На думку колегії суддів, застосування положень частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР після внесення до неї змін стало можливим лише після набрання чинності Законом № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII. Стаття 32 Закону № 22/98-ВР нерозривно пов`язана з розділом VI Закону № 2453-VI і має застосовуватися у поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок застосування до судді дисциплінарної відповідальності. Таким чином, за висновком Верховного Суду України після набрання чинності Законом № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII уповноважений орган має вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону.
36. У підсумку Верховний Суд України дійшов думки про неправильне застосування ВАСУ зазначених норми права, у зв`язку з чим останній дійшов помилкового висновку про те, що строк притягнення позивача до відповідальності за порушення присяги судді закінчився.
37. Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд України указав, що перед тим як застосувати строки давності, суд мав з`ясувати наявність чи відсутність підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до відповідальності за порушення присяги.
38. Постановою ВАСУ від 30 березня 2017 року за наслідками нового судового розгляду адміністративний позов задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення ВРЮ від 03 грудня 2015 року № 920/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду м. Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
39. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що виключно до сфери дискреційних повноважень слідчого судді віднесено питання встановлення обґрунтованої підозри та застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні, тобто слідчий суддя під час розгляду клопотання про обрання щодо підозрюваного міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою наділений повноваженнями тлумачити закон, оцінювати факти та докази. У свою чергу притягнення судді до відповідальності за ухвалені ним судові рішення можливе лише у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.
40. При цьому, суд першої інстанції констатував, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Водночас органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені повноваженнями оцінювати законність судового рішення, оцінювати обставини у судових справах, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.
41. Суд першої інстанції взяв до уваги, що ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2014 року за наслідками перегляду ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва ОСОБА_1. у справі №760/1318/14-к залишено без змін, а апеляційну скаргу захисника без задоволення. За змістом цієї ухвали судом апеляційної інстанції встановлено, що слідчий суддя при прийнятті рішення щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою перевірила всі обставини, з якими закон пов`язує можливість застосування виняткового запобіжного заходу, і зазначені обставини підтверджені достатніми даними, які досліджені та оцінені суддею в судовому засіданні.
42. ВАСУ вважав, що відповідач не довів порушення слідчим суддею ОСОБА_1 присяги судді під час розгляду клопотання про обрання міри запобіжного заходу стосовно ОСОБА_3 у справі № 760/1318/14-к, а приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не врахував стаж роботи позивача на посаді судді, стан її здоров`я, позитивну характеристику, як суддя не допускала свідомого та систематичного порушення законів України під час здійснення правосуддя, та можливість застосування до судді більш м`якого дисциплінарного стягнення, ніж звільнення.
43. У підсумку ВАСУ дійшов висновку, що відповідачем не визначено всіх ознак порушення присяги, зокрема яким чином дії судді ОСОБА_1 під час розгляду вказаної справи, вплинули на виникнення сумніву у чесності та непідкупності судових органів, а тому наявність в діях позивачки складу порушення присяги судді судом не підтверджено, у зв`язку з чим оскаржуване рішення ВРЮ є незаконним та підлягає скасуванню. Тому підстав для застосування строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, як на тому наполягали представники позивача, суд не бачив.
Короткий зміст та обґрунтування вимог заяви про перегляд рішення Вищого адміністративного суду України
44. У квітні 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), яка є правонаступником Вищої ради юстиції, про перегляд постанови Вищого адміністративного суду від 30 березня 2017 року у справі № П/800/582/16 з підстав, встановлених пунктом 4 частини першої статті 237 КАС України.
45. У поданій заяві ВРП, з урахуванням доповнень, просила скасувати постанову Вищого адміністративного суду від 30 березня 2017 року у справі № 800/582/16 та прийняти нове рішення яким повністю відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції.
45.1. У поданій заяві ВРП інформувала суд, що 15 березня 2017 року було завершено реорганізацію Вищої ради юстиції у Вищу раду правосуддя, яка здійснювалася на виконання пункту 16-1 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України, згідно з яким ВРП утворюється шляхом реорганізації ВРЮ. Згідно з рішенням ВРП від 12 січня 2017 року № 11/0/15-17 ВРП є правонаступником майна, прав та обов`язків ВРЮ.
45.2. ВРП указувала на те, що під час винесення оскаржуваної постанови судом першої інстанції допущені порушення норм матеріального права (статей 58, 126, 131 Конституції України, частини другої статті 30, 32 Закону України "Про Вищу раду юстиції", частин першої, другої статті 2, статті 7 Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні", висновків Європейського суду з прав людини у рішенні по справі "Олександр Волков проти України" від 09 січня 2013 року, яке набуло статусу остаточного 27 травня 2013 року) та процесуального права (частину третю статті 2, статтю 159 КАС України), що призвело до ухвалення ВАСУ незаконного судового рішення з питань, передбачених статтею 171-1 КАС України.
45.3. Заявник, не погодившись з висновком ВАСУ про недоведеність відповідачем складу порушення присяги судді та не визначення всіх ознак цього складу, указував, що ВРЮ в оскаржуваному рішенні визначено ознаки порушення присяги судді, які склали достатню підставу для прийняття рішення про внесення подання про звільнення судді із займаної посади. Зокрема указано, що суддею ОСОБА_1 не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження та цілям положення статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме не забезпечено належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, не забезпечено повного неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу та не була піддана арешту або затриманню, здійсненого всупереч положенням статті 5 Конвенції. Вчинені суддею ОСОБА_1 дії при здійсненні правосуддя порочать звання судді, викликають сумнів у її об`єктивності, свідчать про несумлінне виконання суддею своїх обов`язків, принижують авторитет судової влади.
45.4. ВРП зауважує, що повністю погоджується з висновками ВАСУ в тій частині, що органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені повноваженнями оцінювати законність судового рішення, оцінювати обставини у судових справах, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу. При цьому, заявник підкреслював, що перевірка ВРЮ дій суддів під час прийняття судових рішень у визначених категоріях справ була прямо передбачена Законом України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні". Вважав за необхідне наголосити, що при винесені оскаржуваного рішення ВРЮ не здійснювався перегляд судових рішень та їх оцінка на предмет правомірності, а надавалася оцінка дій судді при розгляді справи щодо дотримання присяги, зокрема вимог щодо об`єктивного, неупередженого та незалежного здійснення правосуддя. А з огляду на характер правопорушень, допущених суддею, ВРП вважає, що застосування до неї відповідальності у виді звільнення з посади за порушення присяги є пропорційним скоєному та виправданим з урахуванням часу, що минув з моменту прийняття нею рішень, а докази вчинення правопорушень - надійними та переконливими.
46. Ухвалою Верховного Суду України від 18 травня 2017 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним і скасування рішення для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 30 березня 2017 року.
47. Ухвалою Верховного Суду України від 21 вересня 2017 року закінчено підготовку та призначено справу №800/582/16 до розгляду Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
48. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VІІІ).
49. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції вищевказаного Закону, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
50. У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України матеріали заяви Вищої ради правосуддя передано до Верховного Суду.
51. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
52. 12 січня 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Бучик А.Ю., суддів Гімон М.М., Мороз Л.Л.
53. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року № 1849/0/78-19 у зв`язку із відведенням судді Мороз Л.Л. від розгляду справи № 800/582/16 (800/515/15), що унеможливлює її участь у розгляді вищевказаної заяви Вищої ради правосуддя, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Бучик А.Ю., суддів Гімон М.М., Рибачук А.І.
54. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року № 254/0/78-2 у зв`язку із відведенням суддів Бучик А.Ю. та Рибачука А.І. від розгляду заяви Вищої ради правосуддя про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 30 березня 2017 року у справі № 800/582/16 (800/515/15), що унеможливлює їх участь у розгляді вищевказаної заяви Вищої ради правосуддя, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюка А.Г., Соколов В.М.
55. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 28 грудня 2020 року дана заява Вищої ради правосуддя була призначена до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України.
Позиція інших учасників справи
56. 31 жовтня 2017 року представником ОСОБА_1 адвокатом Кравцем Р.Ю. Верховному Суду України подано заперечення на заяву ВРП про перегляд постанови ВАСУ від 30 березня 2017 року по справі № 800/582/16.
57. У поданих запереченнях представник позивача указував, що відповідачем не було дотримано вимог статей 89, 87 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" щодо здійснення дисциплінарного провадження, що проявилося у неврахуванні того факту, що позивач під час прийняття рішень реалізував свої дискреційні повноваження, за які згідно норм міжнародного та національного права не може бути притягнуто до відповідальності, а притягнення до відповідальності за невмотивоване рішення стало можливо лише з набранням чинності Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд". Наголошував на тому, що відповідачем перевищено свої повноваження та всупереч імперативним приписам чинного законодавства здійнено оцінку доказів матеріалів справи та переглянуто судове рішення, що належить виключно до компетенції судів вищих інстанцій, а не органів, що здійнюють дисциплінарне провадження.