ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2021 року
м. Київ
справа № 440/1613/20
адміністративне провадження № К/9901/27251/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О.А.
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про стягнення вихідної допомоги при звільненні, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Бершова Г.Є.(головуючий), Катунова В.В., Ральченка І.М.
І. Суть спору та історія справи
1. ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1, позивач) звернулася до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, в якому просила:
1.1. стягнути з відповідача невиплачену їй при звільненні вихідну допомогу у розмірі 17 395,30 грн.;
1.2. стягнути з відповідача відшкодування за весь час затримки розрахунку, починаючи з 27.12.2019 по день постановлення судом рішення у даній справі.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно не здійснено виплату вихідної допомоги при звільненні, гарантовану статтею 44 Кодексу законів про працю України, в розмірі не менше середнього місячного заробітку, а також права на отримання середнього заробітку за час затримки повного розрахунку, гарантованого статтею 117 зазначеного Кодексу.
3. Відповідач позов не визнав, посилаючись на його необґрунтованість.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. ОСОБА_1 працювала на посадах державної служби в ГТУЮ у Полтавській області у період з 18.06.2019 по 26.12.2019, що підтверджується копією вкладишу до трудової книжки серії НОМЕР_1, а саме:
- з 18.06.2019 по 01.09.2019 - на посаді провідного спеціаліста відділу організаційної роботи, документування та контролю Головного управління юстиції у Полтавській області;
- з 02.09.2019 по 26.12.2019 - на посаді заступника начальника відділу організаційної роботи, документування та контролю ГТУЮ у Полтавській області.
5. 24.10.2019 позивачу вручено попередження про вивільнення.
6. Наказом ГТУЮ у Полтавській області від 23.12.2019 №1785/к "Про звільнення працівників" у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Полтавській області на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", наказу Міністерства юстиції України від 16.10.2019 №3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України", пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 11 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділу організаційної роботи, документування та контролю ГТУЮ у Полтавській області 26.12.2019 у зв`язку з ліквідацією, з припиненням державної служби. Відповідно до статті 24 Закону України "Про відпустки" наказано виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 16 календарних днів щорічної основної відпустки за відпрацьований період з 18.06.2019 по 26.12.2019 та 15 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж проходження державної служби понад 22 роки за 2019 рік.
7. Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні, позивач звернулась з цим позовом до суду за захистом своїх порушених прав.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
8. Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 30 квітня 2020 року позовні вимоги задовольнив частково.
8.1. Стягнув з Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 15 466 грн 89 коп.
8.2. Стягнув з Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день винесення даного рішення у розмірі 61 867 (шістдесят одна тисяча вісімсот шістдесят сім) грн 54 коп.
8.3. В решті позову відмовив.
9. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи наказ від 23 грудня 2019 року №1785/к "Про звільнення працівників" в частині звільнення з посади ОСОБА_1, відповідач вказав на пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, звільнення на підставі якого гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 Кодексу законів про працю України, а відтак, ОСОБА_1 має законні сподівання на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
9.1. З огляду на викладене, суд першої інстанції вважає обґрунтованими вимоги ОСОБА_1 щодо порушення її права на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку та стягнення на її користь вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, що становить 15 466,89 грн.
9.2. З посиланням на статті 116, 117 Кодексу законів про працю України суд першої інстанції зазначив, що оскільки всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення, невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Враховуючи, що відповідачем допущено затримку виплати позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день винесення рішення у розмірі 61 867,54 грн підлягають задоволенню.
10. Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 22 вересня 2020 року скасував рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14 червня 2020 року в частині задоволення позову про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та прийняв в цій частині нову постанову, якою відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині. В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14 червня 2020 року залишив без змін.
11. Таке рішення апеляційного суду ґрунтується на тому, що наявність в наказі про звільнення ОСОБА_1 посилання на пункт 1 ст. 40 КЗпП, як на підставу звільнення позивача, не свідчить про те, що у вирішенні питання виплати вихідної допомоги слід керуватися відповідними статтями КЗпП, оскільки не скасовує наявного у позивача статусу державного службовця, та не змінює підставу звільнення. Питання виплати вихідної допомоги державному службовцю у зв`язку із звільненням врегульовані Законом України "Про державну службу". У спірних правовідносинах це частина 4 статті 87 Закону України "Про державну службу", а тому суд першої інстанції безпідставно поширив на спірні правовідносини положення статей 44, 46, 49 КЗпП України.
IV. Касаційне оскарження
12. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
13. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, щодо застосування положень статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VII відносно виплати вихідної допомоги у разі звільнення державного службовця.
13.1. Скаржник також зазначає, що ця справа має фундаментальне значення для формування єдності правозастосовчої практики.
13.2. При цьому, позивач посилається на те, що пункт 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, на підставі якого було звільнено позивача із займаної посади, гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 Кодексу законів про працю України, тоді як частина 4 статті 40 цього ж Кодексу не встановлює особливостей застосування положень статті 44 Кодексу законів про працю України до звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 даного Кодексу, як помилково встановив суд апеляційної інстанції.
13.3. В касаційній скарзі позивач наголошує про помилковість посилання апеляційного суду на частину 4 статті 40 Кодексу законів про працю України як на підставу для висновку про те, що спірні правовідносини регулюються нормами Закону України "Про державну службу"", оскільки норми частини 4 статті 40 Кодексу законів про працю України регламентують процедуру звільнення, а не виплат вихідної допомоги при звільненні.
13.4. Скаржник також зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що законодавець Законом України № 117-ІХ від 19 вересня 2019 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади", який набрав чинності 25 вересня 2019 року, частину першу статті 87 Закону України "Про державну службу" доповнив пунктом 1-1, а саме виокремив підставу для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення як ліквідація державного органу, яка була включена у попередню редакцію пункту 1 частини 1 статті 87 цього Закону, тобто до 25 вересня 2019 року, відповідно до якої підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі. Відтак, питання щодо виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати у разі звільнення з державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у випадку ліквідації державного органу не було врегульоване на час виникнення спірних правовідносин. Натомість, посилання на пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", як на підставу виплати вихідної допомоги, у частині 4 цієї статті на час виникнення спірних правовідносин залишилося незмінним. У свою чергу, відповідно до частини 3 статті 5 Закону України "Про державну службу" дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
13.5. Крім того, скаржник вказує, що частина 4 статті 87 Закону України "Про державну службу", якою державному службовцю гарантована виплата вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті, наявна в даному Законі з дати набрання ним чинності, тобто з 01 травня 2016 року. Натомість, частину 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" доповнено пунктом 1-1 (ліквідація державного органу) згідно із Законом № 117-ІХ від 19 вересня 2019 року. При цьому пункт 1-1 безпосередньо пов`язаний з пунктом 1 і лише розвиває та доповнює останній, оскільки ліквідація юридичної особи (державного органу) є однією з форм припинення юридичної особи, серед яких також наявна реорганізація юридичної особи, про яку прямо зазначено у пункті 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу". Отже, Закон України "Про державну службу" не містить будь-якої заборони застосування положень частини 4 статті 87 цього Закону при застосуванні до державного службовця положень пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу". При цьому, вже під час розгляду цього позову судом першої інстанції, законодавець зняв усі проблемні та неузгоджені питання, які були наявні у статті 87 Закону України "Про державну службу", шляхом внесення відповідних змін на підставі Закону України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" від 14 січня 2020 року № 440-ІХ, відповідно до яких у разі звільнення з державної служби при ліквідації державного органу державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі вже навіть двох середньомісячних заробітних плат.
14. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вказує на її безпідставність і просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
V. Нормативне регулювання
15. Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
16. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
17. Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
18. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 889-VIII).
19. За приписами статті 1 Закону № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
20. Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
21. Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 3 Закону № 889-VIII дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
22. Частинами першою - третьою статті 5 Закону № 889-VIIІ встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.