ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2021 року
м. Київ
справа № 240/11214/19
адміністративне провадження № К/9901/22815/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2020 року (головуючий суддя - Совгира Д. І., судді: Франовська К. С., Кузьменко Л. В.) у справі № 240/11214/19 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 0409 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язати військову частину А 0409 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 28 вересня 2017 року до 16 травня 2019 року.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що після його звільнення зі служби відповідачем, усупереч вимогам чинного законодавства невиплачено індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби. Належна позивачу до сплати сума індексації грошового забезпечення була перерахована відповідачем на виконання рішення суду 16 травня 2019 року. У зв`язку з цим позивач уважає, що має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення з 28 вересня 2017 року (день виключення зі списків) до дня фактичного розрахунку 16 травня 2019 року, як це передбачено статтею 117 Кодексу законів про працю України ( далі - КЗпП України).
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року позовні вимоги задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки індексацію грошового забезпечення у повному об`ємі позивачу не виплачено в день його виключення зі списків частини 27 вересня 2017 року, то при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. А отже, відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку. При цьому суд першої інстанції зазначив, що чинне законодавство про працю, її оплату та вирішення спорів про працю, зокрема приписи статті 117 КЗпП України є загальними і поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, тому наявні усі підстави для стягнення середнього заробітку за весь період затримки виплати грошової компенсації.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2020 року апеляційну скаргу Військової частини А 0409 задоволено, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року скасовано, у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення військовослужбовця, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби та оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні. Апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавця виплатити компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судове рішення на користь позивача. Тобто положення КЗпП України не передбачають права на виплату середнього заробітку за затримку виплат, що мали місце після того, як їх сума була встановлена судом. Суд зауважив, що така правова позиція узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08 квітня 2010 року
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи
Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2020 року.
Підставами подання касаційної скарги у цій справі визначено положення пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження позивач посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач вважає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновок щодо застосування статті 117 КЗпП України, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації. Також не взято до уваги постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, за змістом якого висловив незгоду з викладеними позивачем у скарзі доводами та повідомив свою думку про правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо вирішення питання наявності чи відсутності підстав для задоволення цього позову, просив судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Рух касаційної скарги
Касаційна скарга надійшла до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 07 вересня 2020 року.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Соколов В. М., судді: Єресько Л. О., Загороднюк А. Г.
Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2020 року у цій справі.
Ухвалою від 25 січня 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В. М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині А 0409.
Наказом командира Військової частини А 0409 від 27 вересня 2017 року № 82 позивач був виключений зі списків особового складу частини.
Під час проходження військової служби ОСОБА_1 не нараховувалася та не була виплачена індексація грошового забезпечення, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року, (справа № 0640/4601/18) визнано протиправною бездіяльність Військової частини А 0409 щодо непроведення виплати ОСОБА_1 в день його звільнення індексації грошового забезпечення та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 27 вересня 2017 року.
На виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2019 року у справі № 0640/4601/18 Військовою частиною А 0409 ОСОБА_1 було виплачено індексацію грошового забезпечення, що підтверджується довідкою Військової частини А 0409 від 16 травня 2019 року № 1075.
Відтак остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів не в день його звільнення 27 вересня 2017 року, а лише 16 травня 2019 року.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час учинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 3 липня 1991 року № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282-XII).
Згідно зі статтею 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
Пунктами 1-3 Порядку № 159 передбачено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з правилами, встановленими частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Предметом дослідження та оцінки у цій справі є невиплата відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 вересня 2017 року по 16 травня 2019 року включно в частині виплати індексації грошового забезпечення.
Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року в справі № 0640/4601/18 визнано протиправною бездіяльність Військової частини А 0409 щодо непроведення виплати ОСОБА_1 в день його звільнення індексації грошового забезпечення та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 27 вересня 2017 року.
Указане рішення суду постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року залишено без змін.
Таким чином, судовим рішенням установлено, що при звільненні з військової служби відповідач не здійснив усіх належних позивачу виплат, а саме індексації грошового забезпечення.
Відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій, що спрямована на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Ураховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, колегія суддів дійшла висновку, що механізм індексації має універсальний характер. Насамперед, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій".
Водночас указані акти не містять норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.