Постанова
іменем України
27 січня 2021 року
м. Київ
справа № 303/4947/14-к
провадження № 51-7970 км 18
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Стороженка С.О.,
суддів Вус С.М., Чистика А.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Нестеренка Ю.Є.,
прокурора Сингаївської А.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 листопада
2016 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 червня 2020 року
у кримінальному провадженні № 12013070040004718 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від
28 листопада 2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 286 КК та виправдано через недоведеність його вини у вчиненні кримінального правопорушення.
Апеляційний суд Закарпатської області ухвалою від 24 травня 2018 року апеляційні скарги прокурора та потерпілого залишив без задоволення, а вирок місцевого
суду - без зміни.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду постановою від 30 травня 2019 року скасував зазначену ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Апеляційний суд Закарпатської області ухвалою від 16 червня 2020 року апеляційні скарги прокурора та потерпілого залишив без задоволення, а вирок місцевого
суду - без зміни.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він
8 листопада 2013 року приблизно о 18:00, керуючи мікроавтобусом "Ford Transit" (д.р.н. НОМЕР_1 ), що рухався по автодорозі Київ - Чоп, неподалік від повороту до
с. Обава порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, 10.1, 11.3 Правил дорожнього руху, не врахував дорожньої обстановки, в результаті чого не впорався з керуванням транспортного засобу та допустив його виїзд на смугу зустрічного руху, де автомобіль зіткнувся з автомобілем "Ford Scorpio" (д.р.н. НОМЕР_2 ), яким керував ОСОБА_2 . Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Свій висновок про необхідність виправдати ОСОБА_1 за обвинуваченням
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, на підставі ч. 1 п. 3 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) за недоведеністю його вини у вчиненні кримінального правопорушення, суд першої інстанції обґрунтував тим, що доказів вини ОСОБА_1 не було здобуто, а обсяг обвинувачення його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого
ч. 1 ст. 286 КК, не був підтверджений у судовому засіданні.
Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1
і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. На обґрунтування своїх доводів зазначає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виправдав ОСОБА_1 безпідставно, оскільки матеріали провадження містять належні та допустимі докази винуватості останнього у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК. Вважає, що суд першої інстанції дав неправильну оцінку доказам у справі і з формальних підстав визнав недопустимими докази обвинувачення, у тому числі: протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди з доданою до нього схемою та ілюстративною таблицеювід 8 листопада 2013 року; протоколи слідчого експерименту від 13 березня та 29 липня 2014 року з потерпілим ОСОБА_2 і підозрюваним ОСОБА_1 ; висновки судових автотехнічних експертиз від 24 квітня 2014 року № 21, від 30 липня
2014 року № 118, судової транспортно-трасологічної експертизи від 12 жовтня
2016 року № 2191, показання потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3 . Вказує на те, що суд не навів обґрунтованих мотивів прийняття одних доказів і відхилення інших.
Суд апеляційної інстанції цих помилок не виправив, не дав відповідей на всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростував їх і, залишивши апеляційні скарги прокурора та потерпілого без задоволення, свого рішення належним чином не мотивував і не обґрунтував. Також, на думку прокурора, апеляційний суд, порушив вимоги ч. 3 ст. 404 КПК та безпідставно залишив без задоволення клопотання прокурора про дослідження доказів, пославшись в ухвалі на докази, досліджені судом першої інстанції. Ухвалу апеляційного суду вважає такою, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор не підтримала подану касаційну скаргу.
Мотиви Суду
Згідно зі статтями 433, 438 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а також позбавлений процесуальної можливості вийти за межі касаційної скарги й зазначених у ній підстав для скасування оспорюваних рішень, якщо цим погіршується ставище засудженого (виправданого). Здійснюючи касаційне провадження, Суд виходить із фактів, установлених у вироку. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Статтею 370 КПК передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,
ст. 62 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2011 року № 12-рп/2011, статей 17, 373 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватості не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком, який не може ґрунтуватися на припущеннях; при цьому ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.
Дотримання цих вимог є необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, забезпечує реалізацію таких закріплених у ст. 7 КПК засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності вини та право на захист.
У поданій касаційній скарзі не наведено переконливих аргументів, які би свідчили про істотне порушення місцевим та апеляційним судами зазначених вимог закону під час ухвалення рішень стосовно ОСОБА_1 . Натомість сторона обвинувачення заперечує встановлені у справі факти і правильність оцінки ряду доказів із точки зору їх достовірності, що не є предметом перевірки в касаційному порядку.
Як убачається з матеріалів справи, обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину вирішальною мірою ґрунтувалося на фактичних даних, що містились у протоколах огляду місця дорожньо-транспортної пригоди з доданими до нього схемою та ілюстративною таблицеювід 8 листопада 2013 року, на даних слідчих експериментів за участю потерпілого ОСОБА_2 і на його показаннях, показаннях свідка ОСОБА_3, а також на висновках судових автотехнічних експертиз від 24 квітня 2014 року № 21, від 30 липня 2014 року № 118, згідно з якими дії водія автомобіля мікроавтобуса "Ford Transit" не відповідали вимогам пунктів 1.3, 1.5, 10.1, 11.3 Правил дорожнього руху і ці порушення перебували у причинному зв`язку з ДТП. Під час оцінки дорожньої ситуації та визначенні винуватцем ОСОБА_1 слідчі органи й експерти насамперед виходили з того, що за даними протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди з доданими до нього схемою та ілюстративною таблицеювід 8 листопада 2013 року, причиною виникнення ДТП стало те, що водій "Ford Transit" ОСОБА_1 виїхав на смугу зустрічного руху на такій відстані від автомобіля "Ford Scorpio", на якій його водій ОСОБА_2 вже був позбавлений технічної можливості зупинити керований ним транспортний засіб до місця зіткнення шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування з моменту виникнення йому небезпеки для руху. Автомобілі зіткнулися на смузі руху автомобіля "Ford Scorpio", оскільки це місце позначене на схемі.
У ході судового розгляду ОСОБА_1 не визнав своєї провини й категорично заперечив порушення ним Правил дорожнього руху, зазначав, що вважає себе потерпілим, а не обвинуваченим, а всі складені та наявні в матеріалах справи документи не відповідають дійсності. За змістом його показань, він їхав на своєму автомобілі зі сторони м. Мукачева в напрямку м. Сваляви по автодорозі Київ - Чоп, ніякого повороту вліво і виїзду на смугу зустрічного руху він не робив. Перед ДТП він виїжджав з АЗС "WOG", пропустив вантажний автомобіль - каміон і рухався позаду нього зі швидкістю 50 - 55 км. Його автомобіль старий, починався підйом, тому їхав не швидко, відстань між каміоном та його транспортним засобом була
100 - 150 м. Не доїжджаючи до мосту 100 - 150 м на зустрічній смузі руху він побачив світло фар іншого автомобіля, який рухався з великою швидкістю. Як стверджував обвинувачений, цей автомобіль перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки, виїхав на його смугу руху і вдарився у передню ліву частину його автомобіля, від чого вирвало переднє ліве колесо і автомобіль розвернуло за годинниковою стрілкою. У салоні виникла паніка, пасажири хотіли вийти, але не могли відчинити двері, тому він ногами розбив скло зі свого боку, вийшов і побачив, що з автомобіля, який допустив зіткнення, хтось вийшов, обійшов його, після чого з`явилося невелике полум`я, а згодом авто почало горіти.
Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було.
Однак суд дотримався положень ч. 6 ст. 22 КПК і створив необхідні умови для реалізації сторонами процесуальних прав.
Виконуючи завдання кримінального провадження, місцевий суд з`ясував передбачені ст. 91 КПК обставини й ретельно перевірив версію ОСОБА_1
і сторони захисту щодо механізму ДТП. Зіставивши й проаналізувавши наявні у справі та отримані в ході її розгляду докази, суд умотивовано вирішив, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом порушення водієм
ОСОБА_1 Правил дорожнього руху в конкретній дорожній ситуації. Підставою для такої позиції суду стали відомості, що містяться у протоколі огляду місця події від 8 листопада 2013 року зі схемою (ілюстративною таблицею) до нього та висновках судових автотехнічних експертиз від 24 квітня 2014 року № 21 та
від 30 липня 2014 року № 118, судової транспортно-трасологічної експертизи
від 12 жовтня 2016 року № 2191, зміст яких детально відображено у вироку.
Спростовуючи пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення, суд навів мотиви, з яких визнав окремі докази недопустимими, і обґрунтовано дійшов висновку про його невинуватість, вказавши у мотивувальній частині вироку підстави виправдання.