Постанова
Іменем України
29 січня 2021 року
м. Київ
справа № 363/1857/17
провадження № 61-657св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 квітня 2019 року у складі судді Рудюка О. Д. та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Лівінського С. В., Суханової Є. М., Сержанюка А. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_3 . Після смерті матері відкрилась спадщина, до якої входить земельна ділянка з розташованим на ній житловим будинком та надвірними будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 .
З метою прийняття спадщини, 08 квітня 2017 року вона звернулась до Вишгородської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
У подальшому їй стало відомо, що 12 листопада 2016 року, тобто в день своєї смерті, мати за місцем свого проживання склала заповіт, відповідно до якого все своє майно заповіла ОСОБА_2 .
Вважала, що заповіт, складений від імені ОСОБА_3, є недійсним і таким, що не відповідає волевиявленню заповідача та вимогам законодавства щодо форми, змісту та порядку посвідчення заповіту. Крім того, на її думку, заповіт складено з порушенням чинного законодавства, оскільки він не містить власноручного підпису ОСОБА_3 і посвідчений секретарем Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області у присутності двох свідків поза межами приміщення органу місцевого самоврядування.
Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним і застосувати наслідки недійсності заповіту від імені ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, посвідченого 12 листопада 2016 року Лютізькою сільською радою Вишгородського району Київської області, зареєстрованого у реєстрі за № 68, а також встановити наслідки нікчемності заповіту ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, посвідченого 12 листопада 2016 року Лютізькою сільською радою Вишгородського району Київської області, зареєстрованого у реєстрі за № 68.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 02 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що позивач не довела обґрунтованість своїх позовних вимог. Заповіт, який складений 12 листопада 2016 року, відповідає вимогам статей 247, 1251 ЦК України, а позивачем не доведено факту, що при складанні заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, а також, що в момент складання заповіту вона не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належну правову оцінку поданим нею доказам та висловленим доводам, неправильно встановили обставини справи.
Зазначала, що в спірному заповіті вказаний різний час його складання та підписання, що, на її думку, викликає сумнів щодо його чинності в частині стану заповідача.
Вказує, що в заповіті не вказано, що його посвідчено не в приміщенні органу місцевого самоврядування, а за місцем реєстрації померлої. Також, не зазначено конкретні причини, чому заповіт не змогла підписати сама ОСОБА_3 .
Ставить під сумнів, що у заповідача були зламані руки, оскільки, зазначає, у матеріалах справи відсутні медичні докази цієї обставини.
Суди не надали жодної оцінки, що свідки, які засвідчували складання заповіту, були працівниками сільської ради.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4, подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є безпідставними та надуманими, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, тому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у складі судді Журавель В. І. відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 09 листопада 2020 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Згідно із частинами першою - третьої, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.