Постанова
Іменем України
20 січня 2021 року
м. Київ
справа № 201/10415/18
провадження № 61-8867св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2019 року у складі судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2020 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом до
ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовну заяву мотивовано тим, що 10 березня 2011 року між банком та
ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до якого відповідачу був наданий кредит у розмірі 300 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту, який у подальшому збільшено, на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом.
Внаслідок несвоєчасної сплати боржником щомісячних платежів за користування кредитними коштами виникла заборгованість, яка станом
на 27 серпня 2018 року становила 110 396,49 грн, із яких: 40 291,03 грн - тіло кредиту; 28 410,67 грн - проценти за користування кредитом; 35 961,62 грн - пеня; 500 грн - штраф (фіксована частина); 5 233,17 грн - штраф (процентна складова), яку банк просив стягнути з відповідача.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2019 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 14 000 грн.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2019 року - без змін.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 12 000 грн.
Судові рішення мотивовані тим, що доказів укладення відповідачем та позивачем кредитного договору позивачем не надано. Доказів того, що позивачем був наданий кредит в розмірі та на умовах, передбачених вищезазначеним кредитним договором та, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг є складовою частиною укладеного між сторонами договору і що саме ці Умови та правила мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил, не надано. Тобто, позовні вимоги про стягнення заборгованості, заявлені банком, є недоведеними. При цьому з банку на користь відповідача підлягають стягненню витрати на правову допомогу адвоката, понесені відповідачем у судах першої та апеляційної інстанцій.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що позовні вимоги є повністю доведеними, між сторонами існують кредитні правовідносини. Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій помилково не застосували положення статті 634 ЦК України, не звернули уваги на те, що підписуючи заяву-анкету відповідач погодилася саме з тими Умовами та Правилами надання банківських послуг, які були приєднані до позовної заяви. Банк надав відповідачу кредитні кошти, останній їх отримав, частково сплачував заборгованість, однак у повному обсязі їх не повернув, а тому наявні підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором. Вказує, що розмір стягнутих судами попередніх інстанцій витрат на професійну правничу допомогу є значно завищеним, документально не підтвердженим та неспівмірним зі складністю цієї справи.
Відзив на касаційну скаргу
У липні 2020 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справах судових рішень. Вказує, що банк не довів належними та допустимими доказами укладення між сторонами кредитного договору та надання кредиту. Зазначає, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг не є складовою частиною укладеного між сторонами договору.
Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення - без змін.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
14 липня 2020 року справу передано судді-доповідачу, а ухвалою суду
від 13 січня 2021 року її призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
10 березня 2011 року між сторонами укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
За розрахунком банку станом на 27 серпня 2018 року за відповідачем утворилась заборгованість за вказаним договором у розмірі 110 396,49 грн, із яких: 40 291,03 грн - тіло кредиту; 28 410,67 грн - проценти за користування кредитом; 35 961,62 грн - пеня; 500 грн - штраф (фіксована частина); 5 233,17 грн - штраф (процентна складова).
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку
АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 10 березня 2011 року процентна ставка не зазначена (а. с. 11).
Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 10 березня 2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку як невід`ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умоврозумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (10 березня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (вересень 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.