Постанова
Іменем України
25 січня 2021 року
м. Київ
справа № 643/10217/16-ц
провадження № 61-6755св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа - ОСОБА_5,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року в складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Кіся П. В., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, посилаючись на те, що 16 лютого 2015 року належний їй на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1, без її відома, на підставі підроблених документів було відчужено на електронних торгах ОСОБА_6, який в подальшому на підставі заочного рішення Московського районного суду міста Харкова від 15 травня 2015 року виселив її з вказаного житлового будинку. Як тільки їй стало відомо про відчуження будинку, вона оскаржила результати електронних торгів до суду, але під час розгляду справи будинок був проданий відповідачам у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Під час розгляду справи про оскарження результатів електронних торгів судом першої інстанції було накладено арешт на спірне нерухоме майно, проте ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 26 травня 2016 року вказану ухвалу було скасовано, справу в частині вирішення питання про забезпечення позову направлено до суду першої інстанції. Достовірно знаючи, що питання забезпечення позову остаточно не вирішено та скориставшись фактом наявності ухвали Апеляційного суду Харківської області від 26 травня 2016 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали з ОСОБА_4 договір іпотеки та наклали заборону відчуження спірного будинку. Враховуючи, що дії відповідачів щодо укладення договору іпотеки були спрямовані на порушення конституційних прав позивача на судовий захист, посилаючись на положення статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ОСОБА_1 просила застосувати до договору іпотеки від 03 червня 2016 року № 2546, укладеного між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, наслідки недійсності нікчемного правочину, скасувавши обтяження житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Московського районного суду міста Харкова від 24 січня 2017 року, внесеною в журнал судового засідання, до участі у справі як третю особу залучено ОСОБА_5 .
Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 12 грудня 2018 року у складі судді Єрмак Н. В. в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що оспорюваний позивачем правочин, а саме договір іпотеки від 06 червня 2016 року не посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, не спрямований на порушення публічного порядку, не є правочином щодо відчуження викраденого майна, а відтак не є таким, що порушує публічний порядок. Встановлені в судовому засіданні юридичні факти не дають підстав для кваліфікації вказаного правочину за статтею 228 ЦК України.
Постановою Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Московського районного суду міста Харкова від 12 грудня 2018 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_1 не доведено, що укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір іпотеки від 06 червня 2016 року має ознаки, визначені статтею 228 ЦК України. Крім того, позивачем не доведено, що цим правочином порушено її права, оскільки будь-яких доказів на підтвердження її права власності на переданий в іпотеку будинок суду не надано.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У березні 2019 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 11 грудня 2009 року він придбав у ОСОБА_1 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані обставини також свідчать про умисність дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3, направлених на порушення конституційних прав і свобод як ОСОБА_1, так і його, при укладенні договору іпотеки з ОСОБА_4 . Висновки апеляційного суду про те, що оспорюваний позивачем договір іпотеки не підпадає під ознаки статті 228 ЦК України, є неправильними та такими, що зроблені внаслідок неналежного встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Крім того, посилаючись на те, що рішенням Московського районного суду міста Харкова, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 07 червня 2018 року, відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні вимог про визнання електронних торгів недійсними, суд апеляційної інстанції не здійснив посилання на номер справи, склад суду, який ухвалив постанову, у зв`язку з чим у заявника відсутня можливість перевірити правильність висновків суду з цього питання.
У травні 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Московського районного суду міста Харкова.
21 травня 2019 року справа № 643/10217/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Як встановлено постановою Апеляційного суду Харківської області від 07 червня 2018 року у справі № 643/20180/17, на електронних торгах від 16 лютого 2015 року, проведених Державним підприємством "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України в межах виконавчого провадження № 34336621 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, ОСОБА_6 придбав житловий будинок АДРЕСА_1 .
09 вересня 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
В цей же день між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу іншої 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
Після укладення вказаних договорів купівлі-продажу власниками будинку стали ОСОБА_2 та ОСОБА_3
03 червня 2016 року між ОСОБА_4 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір позики, за яким позикодавець передав позичальнику грошові кошти в розмірі 1 375 000 грн, що еквівалентно 55 000 доларів США.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 03 червня 2016 року між ОСОБА_4, з однієї сторони, та ОСОБА_2 і ОСОБА_3, з другої сторони, було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі зазначеного договору іпотеки нотаріусом накладено обтяження на переданий в іпотеку житловий будинок.
Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 14 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 07 червня 2018 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними електронних торгів та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено.
Статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок.
Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.