ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/18287/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Мамалуй О.О., Студенець В.І.,
за участю секретаря Низенко В. Р.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брайтон ЛТД"
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Грєхової О.А.
від 22.06.2020
та постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Євсікова О.О., Корсака В.А., Демидової А.М.
від 28.09.2020
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Брайтон ЛТД"
до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Ойл-прайм"
про визнання договору недійсним,
за участю представників:
позивача: Яковенка Є.М.
відповідача: Баранова В.С.
третьої особи: не з?явилися.
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Брайтон ЛТД" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання договору недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані укладенням договору поруки № 4О12289И/П від 26.10.2016 під впливом введення в оману.
2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Брайтон Лтд" (поручитель) та Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "Приватбанк" (кредитор) укладено Договір поруки № 4О12289И/П від 26.10.2016 (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Ойл-Прайм" (далі - боржник) своїх зобов`язань за Кредитним договором від 01.11.2012 № 4О12289И (далі - кредитний договір), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.
Відповідно до пункту 2 та пункту 3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.
Згідно з пунктами 4, 5 та 6 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. У випадку невиконання боржником пункту 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору.
У випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк "Приватбанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору (пункт 7 договору поруки).
За умовами пункту 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.
Відповідно до пункту 9 договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього Договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим Договором.
Згідно з пунктом 10 договору поруки, кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.
Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим Договором (пункт 11 договору поруки).
Цей Договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 29.12.2015, укладеної сторонами (пункт 17 Договору).
3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарського судів і мотиви їх прийняття.
Господарський суд міста Києва рішенням від 22.06.2020, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020, у задоволенні позову відмовив повністю.
Рішення судів мотивовані тим, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність у даному випадку одночасно трьох складових: умислу в діях відповідача, істотності значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявності самого факту обману (ведення в оману позивача). Позивач належними та допустимими доказами не довів наявності умов, які є обов`язковими для визнання договору недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.
Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що дії позивача щодо укладення кредитного договору та отримання за ним кредитних коштів, а згодом укладення спірного договору поруки та інших договорів поруки, про які зазначено позивачем у позовній заяві, за якими позивач поручався перед банком за виконання зобов`язань іншими суб`єктами господарювання, в межах наданих банком позивачу кредитних коштів, послідовні та такі, з яких вбачається волевиявлення позивача на укладення таких договорів та вчинення за ними дій, а отже пред`явлення позову у цій справі про визнання вказаного правочину недійсним суперечить його попередній поведінці (укладенню договору).
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Брайтон ЛТД" просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 у справі № 910/18287/19, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду позивач зазначив пункти 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та послався на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19 щодо застосування статті 236, пункту 2 частини 3 та пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України щодо необґрунтованого залишення без належного процесуального реагування конкретного і доречного клопотання учасника справи про витребування доказу, який він з об`єктивних причин не міг одержати самостійно.
Також скаржником зазначено про відсутність висновку Верховного Суду щодо необхідності/можливості застосування наслідків передбачених частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України (у разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою) при порушенні стороною договору поруки зустрічного зобов`язання за договором поруки (приховування предмета застави, надання якого було умовою укладення договору поруки та єдиним способом забезпечення прав поручителя) при розгляді справ про недійсність договорів поруки на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Зазначає, що посилання позивача на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19 є безпідставними, оскільки обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, у справах № 910/18007/19 та № 910/18287/19 не можна визнати подібними.
Щодо наведених в касаційній скарзі підстав для оскарження судових рішень, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, то висновки щодо застосування положень частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України викладено в постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 907/738/16, від 25.07.2019 у справі № 910/9879/18, від 14.06.2018 у справі №5/127-Б-08, при цьому позивач безпідставно посилається на відсутність висновку щодо застосування частини 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, оскільки її диспозиція визначає право суду визнати ті чи інші обставини, яке він реалізує на своє власне переконання, оцінивши фактичні обставини справи.
7. Позиція Верховного Суду.
Спірним є питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Брайтон Лтд" та Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "Приватбанк" договору поруки № 4О12289И/П від 26.10.2016 на підставі частини першої статті 230 Цивільного кодексу України.
Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
При цьому вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Згідно із статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до протоколу №1 від 26.10.2016 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Брайтон ЛТД", а саме з першого питання порядку денного було вирішено укласти з Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" кредитний договір з кредитним лімітом на суму 4 100 000 000,00 грн.
Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо "трансформації кредитного портфелю Банку".