1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду



ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ



28 січня 2021 року

м. Київ

справа № 640/23002/19

адміністративне провадження № К/9901/14504/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року (головуючий суддя - Каракашьян С.К.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2020 року (головуючий суддя - Шурко О.І., судді: Василенко Я.М., Ганечко О.М.)

у справі №640/23002/19

за позовом ОСОБА_1

до Державної судової адміністрації України, Вищого антикорупційного суду

про визнання дій протиправними, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

I. РУХ СПРАВИ

1. У листопаді 2019 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної судової адміністрації України від 30 жовтня 2019 року № 436/к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника апарату Вищого антикорупційного суду у зв`язку з встановленням невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування, пункт 2 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу";

- визнати протиправним та скасувати наказ Вищого антикорупційного суду від 30 жовтня 2019 року № 430/к про звільнення ОСОБА_1, яким оголошено наказ Державної судової адміністрації України від 30 жовтня 2019 року № 436/к, та відраховано її зі штату суду;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України та Вищий антикорупційний суд поновити на посаді заступника керівника апарату Вищого антикорупційного суду з 30 жовтня 2019 року;

- зобов`язати Вищий антикорупційний суд нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 жовтня 2019 року по дату ухвалення судового рішення про поновлення на посаді, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати";

- зобов`язати Вищий антикорупційний суд компенсувати та виплатити ОСОБА_1 за зношування її власного комп`ютера (ноутбука) під час виконання своїх посадових обов`язків на посаді заступника керівника апарату суду виплату у розмірі 500 грн;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України та Вищий антикорупційний суд відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 12 500 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначала що за результатами роботи згідно затвердженого плану усі завдання та доручення були виконані нею у визначений строк, без будь-яких зауважень з боку керівника апарату. Підстави невідповідності займаній посаді, зазначені у листі від 21 жовтня 2019 року, не вказані у попередженні про звільнення, що є порушенням вимог пункту 6 статті 35 Закону України "Про державну службу", а також їй не було доведено до відома текст даного листа. Твердження про відсутність необхідних лідерських та організаторських здібностей, достатньої фаховості та ініціативності в роботі не відповідають дійсності.

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом голови Державної судової адміністрації України від 31 липня 2019 року № 272/к призначено ОСОБА_1 на посаду заступника керівника апарату Вищого антикорупційного суду строком на п`ять років, як таку, яка стала переможцем конкурсу, з встановленням строку випробування три місяці, стаття 21, пункт 1 частини другої статті 34 та стаття 35 Закону України "Про державну службу".

6. Наказом керівника апарату Вищого антикорупційного суду від 31 липня 2019 року оголошено наказ Державної судової адміністрації України від 31 липня 2019 року № 272/к "Про призначення ОСОБА_1 ". Вважати ОСОБА_1 такою, що приступила до виконання обов`язків заступника керівника апарату суду з 2 серпня 2019 року строком на п`ять років з випробуванням строком на три місяці.

7. 12 серпня 2019 року керівником апарату Вищого антикорупційного суду було затверджено посадову інструкцію заступника керівника апарату. З даною інструкцією в той же день було ознайомлено позивача.

8. 23 жовтня 2019 року позивача було ознайомлено з попередженням про звільнення за результатами випробування, а саме попереджено про наступне припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення та звільнення з посади заступника керівника апарату Вищого антикорупційного суду на підставі пункту 2 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

9. Наказом голови Державної судової адміністрації України від 30 жовтня 2019 року № 436/к звільнено позивача, заступника керівника апарату Вищого антикорупційного суду, із займаної посади у зв`язку із встановленням невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування, пункт 2 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

10. Наказом керівника апарату Вищого антикорупційного суду від 30 жовтня 2019 року № 430/к оголошено наказ Державної судової адміністрації України від 30 жовтня 2019 року № 436/к.

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

11. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що підставою для розірвання трудового договору у розумінні частини другої статті 28 Кодексу законів про працю України та статті 35 Закону України "Про державну службу" стало отримання позивачем негативної оцінки за результатами її випробування через невідповідність роботі, що була їй доручена, та неналежне виконання покладених обов`язків і завдань. Негативна оцінка за результатами випробування, яка виразилася у поданні від 21 жовтня 2019 року, є підставою для розірвання трудового договору з позивачем як таким, що не пройшов випробування.

12. Судом не було встановлено будь-якої дискримінації позивача, тобто прийняття певних рішень з урахуванням статі чи будь-якого статусу позивача, тому не прийнято посилання на порушення відповідачем вимог статей 2-1, 22 Кодексу законів про працю України.

13. Апеляційний суд також дійшов висновку що невідповідність позивача займаній посаді за результатами випробування є обґрунтованою та документально підтвердженою.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

14. Позивач у своїй касаційній скарзі зазначає, що судами застосовано норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладену у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 540/743/19.

15. Так, Верховний Суд у даній справі зазначав що висновок про невідповідність працівника займаній посаді має бути обґрунтованим і документально підтвердженим, проте лист Управління Державного рибного господарства у Херсонській області, на підставі якого було звільнено позивача, не містить будь-яких обґрунтувань щодо висновку про невідповідність його займаній посаді та щодо завдань, які ним було виконано негативно. При цьому жодних обставин, з якими роботодавець пов`язує факт невідповідності займаній посаді, з посиланням на відповідні докази, а також у чому саме полягає негативне виконання доручених завдань, вказане повідомлення не містить.

16. У свою чергу ОСОБА_1 зазначає що всі завдання відповідно до плану роботи на час випробування нею були виконані, зауважень не було; твердження відповідача про відсутність достатнього рівня самостійності в організації роботи ґрунтуються на суб`єктивній, необґрунтованій, документально не підтвердженій думці керівника апарату суду.

17. Робоче місце позивача із самого початку її роботи було визначено саме у приміщенні суду на вулиці Хрещатик, 42-А та доручено керівником апарату організовувати роботу слідчих суддів. Роботу інших підрозділів позивач організовувала у телефонному режимі та постійно перебувала у контакті з працівниками апарату у приміщенні суду на пр-ті Перемоги, 41. Оскільки в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду створюється окремий структурний підрозділ, діяльність якого контролює її Голова, а не керівник апарату чи його заступник, позивач не мала повноважень здійснювати організацію чи контроль діяльності працівників у приміщенні на провул. Хрестовому, 4. Тому твердження судів про відсутність контролю з боку позивача за працівниками апарату суду, робочі місця яких розташовані у інших приміщеннях, є помилковим.

18. На час призначення на посаду та встановлення випробування діяла редакція частини шостої статті 35 Закону України "Про державну службу", що передбачала необхідність зазначення підстав невідповідності займаній посаді у попередженні про звільнення. Проте лист голови Вищого антикорупційного суду від 21 жовтня 2019 року не був доведений позивачу до відома та підстави невідповідності не викладені у змісті попередження, що свідчить про порушення порядку, визначеного даною нормою, та порушує право державного службовця щодо безперешкодного ознайомлення з документами про проходження державної служби, встановлене статтею 7 Закону України "Про державну службу".

19. Оскільки позивач не відмовилась від проходження випробувального строку, вона фактично погодилась з умовами проходження випробування, а саме з умовами, які закріплені у пункті 6 статі 35 Закону у редакції, яка діяла станом на дату призначення її на посаду. Тому апеляційним судом було помилково не враховано таке посилання позивача, що у свою чергу суперечить правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 22 лютого 2017 року № 6-2705цс16 щодо зворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

20. Також у касаційній скарзі позивач зазначає що суди помилково врахували правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 823/3540/14, яка не може бути застосована до спірних правовідносин оскільки стосується звільнення працівника патронатної служби, на якого не поширюються норми Закону України "Про державну службу".

21. Відповідачі у відзивах на касаційну скаргу просили залишити оскаржувані судові рішення без змін.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

22. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.

23. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

24. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закону України "Про державну службу" (далі - Закон № 889-VІІІ).

25. За змістом статті 5 Закону № 889-VІІІ правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

26. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

27. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

28. Статтею 35 Закону № 889-VІІІ встановлено, що в акті про призначення на посаду суб`єкт призначення може встановити випробування з метою перевірки відповідності державного службовця займаній посаді із зазначенням його строку.

29. Випробування при призначенні на посаду державної служби встановлюється строком до шести місяців.

30. У разі незгоди особи з рішенням про встановлення випробування вона вважається такою, що відмовилася від зайняття посади державної служби. У такому разі застосовується відкладене право другого за результатами конкурсу кандидата на зайняття вакантної посади державної служби. Якщо конкурсною комісією такого кандидата не визначено, проводиться повторний конкурс.

31. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування.

32. Статтею 26 Кодексу законів про працю України передбачено що при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.


................
Перейти до повного тексту