ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2021 року
м. Київ
справа № 826/16065/16
адміністративне провадження № К/9901/41335/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.03.2017 у складі головуючого судді Аблова Є. В. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2017 у складі колегії суддів: Оксененка О. М., Губської Л. В., Федотова І. В. у справі № 826/16065/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЙНБОУ ДІДЖИТАЛ" до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕЙНБОУ ДІДЖИТАЛ" (далі - Товариство, позивач) звернулось до адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.07.2016 № 0004101402.
2. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.03.2017 позовні вимоги задоволено.
2.1. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 0004101402 від 19 липня 2016 року.
2.2. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
2.3. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2017 апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
3.1. Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЙНБОУ ДІДЖИТАЛ" з питань взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ванскор ЛТД" за період з 01.04.2015 по 30.04.2015.
3.2. За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено акт від 04.07.2016 № 295/26-15-14-02-02/35643625, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог:
- пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 288 288 грн, у тому числі за 2015 рік у сумі 288 288 грн;
- пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, підпункту 201.10 статті 201, пункту 201.1, підпункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету у сумі 320 320 грн, у тому числі за квітень 2015 року в сумі 320 320 грн.
3.3. На підставі встановлених в акті перевірки порушень, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.07.2016 № 0004101402, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 480 480,00 грн.
3.4. Позивач звернувся до суду із вказаним позовом оскільки вважає податкове повідомлення-рішення неправомірним.
4. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв`язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності. Згідно з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, реальність виконання вказаного договору підтверджено первинними та розрахунковими документами, зокрема видатковими та податковими накладними, специфікаціями, рахунками на оплату, платіжними дорученнями.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. Відповідачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
5.1. Касаційна скарга обгрунтована неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Скаржник зазначає про те, що за результатами проведеної перевірки не було підтверджено дійсність фактичного проведення господарських операцій на виконання умов договору поставки між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ванскор ЛТД".
6. У запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, як такі, що є законними та обгрунтованими, а касаційну скаргу відповідача - без задоволення.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
7. Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
8. Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
9. Крім цього, у відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
10. Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
11. Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
12. Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
13. Тобто, умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.
14. Водночас, з огляду на положення чинного законодавства та існуючу судову практику, особливу увагу судам належить звертати на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
15. З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з`ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.
16. Тобто, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
17. Колегія суддів погоджується із твердженням судів попередніх інстанцій про необхідність перевірки фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції.